Ренн шукав уривків загадки, що звалася Нільсом Ері-ком Єрансоном, і послужливість дна полегшувала йому пошуки. Він, звичайно, розумів причини тієї послужливості, але однаково був за неї вдячний.
Останніми ночами він шукав людей, які знали Єрансона. Він знаходив їх у будинках, які мали розвалювати, в пивницях, винарнях, більярдних і готелях для неодружених. Звичайно, не всі вони мали бажання давати якісь інформації, але здебільшого давали.
Увечері тринадцятого грудня на барці біля південного берега озера Мелерен він зустрівся з дівчиною, яка пообіцяла, що завтра зведе його з Сюне Б'єрком, який колись пустив Єрансона на кілька тижнів до себе жити.
Другого дня був четвер, і Ренн, що останнім часом спав лише по кілька годин на добу, прокинувся аж опівдні. О першій годині він допоміг дружині спакувати речі, бо вмовив її поїхати з сином на свята до батьків у Ар'єплуг, оскільки боявся, що цього року не матиме часу святкувати з ними різдво.
Він почекав, поки поїзд рушив, помахав дружині рукою, тоді вернувся додому, узяв папір та ручку й сів до кухонного столу. Поклавши перед собою рапорт Нордіна та свій записник, він надів окуляри й почав писати:
"Нільс Ерік Єрансон.
Народився у фінській парафії в Стокгольмі 4.10.1929 року.
Батьки: Альгот Ерік Єрансон, електрик, і Беніта Рантанен.
Батьки розлучилися 1935 року, мати переїхала до Хельсінкі, а син лишився з батьком.
До 1945 року Є. мешкав у батька у Сундсберзі.
Закінчив семирічну школу, потім два роки вчився в художника.
1947 року переїхав до Гетеборга й почав працювати учнем у художника.
1.12.1948 року одружився там з Гудрун Свенсон.
Розлучився 13.5.1949 року.
Від червня 1949 року по березень 1950 служив юнгою на кораблях компанії "Свея". Влітку 1950 року переїхав до Стокгольма. До листопада 1950 року працював у художній фірмі Амандуса Густавсона, звідки його звільнено за вживання спиртних напоїв під час роботи. Після того, здається, це мав постійної роботи, працював тільки тимчасово сторожем, кур'єром, вантажником тощо, але, мабуть, крім того, добував гроші крадіжками та іншими дрібними злочинами. Проте його жодного разу не затримували як підозрюваного в злочині, зате кілька разів карали за п'яні бешкети. Інколи він користувався материним дівочим прізвищем Рантанен. Батько помер 1958 року, і відтоді до 1964 року син мешкав у його квартирі в Сундсберзі. 1964 року його виселили, бо він протягом трьох місяців не платив за квартиру. Мабуть, він тоді ж почав уживати наркотики. Від 1964 року до самої смерті не мав постійного місця проживання. В січні 1965 року він оселився в Гурлі Лефгрен, провулок Карла ІЇЇепара, 3, і пробув у неї до весни 1966 року. Ні Лефгрен, ні він за цей час не мали постійного місця праці. Лефгрен була зареєстрована у відділі боротьби з аморальністю, але, з огляду на свій вік, зовнішній вигляд, мабуть, уже не могла багато заробити проституцією. Лефгрен також уживала наркотики.
Гурлі Лефгрен померла в сорок сім років від раку в липні 1966 року.
На початку березня 1967 року він познайомився з Магдаленою Русен (Білявою Малін) і прожив у її квартирі на Арбетаргатан, 3, до 29 серпня 1967 року. Від початку вересня до половини жовтня того самого року він тимчасово мешкав у Сюне Б'єрка.
За жовтень – листопад двічі проходив курс лікування від венеричної хвороби в лікарні Святого брана.
Мати вдруге вийшла заміж і з 1947 року живе в Хельсінкі; її листовно повідомлено про синову смерть.
Русен каже, що Єрансон завжди мав гроші, але не знає, звідки він їх брав. На її думку, він не торгував наркотиками і взагалі нічого такого не робив".
Ренн перечитав свій запис. Він писав такими мікроскопічними літерами, що все не зайняло навіть цілого аркушика із записника. Він сховав його в портфель, засунув записника в кишеню і пішов на зустріч із Сюне Б'єрком.
Дівчина з барки чекала на нього біля газетного кіоска на Маріаторгет.
– Я з вами не піду, – мовила вона. – Але я поговорила з Сюне, він знає, що ви прийдете. Сподіваюсь, я не зробила ніякої дурниці. Я не хочу ні на кого доносити.
Вона дала Реннові адресу і зникла в напрямку Слюсена.
Сюне Б'єрк виявився молодшим, ніж Ренн собі уявляв, напевне, мав не більше як двадцять п'ять років. Це був досить приємний на вигляд хлопець з русявою бородою. Він нічим не скидався на наркомана, і Ренн задумався, що його могло зв'язувати з куди старшим і морально бруднішим Єрансоном.
Квартира Б'єрка складалася з убого вмебльованих кімнати й кухні. Вікна виходили на захаращене подвір'я. Ренн сів на єдиний стілець, а сам Б'єрк примостився на ліжку.
– Я чув, що вас цікавить Ніссе Єрансон, – мовив Б'єрк. – Та, на жаль, я сам. про нього мало знаю. – Він нахилився, витяг з-під ліжка паперову коробку й віддав її Реннові: – Ось це він залишив, коли вибирався звідси. Дещо з речей узяв з собою, а тут зосталося здебільшого вбрання. Звичайно, саме дрантя.
Ренн поставив коробку біля крісла й запитав:
– Скажіть мені, будь ласка, відколи ви знайомі з Єрансоном, де і як зустрілися і як дійшло до того, що ви пустили його до себе жити?
Б'єрк умостився зручніше, закинув ногу на ногу й мовив:
– А чого ж, скажу. Можна закурити?
Ренн дістав пачку сигарет і витрусив одну Б'єркові. Той відщипнув фільтр і закурив.
– Це було так. Я зайшов до пивниці "У францісканців" випити кухоль пива. Ніссе виявився моїм сусідом по столикові. Доти я його ніколи не бачив, але ми розбалакалися, і він пригостив мене пивом. Він сподобався мені, тому, коли пивницю зачиняли, а він сказав, що не має квартири, я привів його сюди. Того вечора ми добре випили, а другого дня він розщедрився і влаштував цілий бенкет у "Південній оселі". Це було третього або четвертого вересня, я добре не пригадую.
–. Ви помітили, що він був наркоман? – запитав Ренн.
Б'єрк похитав головою.
– Ні, не відразу. Але через кілька днів він якось уранці, коли ми прокинулись, витяг шприц, і я все зрозумів. Він, До речі, спитав, чи я не хочу й собі зробити укол, але я наркотиків не вживаю.
Б'єрк закотив рукави сорочки. Ренн досвідченим оком глянув на його вени і переконався, що це правда.
– У вас не дуже просторо, – сказав він. – Чого ж він так довго тут жив? Він хоч платив вам?