ЕПОД
160] Пригнічує всіх жінок
їх нещаслива вдача —
Слабість і сумніви їй притаманні
Від болісних родів, од шалу.
І мені колись болі ті рвали тіло.
До небесної діви тоді зверталась,
Породіль помічниці, що славна луком,
1, шанована мною, на голос мій
Завжди вона спішила.
ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
Служниці вносять на сцену ложе, на якому лежить Федра.
її супроводжує годувальниця.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Он стара годувальниця перед дверми
170] Супроводить із дому владарку свою.
Залягли, де надбрів'я, тіні хмурні…
Що то сталося? Душу журба гризе, —
Що змінило, скажіть,
Повелительку до невпізнання?
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
О горе людське! О напасті лихі!
Що робити, що — ні, сама не збагну:
Маєш сонце вже, маєш ефір ясний —
Вже ми винесли з дому те ложе сумне,
Осоружне тобі.
180] Все ти квапила: "Вільно б дихнуть мені!"
За хвилину — захочеш назад у дім;
Що не мить — чогось іншого прагнеш ти:
Те, що є, — не втішає; чого ж нема, —
Те й любіше тобі.
Краще хворому буть, ніж ходить за ним:
Бо хвороба — одне щось, а тут і для рук
Є роботи чимало, й страждань для душі.
Переповнене болем життя людське,
І немає просвіту в муках.
190] Ну, а що може бути миліш од життя, —
Те вповите пітьмою, за хмарами те.
І тому-то жадаємо сліпо
Лиш того, що вабливо блищить на землі —
Нам не знане життя якесь інше,
Й невідомо, що там у надрах землі:
Вдаємось до байок, легковірні. [114]
ФЕДРА
(до служниць)
Поможіть підвестися, чоло піднести, —
Обімліли суглоби, ослабла я.
Обережно за руки візьміть мене,
200] Щось важка та накидка — зніміть її,
Хай волосся по плечах розсиплеться.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Терпелива будь, доню, не кидайся так
То в той бік, то в цей:
Сила духу та спокій поможуть тобі
Щонайважчу недугу легше знести:
Коли смертна — вчися страждати.
ФЕДРА
Горе мені!..
О якби то водиці хоча б ковток
Із джерельця прозорого! О якби
210] Прилягти, де тополя кинула тінь,
І поринути в сон між зелених трав!..
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Що мовиш, дитя?..
Хоч на людях, молю, не кажи того,
Бо навіяні шалом слова твої.
ФЕДРА
Он туди мене — в гори, в ліси ведіть,
Де смереки, де пси звірожерні мчать
І наскочать ось-ось
На сполохану здобич — плямисту лань.
От би свиснуть мені на тих гончаків!
220] От би списа метнуть фессалійського
Попри жовте волосся, що ним біля скронь
Грає подув гірський!
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Звідкіля це взялось бажання таке —
Гончаків ганять серед гір, лісів?..
А води захотілось джерельної? —
Побіч дому струмок говіркий біжить,
Заспокоїть він, доню, жагу твою.
ФЕДРА
Артемідо, надмор'я володарко,
Де по колу піском рисаків женуть!
230] На те поле б тепер, та й собі промчать
Четвернею стрімкою — венетською!.. [115]
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
І знову нестяма в словах твоїх:
То в гори, на лови, тільки-но ти
Поривалась, то коней гнала б уже
Піском, віддалік од хвиль морських.
Тут потрібен віщун: може, скаже він,
Хто з богів скаламутив розум твій,
Манівцем повів тебе, доню?
ФЕДРА
О, що ж то, нещасна, зробила я?..
240] Куди мій здоровий глузд подівсь?
Утрутилось тут божество лихе…
О горе мені!..
Мою голову, няню, знову покрий:
Своїх власних слів я соромлюся.
Покрий же: сльози з очей струмлять
І лиця вже, чую, рум'янець пече.
Як боляче — раптом до тями прийти!
Нестяма — це лихо, та краще б мені
Таки непритомній померти.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
250] Вкриваю. Коли ж то й мене, стару,
Окутає смерть?
Я навчилась багато чого за свій вік:
Лиш помірною варто любов'ю нам,
Умирущим, в'язать один одного,
Не сягаючи самого дна душі, —
Щоби вузол був не надто тугий:
Так можна стягти й попустить його.
Коли серце одне за двох болить,
То це мука страшна, як от я тепер
260] Тут над нею тремчу.
