Поволі йдучи слідом за мамою, Анна думала: "Доброго ранку, любий гноме! Як же ти вчасно прокинувся!"
— Я, на жаль, не маю аніякісінького уявлення про "вчасно" чи там "невчасно",— сказав гном і знову трохи позіхнув.— Час для мене легко плутається. Інколи секунди здаються мені роками, а деколи роки минають, як секунди.
— А скільки ж тобі взагалі років? — запитала Анна.
— Також не уявляю,— відповів гном — У всякому разі, я побував уже в дуже багатьох головах. І здебільша — протягом усього їхнього життя!
Мама заплатила за рожевий ранець, узяла Анну за руку й повела геть з універмагу.
— А що ми робитимемо тепер? — запитала вона Анну.
— Поїдьмо на часинку до лісу,— запропонувала Анна.
Ліс був за містом. Автомобілем туди треба було їхати добрих півгодини. А ведучи авто, мама мусила б стежити за дорожнім рухом і тому багато не розмовляла б. Отож Анна мала б час погомоніти з гномом.
— До лісу? — У мами на переніссі залягло дві зморшки — знак стурбованості, і вона глянула на свій наручний годинник— Анно,
0 четвертій у мене прослухування. У нас із тобою обмаль часу. Ми б устигли хіба що туди й назад.
— То що ж ми встигнемо до вашого прослухування? — запитала Анна.
— Зазирнути до кондитерської на тістечка з кока-колою,— сказала мама.
— Ну добре,— муркнула Анна й потупцяла слідом за мамою до кондитерської.
Поки вони їли тістечка й пили кока-колу, Анна спілкувалася і з мамою, і з гномом. То було важкувато, проте все минуло гладенько. Бо з гномом вона ж розмовляла тільки подумки.
Від мами Анна довідалася, що та післязавтра має на два тижні виїхати на гастролі. І що вона кожного дня надсилатиме Анні листівку з тисячею поцілунків.
А від гнома Анна дізналася, що в нього немає імені, що він не чоловік і не жінка.
— У нас такого поділу не існує,— пояснив він — Нам це не потрібно, бо ми ж не народжуємось, як ви, люди. Ми просто є, і край. Тому нам
1 нема потреби ділитися на чоловіків і жінок, щоб народжуватися на світ.
Коли Анна розповіла гномові, що післязавтра йде до школи, той зрадів.
— Школу я люблю,— сказав він — А тим часом уже давненько там не був. Остання голова, в якій я мешкав, уже скінчила науку, коли я в ній поселився.
Гном нізащо не хотів пропустити першого шкільного дня.
— Збудиш мене, як настане час,— мовив він,— чхни тричі — і я буду на ногах!
Потім гном знову заснув і Анна змогла цілком присвятити себе мамі. І розповіла їй, що татко вчора звільнив пані Рудолід.
— Я ж тепер ходитиму до школи,— сказала Анна,— тому ця стара макітра більше не потрібна. Самі прибиратимемо і на ощаджені гроші житимемо на широку ногу. Макітряча місячна платня — то мені шикарне вело!
Перегодом Анна спитала маму:
— Як ви поїдете, де я буду після школи?
-Саме тепер матиме пополудні вільний час Лізль,— сказала мама.— Якраз два тижні.
— Тільки не Лізль! — вигукнула Анна.
— То, може, попросити Ганнелору? — запитала мама.
— Тільки якщо інакше ніяк не виходить,— заявила Анна.
Вона була розчарована. Аякже! Саме першого її шкільного дня мама десь поїде! Хіба це не підлість? Таж першого дня до школи всіх дітей приводять їхні мами!
— А як тобі Франц-Йозеф? — запитала мама.
Анна кивнула головою. Франц-Йозеф замість мами — ще туди-сюди.
— От і гаразд,— сказала мама.— Я спитаю, чи він має час, і завтра тобі скажу.
Вона знов зиркнула на годинник, побачила, що вже за десять хвилин четверта, і занервувалася.
— Візьміть мені таксі,— сказала Анна — Бо якщо повезете мене самі, то спізнитеся на прослухування.
Мама полегшено кивнула головою, розплатилася за тістечка та кока-колу й погнала з Анною до найближчої стоянки таксі. Там вона вліпила Анні поцілунок у чоло, а водієві таксі — гроші в руку й помчала у своїй машині геть, тільки смуга лягла.
— То як почувається така маленька дівчинка під час великої подорожі зовсім сама? — запитав водій таксі, коли вони зупинились перед Анниним будинком...
Анна взяла під пахву рожевий ранець, сказала:
— Я — велика дівчинка, а подорож була маленька — І вилізла з автомобіля.
Вона терпіти не могла, коли її називали маленькою дівчинкою. Крім того, вона вже звикла їздити на таксі сама, без дорослих. Щонайменше двічі на тиждень мама поспіхом садовила її в таксі. Але ж усе те анітрохи не обходило цього чужезного дядька!
З Анниним позашкільним часом справи були такі. Після полудня Анна перебувала під опікою в мами. А мама ніколи не вміла до пуття розподілити свій час. Отож мало не кожне Аннине з мамою пообіддя завершувалося тим, що в мами на обличчі малювався жах і вона скрикувала:
— Ой Господи, як уже пізно!
Анна була навдивовижу розпланована дитина. Пообідньої пори вона бувала з мамою. Вечорами, ночами та ранками — з татом. Передобіддями над нею дотепер старшувала пані Рудолід. У вихідні ж Анною опікувалися по черзі тато й мама.
Чому так? Тому що Аннині тато й мама були розлучені. Зазвичай діти розлучених подружніх пар живуть коло матері, а батько забирає їх до себе пополудні раз на тиждень. Чи раз на два тижні. Або навіть раз на місяць. Чи й узагалі ніколи. Залежно від того, як батько з матір'ю розв'язали це питання в суді. У тім, що в Анни було по-інакшому, завинив мамин фах. Аннина мама була актриса, хоч і не з тих уславлених актрис, у яких люди просять автографи. Вона виконувала невеличкі ролі в невеличкому театрі. Але ж і в невеличких театрах вечорами бувають вистави. Інколи ж мама виїздила на гастролі. Тоді вона впродовж тижня або двох разом зі своїми колегами їздила з міста до міста й давала вистави в інших театрах. А хто має такий фах, тому, вважай, неможливо як слід наглядати за дитиною.
Адже вечорами ти не вдома, а вранці відсипаєшся після пізньої вистави.
Тато Аннин завжди миттю схоплювався ранніми ранками, а ввечері полюбляв зарані лягти спати. Виїздити він ніколи нікуди не виїздив. Тому Анні й було зручніше жити коло тата. Труднощі виникали, лише коли мамі доводилося виїжджати на гастролі. Тоді пообідньої пори наглядати за Анною мав хтось третій, бо татові не так просто надавали додаткову відпустку. Він мусив сидіти в конторі. Отож під час маминих гастролей Анною опікувалися чи Лізль, чи Ганнелора, чи Франц-Йозеф.