Стенограми бесід ми подаємо в уривках: їхнє повне видання зайняло б майже шість тисяч сімсот сторінок формату ін-кварто. Спочатку в зустрічах із ГОЛЕМОМ брало участь тільки досить вузьке коло співробітників МТІ, а потім укоренився звичай запрошувати гостей з інших установ, наприклад, з Інституту вищих досліджень у Прінстоні та з американських університетів. Згодом у семінарах брали участь і гості з Європи. Розпорядник запланованого засідання пропонує ГОЛЕМУ список запрошених; ГОЛЕМ схвалює кандидатури не однаково, декого він допускає тільки за умови, що вони мовчатимуть. Ми намагалися з'ясувати його критерії: спершу здавалося, що він дискримінує гуманітаріїв, а тепер кажемо, що ми просто не знаємо тих критеріїв, бо ж він не хоче їх називати.
Після кількох прикрих інцидентів ми змінили порядок засідань так, що тепер кожен представлений ГОЛЕМУ новий учасник на першому засіданні подавав голос лише в тому разі, коли ГОЛЕМ прямо звертався до нього. Нерозумні чутки, нібито в даному випадку йшлося про якийсь "придворний етикет" чи про наше "шанобливе ставлення" до машини, не мають ніяких підстав. Важливо тільки те, аби той, хто вперше бере участь у бесіді, призвичаївся у незвичній обстановці й заразом уникнув би прикрих переживань, викликаних нерозумінням намірів світляного партнера. Така вступна участь зветься "розминкою".
Кожен з нас протягом подальших засідань набув певного досвіду. Доктор Річард Попп, один із давніх членів нашої групи, називає почуття гумору ГОЛЕМА математичним, а друге його зауваження частково дає ключ до розуміння ГОЛЕМОВОЇ поведінки. Д-р Попп вважає, що ГОЛЕМ незалежний від своїх співрозмовників такою ж мірою, якою жодна людина не буває незалежна від інших людей, адже він заходить у дискусії тільки мікроскопічно. Крім того, мовляв, ГОЛЕМ узагалі не переймається людьми, оскільки знає, що не почує від них нічого істотного. Навівши цю думку д-ра Пошта, я чимшвидше наголошую, що не згоден із ним. Мені здається, що ми навіть занадто цікавимо ГОЛЕМА, а проте не так, як це властиво людям.
Його цікавить радше вид, аніж його окремі представники: те, чим ми подібні одне на одного, видається йому цікавішим, аніж те, наскільки ми можемо відрізнятися. Напевне, саме через це він має за ніщо красне письменство. А втім, він сам якось казав, що література — це "перемелювання антимоній", або, скажу вже від себе, борсання людини в тенетах несумісних імперативів. ГОЛЕМА може цікавити структура цих антимоній, а не розмаїтість їхніх гризот, яка вабить до себе найвидатніших письменників. Щоправда, й тут я мушу зазначити, що це твердження не дуже надійне, — однаково як, зрештою, й друга частина ГОЛЕМОВОГО зауваження, наведеного д-ром Е. Мак-Нішем про твір Достоєвського: ГОЛЕМ безапеляційно заявив, що цей твір можна звести до двох кілець структурної алгебри конфлікту.
Взаємні контакти людей завжди супроводжує конкретна емоційна атмосфера, і багатьох, хто вперше зіткнувся з ГОЛЕМОМ, бентежить не стільки її цілковитий брак, скільки її невизначеність. Люди, що контактують з ним багато років, можуть навіть розповісти про певні, досить специфічні, враження від цих бесід. Наприклад, це відчуття змінності дистанції: іноді здається, що ГОЛЕМ наближається до співрозмовника, а іноді — ніби він віддаляється — в психічному, а не в фізичному розумінні. Суть цього явища можна проілюструвати прикладом спілкування дорослого з надокучливою дитиною: навіть найтерплячіший іноді відповідатиме машинально. ГОЛЕМ незрівнянно перевершує нас не лише інтелектуальним рівнем, а й швидкістю мислення (як світляна машина, він у принципі міг би мислити в чотириста тисяч разів швидше за людину).
Отже, ГОЛЕМ перевершував нас навіть тоді, коли відповідав машинально і з найменшою цікавістю. Образно кажучи, в такі хвилини замість Гімалаїв перед нами спинали "всього лише" Альпи. Однак чисто інтуїтивно ми відчуваємо цю зміну й кажемо, що "міняється дистанція". (Цю гіпотезу висунув професор Р. Дж. Уотсон).
Якийсь час ми поновлювали спроби пояснювати стосунки "ГОЛЕМ — люди" категоріями спілкування "дорослий — дитина". Адже трапляється, що ми намагаємось пояснити дитині проблему, яка нас хвилює, але нас не полишає відчуття "незадовільного контакту". Людина, приречена жити серед самих дітей, урешті б відчула нестерпну самотність. Психологи запевняли, що так само почуває себе ГОЛЕМ поміж нас, одначе ця аналогія, як і всяка інша, має свої межі. Дорослий часом не розуміє дитини, а ГОЛЕМ такого клопоту не знав. Коли хотів, він прозирав співрозмовника наскрізь. Відчуття, що тебе воістину "просвічують" наскрізь, просто приголомшувало. Річ у тім, що ГОЛЕМ може формувати "систему стеження" — іншими словами, модель свідомості людини-партнера — і, користуючись нею, передбачити, що ця людина подумає і скаже через бозна-який проміжок часу. Щоправда, від вдається до цього рідко (не знаю, чи тільки тому, що йому відомо, як глибоко занепадає наш дух після таких псевдотелепатичних зондувань). Інша причина стриманості ГОЛЕМА набагато принизливіша для нас: на відміну від того, що було спочатку, спілкуючись із людьми, він уже віддавна виказує свого роду обережність. Як дресирований слон мусить пильнувати, щоб під час вистави не скривдити людину, так і ГОЛЕМ повинен зважати, щоб не вийти за межі нашого розуміння. Уривання контакту, зумовлене раптовим ускладенням його мови (це ми називали "зникненням", або ж "утечею" ГОЛЕМА) було повсякчасним явищем, поки він урешті пристосувався до нас. Все це вже минуло, однак у ГОЛЕМОВОМУ спілкуванні з нами з'явилося деяке збайдужіння, породжене усвідомленням, що він не може нам розповісти про чимало найважливіших для нього речей. Отже, ГОЛЕМ ще назбагненний і як розум, а не тільки як психічна конструкція. Через те контакти з ним вражають не менше, ніж пригнічують; і тому дехто з мудріших людей після бесід із ГОЛЕМОМ втрачає рівновагу — і вже цьому аж ніяк не бракує доказів.
Здається, що єдина істота, котра вочевидь цікавить ГОЛЕМА, це ЧЕСНА ГАНЯ. Коли створено було відповідні технічні умови, він не раз намагався законтактувати з ГАНЕЮ, до того ж, здається, не без певних результатів, однак ці дві — надзвичайно різні за будовою — машини при обміні інформацією ніколи не вдавались до мовного каналу (тобто природної людської мови). Наскільки можна судити, на підставі лаконічних зауважень ГОЛЕМА, наслідки цих спроб його швидше розчарували, одначе ГАНЯ й надалі лишається для нього не розв'язаною до кінця проблемою.