"1. Свен Альгрен, 41 рік, продавець, Стокгольм, одружений.
2. Карл Андерсон, 63 (?) роки, Стокгольм (Гегалідський притулок), неодружений.
3. Інгвар Бенгтсон, 43 роки, журналіст, Стокгольм, розлучений.
4. Рюне Бенгтсон, 56 років, директор фірми, Стоксунд, одружений.
5. Бенгт Вальберг, 38 років, скупник (?), Стокгольм, неодружений.
6. Ганс Венстрем, 76 років, кол. продавець риби, Сульна, неодружений.
7. Рагнар Віклунд, 60 років, майор, Ваксгольм, одружений.
8. Юган Гран, 52 роки, кол. офіціант, Сульна, неодружений.
9. Ленарт Еберг, 35 років, інженер, Еншеде, одружений.
10. Стіг Екберг, 83 роки, кол. робітник, Стокгольм (Русенлундський притулок для старих), удівець.
11. Уве Еріксон, 47 років, автомеханік, Бандгаген, одружений.
12. Вальтер Еріксон, 69 років, кол. портовий вантажник, Стокгольм (Гегалідський притулок), удівець.
13. Ян Карлсон, 46 років, торговець ношеними речами, Упландс Весбю, неодружений.
14. Рюне Карлсон, 32 роки, інженер, Нака, одружений.
15. Ян Оке Карлсон, 38 років, службовець, Енчепінг, одружений.
16. Кеннет Карлсон, 33 роки, шофер, Шелбю, неодружений.
17. Ленарт Ліндгрен, 81 рік, кол. директор банку, Лідінге, одружений.
18. Свен Лундстрем, 37 років, робітник на складі, Стокгольм, розлучений.
19. Таге Нільсон, 61 рік, агент, Стокгольм, неодружений.
20. Карл Густав Нільсон, 51 рік, кол. механік, Юганнесгов, розлучений.
21. Гайнц Оллендорф, 46 років, актор, Стокгольм, неодружений.
22. Бернгард Петерс, 39 років, технік, Брумма, одружений.
23. Вільгельм Русберг, 71 (?) рік, Стокгольм, удівець.
24. Бернт Туресон, 42 роки, механік, Густавсберг, розлучений.
25. Стіг Ферм, 31 рік, маляр, Суллентуна, одружений.
26. Б'ерн Форшберг, 48 років, підприємець, Стоксунд, одружений.
27. Бенгт Фредріксон, 56 років, митець, Стокгольм, розлучений.
28. Бу Фростенсон, 66 років, актор, Стокгольм, розлучений.
29. Курт Ульсон, 59 років, директор контори, Сальтшебаден, одружений".
Кольберг дивився на список і зітхав. Тереса Камарайо була зв'язана з усіма соціальними верствами. Діяла вона також серед різних поколінь. Коли вона загинула, наймолодшому серед названих у списку чоловіків було п'ятнадцять років, а найстаршому – шістдесят сім. Навіть у цьому списку були найрізноманітніші люди, від директора фірми в Стоксунді, до старих злодіїв-алкоголіків із притулку в Гегаліді.
– Що ти з ним робитимеш? – запитав Мартін Бек.
– Не знаю, – сумно признався Кольберг. Тоді поклав список Меландерові на стіл і сказав: – Ти все пам'ятаєш. Як матимеш час, проглянь цей список, може; згадаєш щось особливе про цих людей.
Меландер байдужим оком глянув на аркуш і кивнув головою.
Двадцять третього грудня, напередодні святвечора, Монсон і Нордін поїхали додому, і всі були цьому раді. Вони мали повернутися ще до Нового року.
Надворі було холодно й непривітно.
Суспільство споживачів лопало з натуги. Цього дня все можна було продати і за будь-яку ціну. Найчастіше люди платили кредитними талонами і незабезпеченими чеками.
Ідучи додому, Мартін Бек думав про те, що в Швеції сталося перше масове вбивство. І перше нез'ясоване вбивство поліцейського.
Слідство знов застрягло. З технічного боку в порівнянні із слідством у справі Тереси воно здавалося суцільною невправністю.
XXVIII
Настав святвечір.
Мартін Бек отримав святковий подарунок, що не насмішив його, як сподівалася дочка.
Ленарт Кольберг отримав святковий подарунок, що довів його дружину до сліз.
Обидва вони вирішили не думати ні про Оке Стенстрема, ні про Тересу Камарайо, і обом це не вдалося.
Мартін Бек прокинувся рано, проте лишився лежати в ліжку, читаючи книжку про графа Спе, аж поки в своїх кімнатах заворушилися інші члени родини. Тоді він устав, повісив у шафу костюм, який надягав учора, і вбрався в захисного кольору штани й вовняну сорочку. Дружина, яка вважала, що на святвечір треба одягтися по-святковому, побачивши його, вражено звела брови, але нічого не сказала.
Поки вона за традицією їздила на кладовище, на могилу своїх батьків, він разом з Рольфом та Інгрід прикрасив ялинку. Діти були радісні, гомінливі. І він намагався не зіпсувати їм настрою. Коли дружина повернулася з ритуальних поминок, Мартін Бек мужньо сів їсти разом з усіма коливо, хоч йому важко було виконувати цей давній звичай.
Біль у животі від такої їжі не дав на себе довго чекати. Мартін Бек уже так звик до цих прикрих нападів болю, що не дуже зважав на них, але помітив, що останнім часом вони стали частіші й дошкульніші. Тепер він не казав Інзі, що йому боляче. Раніше він скаржився, і вона геть замучила його своїми трав'яними настоями і невтомною турботою. Для неї хвороба була дуже важливим випадком у житті.
Святкова вечеря була багатюща, коли зважити, що за столом сиділо тільки чотири особи, з яких одна рідко з'їдала звичайний обід, одна худла, а одна надто втомилася, готуючи все це. Лишився тільки Рольф, що, правду казати, їв за них усіх. Син мав дванадцять років, і Мартін Бек завжди дивувався, як у тому худому тілі щодня вміщалося стільки їжі, скільки він сам насилу з'їдав за тиждень.
Усі допомагали мити посуд, що також бувало тільки на святвечір.
Потім Мартін Бек засвітив свічки на ялинці, згадавши братів Ассарсонів, що торгували штучними ялинками, прикриваючи ними торгівлю наркотиками. Тоді всі випили підігрітого вина, і Інгрід сказала:
– Мабуть, пора привести коня.
Як завжди, вони домовилися, що кожен дістане тільки один подарунок, і, як завжди, їх виявилося більше.
Мартін Бек не купив Інзі коня, зате подарував їй жокейські штани і гроші на піврічну оплату курсів верхової їзди.
Сам він отримав, між іншим, від неї двометровий шарф ручної роботи, а також запаковану пластинку. Інгрід очікувально дивилася на нього, поки він розгортав її. На обгортці пластинки був зображений товстий чоловік з довгими наїжаченими вусами, у добре відомому мундирі й шоломі лондонського поліцейського. Він стояв перед старомодним мікрофоном і, судячи з його виразу, реготав на все горло, тримаючись розчепіреними руками в рукавицях за живіт. Напис на обгортці казав, що сам він зветься Чарлз Пенроуз, а пісня – "Пригоди веселого поліцейського".