— Сподобалося — не зовсім точне слово. Але пізнавати пекло не менш корисно, аніж пізнавати рай.
— Так, Нінка обіцяла нам рай! А затягла в пекло. Сумніваюся, щоб вона була щаслива зі своїм пупсиком! Маю великі сумніви щодо щастя самого пупсика!
— Хай Ніна сама вирішує свої та свого пупсика проблеми.
— Ох яка ж ти толерантна! Але ж до її саун ходить молодь!
Мій син, буває, з друзями ходить до якоїсь дорогої сауни! А тут така мийниця із солярію…
— Дай поспати, Олено, я всю ніч ходила містом… І Валерії спало на думку, що, цілком можливо, Нінчин пупсик — то Оленчин син. Хоча Нінка казала, ніби її пупсик у неї і працює, а Оленчин син нібито працює із взуттям. Але все можливо, засинаючи у світлі вбогого зимового світання на дивані у вітальні подумала Валерія, в цьому заплутаному багатовимірному місті, де шляхи одних людей химерно перетинаються, а інших ніколи не зустрічаються і навіть не зближуються ніколи, хоч сім по сім років живи, хоч двічі сім по сім…
Але відіспатися не пощастило. Знову телефонний дзвінок.
Це — дочка.
— Ти вже зібралася в дорогу, мамо?
— Буду збиратися ввечері. А зараз хочу трохи поспати. Я всю ніч гуляла по місту з молодиком.
— Я ж тобі казала, мамо, зараз продовжили жіночий вік…