Знову сідає.
МІСТЕР МАРТІН. А ось вам іще один приклад...
Чути дзвоник.
МІСТЕР СМІТ. Чуєш, хтось дзвонить.
МІСІС СМІТ. Мабуть, хтось прийшов. Піду подивлюся. (Виходить, відчиняє двері, повертається). Нікого немає.
Сідає на своє місце.
МІСТЕР МАРТІН (забув, що він не вдома). Гик! МІСІС МАРТІН. Ти збирався навести другий приклад. МІСТЕР МАРТІН. Так, так.
Ще один дзвоник у двері. МІСТЕР СМІТ. Чуєш, хтось дзвонить. МІСІС СМІТ. Я більше не піду.
МІСТЕР СМІТ. Так, але мусить же там хтось бути!
МІСІС СМІТ. Коли я вийшла вперше, там не було нікого. Вийшла вдруге, дивлюся — нікого. З чого ж ти взяв, що зараз там хтось має бути? МІСТЕР СМІТ. Тому що хтось же дзвонив! МІСІС МАРТІН. Це ще не причина.
МІСТЕР МАРТІН. Ні? Коли ми чуємо дзвоник, це означає, що хтось стоїть за дверима і дзвонить, щоб йому відчинили.
МІСІС МАРТІН. Не завжди. Щойно ви бачили протилежне!
МІСТЕР МАРТІН. Але здебільшого відбувається саме так.
МІСТЕР СМІТ. Коли я йду до когось, то я завжди дзвоню у двері. Гадаю, що всі так роблять. Тобто, якщо ми чуємо дзвоник, значить хтось прийшов.
МІСІС СМІТ. Теоретично це так. Але в дійсності усе навпаки. І щойно ти сам пересвідчився.
МІСІС МАРТІН. Ваша жінка має рацію.
МІСТЕР МАРТІН. От уже ці жінки! Як стануть одна за одну, гарматою їх не зіб'єш.
МІСІС СМІТ. Ну добре вже. Піду подивлюся. Щоб тільки ти не казав, ніби я вперта. Сам побачиш, що там нікого немає. (Вона виходить, відчиняє двері, знову зачиняє.) Ну що, переконався? Нікого.
Вона повертається на своє місце. От уже ці чоловіки! Такого тобі наговорять, що й класти нікуди!
У двері знову дзвонять.
МІСТЕР СМІТ. Чуєш, хтось дзвонить. Прийшов, видно, хтось.
МІСІС СМІТ (втрачає терпець). Не примушуй мене відчиняти двері. Ти ж сам бачив, що з цього виходить. Досвід підказує нам, що коли у двері дзвонять, значить там нікого немає.
МІСІС МАРТІН. Ніколи.
МІСТЕР МАРТІН. Не конче.
МІСТЕР СМІТ. Це — хибний висновок. Як правило, коли у двері дзвонять, там хтось є.
МІСІС СМІТ. Щоб він коли визнав свою провину!
МІСІС МАРТІН. Мій — такий самий впертюх.
МІСТЕР СМІТ. Там хтось є.
МІСТЕР МАРТІН. Цілком може бути.
МІСІС СМІТ (до свого чоловіка). Не може.
МІСТЕР СМІТ. Може.
МІСІС СМІТ. А я тобі кажу, ні. В усякому разі, не зачіпай мене більше з цими дурницями. Хочеш побачити, сам іди! МІСТЕР СМІТ. І піду.
Місіс Сміт знизує плечима. Місіс Мартін хитає головою.
МІСТЕР СМІТ (відчиняє двері.) О! How do you do1! (Позирає на вкрай здивованих місіс Сміт та подружжя Мартінів.) Це — Головпожежник!
ЯВА 8
Ті самі й Головпожежник.
ГОЛОВПОЖЕЖНИК (на якому, звичайно, нова уніформа й велетенський лискучий шолом). Добридень шановному товариству. (Гості й господарі все ще збентежені. Місіс Сміт сердито відвертається і не відповідає на привітання.) Доброго дня, місіс Сміт. Ви, здається, на щось погнівані?
МІСІС СМІТ. Ой!
МІСТЕР СМІТ. Розумієте, річ у тому, що жінка моя трошечки гонориста і свої помилки визнавати не любить.
