"Ой-ой-ой! — подумала Анна.— Виходить, гном не помер!"
На це гном сказав:
— Як на мене, то це доволі підло з твого боку — зичити мені смерті! "Як цей клятий гном знає, що я думаю?!" — перелякалась Анна.
— Якщо тобі цікаво це знати, то будь ласка,— сказав гном,— урешті-решт, я сиджу в тебе в голові, то вже ж знатиму, що думає твій мозок!
Анні найдужче хотілося знов заверещати й щосили затрясти головою. Та що тим зарадиш проти гнома-в-голові? Нічогісінько, вона вже знала! А тут ще й татка немає дома — на службі. У помешканні є лише пані Рудолід. Вона приходить щодня зранку, прибирає, готує обід і наглядає за Анною.
Пані Рудолід не любила дитячого галасу. Вона лютилася, як сто дідьчих мам, якщо Анна не сиділа тихо, наче миша. А в гномах-у-го-лові пані Рудолід тямила ще менше за тата.
Анна сиділа така непорушно випростана, аж їй кінчик носа побілів. Довга нитка з барвистими дерев'яними намистинами вислизнула в неї з рук, намистини з'їхали з разка й порозкочувалися по всіх усю-дах. Кілька закотилось аж у передпокій. Саме тоді до передпокою з вітальні нагодилась пані Рудолід. Знеобачки вона наступила однією ногою на одну намистину, а другою — ще на одну, посковзнулася, проїхала до дверей туалету, там беркицьнулася на підлогу, заверещала: "О Госпо-о-о-ди!", вийняла з-під себе дві дерев'яні намистини й просто страхітливо застогнала, потім зіп'ялася на рівні й пошкандибала до дверей Анниної кімнати. Ось уже вона погрозливо простягла Анні перед очі свою долоню з двома намистинами.
— Ну та й дитиночка ж із тебе! — зарепетувала вона — Через тебе я тепер буду калікою! Та тебе ж глядіти — небезпечно для життя!
Анна не відповіла. Вона так само сиділа непорушно випростана, неначе заклякла вся, з побілілим кінчиком носа.
-1 хоч би тобі пробачення попросила! — не вгавала пані Рудолід-Але ж хто там тебе вчив пристойно поводитись?!
Та що Анна й тепер не озвалася, пані Рудолід рвучко повернулась і заходилася визбирувати розсипані намистини.
— До цього дитятка треба нервів завтовшки як корабельні линви! — бурчала вона собі під ніс— По справедливості, мені тут мають збільшити платню, ще й відшкодовувати набиті синці. Ні, треба пошукати собі служби деінде!
— Та й не відкладаючи на завтра,— сказав гном у Анни в голові-Цю стару макітру треба добряче вишарувати й покрити свіжою поливою.
Тієї миті кров знову порум'янила кінчик Анниного носа, і вона вже не сиділа, наче кам'яна.
"Диви, та цей гном цілком слушно міркує!" — подумала дівчинка.
— Уже ж не як! — озвався гном.
"Було б зовсім непогано деколи порозмовляти з таким гномом,-подумала Анна.— Мені не раз буває так нудно".
— І то правда! — сказав гном.
"Проте всередині в голові він мені зовсім ні до чого,— подумала Анна.— А так — я б зробила йому гарнесеньку хатку. Будиночок із татової коробки на цигарки. Для гнома там простісінько вийде п'ять кімнат, кухня й ванна".
— Ц-ц-ц-ц! — зацмокав гном. Він начебто обмірковував пропозицію.
"А ще я б зробила до будиночка маленький присадок,— подумала Анна.— Із зеленої повсті. А з сірника вийшла б чудова гойдалка".
— Ц-ц-ц-ц! — все прицмокував гном. Лунало це не так щоб заперечно.
Анна підбігла до стелажа, де на одній з полиць стояли всі її іграшкові автомобілі.
"Один можна віддати гномові",— подумала вона.
— Вибирай собі сам,— прошепотіла Анна — "Мерседес" чи БМВ. А може, тобі дужче до серця вантажний "вольво" з причтом? Чи ти любиш залізницю?
— Можеш не шепотіти до мене,— сказав гном — Розслабся. Адже я чую те, що ти думаєш. А від твоєї люб'язної пропозиції я, на жаль, мушу відмовитися. Вона дуже мила, але мені не підійде. Я — гном-головник. Як ото яблучний черв'ячок належить до яблука, так я до голови. Мені необхідне тепло голови. Вільне повітря не для мене. На повітрі я можу витримати хіба кілька хвилин, а далі мені стає зле. Отож краще я лишуся тут, де є. А ось мого ковпачка ти мені поверни. Без нього я почуваюся неначе трохи голий.
Анна загадалася над тим, де міг подітися крихітний гномів ковпачок. Мабуть, пані Рудолід викинула його геть, як прибирала.
— Та ні, стара макітра ніколи так ретельно не прибирає,— сказав гном — Коли не помиляюся, мій ковпачок лежить під твоїм ліжком, біля ніжки ліворуч від дверей.
Гном не помилився. Ковпачок там і лежав. Анна струснула його від пилюки.
"А чи однаково, у яке вухо його запхнути?" — подумала вона.
— Взагалі-то однаково,— сказав гном,— але саме зараз для мене зручніше, якщо в праве.
Отож Анна запхнула крихітний фіолетовий ковпачок у своє праве вухо. У вусі, — щоправда, лише на коротеньку мить — нестерпно залоскотало. Потім у голові в неї знов позіхнуло. Гучно й виразно. Тричі поспіль. Гном промурмотів:
-1 прошу тебе — не чхай. Чхання брутально перебиває мені сон.
І заснув.
Так само як спершу Анна жахнулася через гнома в голові, тепер вона раділа, що він у неї є. "Гном-у-голові — це ж просто супер! —подумала вона — Не кожне має у себе в голові гнома, а це ж так цікаво! Дітям настільки веселіше жити!"
Цього разу гном не обізвався. Він спав. Анна була певна, що він навіть стиха хропів.
АННА ВИРІШИЛА ТРИМАТИ ГНОМА В СЕКРЕТІ..
Анна вирішила тримати гнома в секреті. По-перше, татко їй знов не повірить, це ясно як білий день. А крім того, цей добродій у голові тривалий час узагалі нічим себе не виказував. Лише з його тихесенького хропіння знати було, що ніде він з її голови не дівся. Хіба, може, цей сонько-дрімко на хвилин кілька прокидався тоді, коли спала Анна.
Аж на початку вересня Анна знов почула в себе у голові позіхання. Позіхнуло гучно й виразно. Тричі поспіль.
Анна саме стояла в універмазі, коли гном прокинувся. У секції валіз і ранців, подорожніх торбин, рюкзаків, портфелів тощо. В руках вона тримала прозорий пластиковий рюкзак. Поруч стояла мама з рожевим шкільним ранцем у руках.
Бо післязавтра Анна мала вперше йти до школи!
— Ні-ні, цього прозорого чуперадла ти в жодному разі не візьмеш, Анно,— сказала мама — У шкільних ранцях зазвичай буває такий лад, як ото у відрах на сміття, а відер на сміття не виставляють на оглядини.
І хоч як Анні хотілося ходити до школи з прозорим рюкзаком за плечима, вона лише кивнула головою, коли мама рушила до каси з рожевим ранцем у руці. Тієї миті важливішим за всі шкільні ранці на світі був для неї гном у голові.