— Я помру, а в тебе ніколи нікого не буде! Подивися на свій живіт! Але я ще поживу! Ти стара корова, а не жінка! А я в твоєму віці був молодий! Я міг би мати кількох таких, як ти!
Одна радість, що чоловік тепер багато спить. Засинає просто на дивані у вітальні й гучно хропе, широко роззявивши рота. І що вона робила би з ним, якби направду надумала святкувати ювілей? І дочка з Німеччини не приїде, її не відпустять з роботи. Але подарунок долі, цей двотижневий семінар. Вони побачаться з дочкою в Берліні. Все складається добре. Аби не те мало не щохвилинне відчуття болючої деформації тіла, яке в останні кілька місяців стає нестерпним. І так само болюче клекотання у грудях: статевого життя не буде, духовного також не буде. Буде животіння. Як у її старого чоловіка, скарлюченого, засцяного, лютого на весь світ.
У неї вже на руках квиток до Берліна. Вже домовлено з медсестрою, яка заходитиме до чоловіка. Домовлено з ректором, що її два тижні не буде в університеті. Її лекції скасують, а вона повернеться, коли відбуватиметься конкурс краси "міс викладачка". Отже, ювілей пройде непомітно, й ніхто не говоритиме їй за її гроші з чаркою її горілки про її полудень віку, хмільний, плодовитий, спекотний… про те, яка вона прекрасна жінка у свої зрілі літа… ревно відробляючи шинки, салати, можливість добре випити, "добрий розслабончик".
Але от жіночий голос у слухавці таки нагадує про ювілей і про давню дружбу. Це — Ніна. Третя з трійці Водолійок з їхнього класу. Точніше, перша. Її день народження був першим, і святкували саме її свято. Інші дівчата приєднувалися до неї та святкували свої дні народження наперед.
— Куди ти плануєш встромляти п’ятсот троянд?
— Це не твоє діло. Туди я тебе не запрошую.
— Я це переживу.
— Я знаю. У тебе насичене духовне життя. Я бачила тебе по телевізору. Ти говорила про досвід світової культури в сучасній освіті. А я запрошую тебе з Оленкою до своєї сауни "Змий печаль". На голий ювілей! Там не буде телебачення.
— Навіщо це тобі треба?
— Я запрошую! Ти знаєш, скільки все це коштує? А я з вас грошей не беру! Приходьте!
— Я лечу до Німеччини! Я не хочу дурних тостів і наїдків, від яких нудить!
— Я знаю твою позицію. Оленка мені розповіла. Це твоє діло. Але до моєї "Змий печаль" приходь. Це за два дні до твого від’їзду.
Ніна володіє мережею елітних саун "Змий печаль" по всій Україні. Її життєвий успіх значно вищий, аніж успіх Валерії Миронівни, завідувачки кафедри постмодерної толерантності в університеті гуманітарних стратегій. Але вона про те не кричить у ЗМІ, робить свій бізнес тихо, здаючи ванні кімнати під корпоративні вечірки, які не стоять порожні навіть у часи економічної кризи. Навпаки, графік став щільніший, доводиться відкривати нові філіали в області. Люди хочуть змивати з себе щоденний бруд у комфортабельних умовах.
Нещодавно один банкір із родиною святкував у неї ювілей.
Хто хотів, був голий, хто не хотів — у махровому халаті. Це й навело Ніну на думку попаритися з дівчатами. Складайте ваш одяг сюди. Для особливо сором’язливих ось халати від Benetton. Але є пропозиція халатами не користуватися.
В Олени сала на боках суттєво більше, ніж у Валерії. Але перша від того не комплексує, адже в неї, скромної учительки, на відміну від завідувачки кафедри Валерії Миронівни, чоловік зовсім молодий — у нього ювілей в наступному році.
Він нещодавно надумав піти до молодої. А Оленка взяла й виставила позов на половину всього майна, купно з дачею, машиною й меблями! Оленчин чоловік побачив, що половини майна йому аж ніяк не вистачить для облаштування життя з молодою, і повернувся трахкати ювілярку Оленку. Вернувся, як побитий пес! Оленка дуже пишається своєю житейською мудрістю. Інша бігала би плакатися до подруг або до попа — зараз відроджується така архаїчна форма збереження родини, яка майже ніколи не спрацьовує. Спрацьовує майно. Чоловіка й жінку має єднати сукупне майно. Це — гарантія того, що "секс для здоров’я" забезпечений доти, доки в чоловіка стоятиме. Бо жити треба. Треба якось жити.
— Так, жити треба, — гордо підхоплює тему розмови Ніна, виходячи гола перед голими подругами. У Ніни немає сального "рятувального круга" на боках і животі. Щоправда, живіт весь у зморшках. Зате вся вона вкрита рівномірною засмагою з солярію. Ходою манекенниці, пересмикуючи плечима, гойдаючи стегнами, ходить вона по килиму вітальні сауни, чекаючи оплесків від подруг.
— Це все бакси. Тут багато сотень баксів, — коментує Ніна свою, як вона вважає, ідеальну статуру. — У тіло треба вкладати і вкладати, щоб це було жіноче тіло, а не картопляне пюре в целофановому пакеті. Масажі. Ефірні олії найвищої якості. Парафінові сповивання. І, звичайно ж, се-е-екс. А пам’ятаєте, дівчата, як ми вперше роздяглися одна перед одною в Олени вдома? Я ніколи того не забуду. У жодної з нас тоді ще не було грудей! У мене й зараз нема! — Ніна пишається своїми маленькими грудьми, вкритими засмагою з солярію.
— Ну, ти ж у нас нєрожавшая, — каже Олена.
— То й що з того? У тебе дорослий син, а в мене мій пупсик!
Так, я зустрічаюся з молодими! І мені не треба думати про морально-етичний бік проблеми, оскільки в мене немає дітей!
То особливе почуття — молодий бичок біля ялової корови.
— То ти, мабуть, платиш своєму теляті! — І в наші літа можна бути жінкою, яку хоче молодий! І не тому, що вона йому платить! Просто треба бути яскравою особистістю! Я не плачу своєму! Він у мене працює! І добре заробляє! Їздить по регіонах, контролює сауни в обласних центрах! Він дуже здібний менеджер!
— Ви живете разом?
— Яка вам різниця? Йому є де жити. У нас вільний союз!
Я не триматиму його, якщо він захоче піти! Не триматиму, бо в мене відразу буде новий!
— Та краще б ти по-людськи вийшла заміж і народила дитину, ніж тримати якихось пупсиків! — кричить Олена.
Ніна зраділа. Саме такої реакції вона й чекала. Довести шкільним подругам, що то вони, матері родин, живуть неправильно, певне, було головною метою запрошення дівчат до "Змий печаль!" І Олена виправдала Нінині очікування, як то кажуть, за повною програмою.
— Гадаєш, не видно, скільки тобі років? — кричить Олена, — тіло за багато сотень баксів! Ніжний солярій сто баксів хвилина! А пика в тебе вся у зморшках! А живіт! Плаский, проте жмаканий! Подивись на неї, Лєрко! Голову Баби Яги прикрутили до тіла ляльки Барбі!