МІСТЕР МАРТІН. Тут між містером і місіс Сміт відбулася маленька суперечка, пане Головпожежнику.
МІСІС СМІТ (до містера Мартіна). А це не ваше діло! (До містера Сміта.) Я прошу тебе не втягувати сторонніх у наші родинні чвари.
МІСТЕР СМІТ. Та годі вже, серденько, то все пусте. Головпожежник — наш добрий старий знайомий. Мати його до мене залицялася, а батька його я прекрасно знав. Він прохав, щоби я віддав за нього свою дочку, якщо вона в мене буде. Так, сердега, й помер, чекаючи.
МІСТЕР МАРТІН. У цьому немає ні вашої, ні його провини.
ГОЛОВПОЖЕЖНИК. А про що тут у вас, власне, мова?
МІСІС СМІТ. Мій чоловік намагався...
МІСТЕР СМІТ. Я? Це ти намагалася.
МІСТЕР МАРТІН. Так, вона.
МІСІС МАРТІН. Ні, він.
ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Не гарячкуйте. Розкажіть, як усе було, місіс Сміт. МІСІС СМІТ. Добре. Слухайте. Хоч як мені й ніяково про таке говорити, але розкажу щиру правду, бо всякий пожежник — це майже піп.
ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Будь ласка.
МІСІС СМІТ. Суперечка виникла, бо чоловік мій твердив, буцімто коли дзвонять у двері, то там неодмінно хтось має бути. МІСТЕР МАРТІН. Припустимо.
МІСІС СМІТ. А я казала: якщо дзвонять у двері, то там нікого немає. МІСІС МАРТІН. Хоч як дивно це виглядає.
МІСІС СМІТ. Я довела своє, і не якимись надхмарними теоремами, а на практиці.
МІСТЕР СМІТ. Хто довів? А пожежник тоді звідки взявся? Він задзвонив, я відчинив, глип! — стоїть. МІСІС МАРТІН. Коли? МІСТЕР МАРТІН. Як коли? Щойно.
МІСІС СМІТ. Так, але він підійшов тільки після четвертого дзвоника. А четвертий вже не рахується.
МІСІС МАРТІН. Так. Ніколи. Тільки три перші.
МІСТЕР СМІТ. Пане Головпожежнику, дозвольте й мені задати вам кілька запитань.
ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Дозволяю.
МІСТЕР СМІТ. Того разу, як я відчиняв двері й побачив вас, хто дзвонив, ви чи не ви?
ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Я.
МІСТЕР МАРТІН. Значить, ви за дверима стояли? Хотіли зайти? ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Цього я не заперечую.
МІСТЕР СМІТ (до своєї дружини, переможно). Бачиш? Так хто був правий? Як почуєш дзвоник, це значить, що хтось дзвонить. Ти ж не будеш твердити, що пан Головпожежник — це порожнє місце.
МІСІС СМІТ. Звичайно, ні. Я тобі повторюю, що мала на увазі лише перші три дзвоники, бо четвертий — не зараховується.
МІСІС МАРТІН. А коли в перший раз дзвонили, то це були ви?
ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Ні, не я.
МІСІС МАРТІН. Бачите? Дзвоник був, але там нікого не було.
МІСТЕР МАРТІН. Може, то хтось інший дзвонив?
МІСТЕР СМІТ. І довго ви стояли під дверима?
ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Сорок п'ять хвилин.
МІСТЕР СМІТ. І нікого не бачили?
ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Нікого. Я певен.
МІСІС МАРТІН. А другий дзвоник ви чули?
ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Так, і це знову був не я. І нікого більше там не було. МІСІС СМІТ. Ура! Я мала рацію.
МІСТЕР СМІТ (до своєї дружини). Не поспішай. (До Головпожежника.) А що ви робили під дверима?
ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Нічого. Стояв собі. Думав про різні речі.
МІСТЕР МАРТІН (до Головпожежника). А за третім разом... Це ж не ви дзвонили?
ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Так, я.
МІСТЕР СМІТ. Але коли двері відчинили, то вас там не було. ГОЛОВПОЖЕЖНИК. Не було, бо я заховався... щоб пожартувати. МІСІС СМІТ. Тут не до жартів, пане Головпожежнику. Справа занадто сумна.
МІСТЕР МАРТІН. Отже ми так і не вирішили: коли в двері дзвонять, є там хто чи немає?