Надто строгі засади, чувала я,
Гіркоту, а не втіху готують нам,
Із погідністю духу бій ведуть.
Нічого над міру — це краще таки,
Ніж за міру сягти.
З цим кожен мудрець буде згідний.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Владарки найвірніша годувальнице,
Жоно похила, Федру в горі бачимо,
Яка ж недуга в неї, невідомо нам.
270] Почути це від тебе сподіваємось.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
І я цього не знаю: все мовчить вона. [116]
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
А з чого почалося? Що причиною?..
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Тебе спитати можу — все замовчує.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Як на лиці змінилась! Помарніла як!
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Чи ж диво? їжі третій день не рухала.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Через хворобу, а чи смерті прагнучи?
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Не їсть, нещасна, щоб умерти з голоду.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Дивуюсь, як це муж міг допустить таке.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Вдає здорову. Вміло біль приховує.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
280] Але ж обличчя зрадить. Варто глянути.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Поглянути не може: у від'їзді він.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
А ти хіба не прагнеш якось вивідать,
Що за хвороба в неї, звідки шал такий?
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Всіляко намагалась, та без успіху.
І все-таки… От зараз пересвідчишся,
Що все роблю для того, щоб велителям
Хай чимось посприяти, коли скрутно їм.
(До Федри).
Забудьмо, доню, все, що досі мовилось,
Погідною зробися, розжени з-над брів
290] Похмурість, не блукай думками в потемках!
І я ступлю на іншу, аніж досі йшла,
Приємнішу для тебе, стежку бесіди.
Таємна твоя хворість, — до жінок бодай
Звернися, що на тій недузі знаються;
Якщо й чоловікам тут можна звіритись, —
Кажи, хай лікар гляне, допоможе чимсь.
Та одізвися ж, доню! Запереч мені, [117]
Коли не так щось мовлю, або слухайся
Розумної поради, не мовчи лишень.
300] Зрони хоч слово, глянь сюди! Біда мені!..
Дарма, жінки, стараюсь — нанівець ідуть
Усі зусилля: до вмовлянь глуха була
Раніше, як тепер ось — до порад моїх.
Та знай одне лиш — хоч до тебе мовлю я,
Мов до гори чи моря, — вмерши, зрадиш ти
Дітей своїх: утратять спадок батьківський, —
Володаркою вершниць присягаюся,
Тією, що синам твоїм велителя
Зродила — Гіпполіта — благородний він,
310] Хоч позашлюбний…
ФЕДРА
Горе!..
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Це болить тебе?
ФЕДРА
Вбиває!.. Тож молю тебе всевишніми,
Ніколи того ймення повторять не смій!
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
От бачиш? Маєш розум, про дітей однак
Не дбаєш, та й сама йдеш до загибелі.
ФЕДРА
Дітей люблю я… Інша буря вдарила…
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
А руки твої чисті? Не скривавлені?
ФЕДРА
Долоні чисті… На душі тягар лежить.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Чи хтось тебе покривдив з ворогів твоїх?
ФЕДРА
Мій друг. І все це — проти волі нашої.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
320] Чи не Тесей твій схибив та образив чимсь?
ФЕДРА
Аби лиш проти нього я не схибила!..
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Чому, нарешті, прагнеш смерті наглої? [118]
ФЕДРА
Це мій гріх. Проти неба не скерований.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
(припавши на коліна перед Федрою)
І проти мене — як лишусь однісінька.
ФЕДРА
Що робиш? Відпусти-но руку зараз же!
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Й коліна охоплю, ще й так триматиму.
ФЕДРА
Почуєш правду — будеш нещасливою.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
З нещасть найбільше — це тебе не бачити.
ФЕДРА
Дізнаєшся — загинеш. Я — прославлюся.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
330] В чім слава ця? Чому її приховуєш?
ФЕДРА
З ганебного — із честю прагну вийти я.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Кажи ж, від того честі не применшиться.
ФЕДРА
Лиши мене! Правицю відпусти, молю!
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Нізащо! Борг належний поверни мені.
ФЕДРА
Гаразд. Шаную, няню, ласку рук твоїх.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Тож за тобою слово, я — мовчатиму.
ФЕДРА
Яку любов ти мала, бідна матінко!..
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Бика згадала, доню, а чи інше щось?
ФЕДРА
І ти, дружино Вакха, бідна сестронько! [119]
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
340] Що трапилося, доню? Ганиш родичів?
ФЕДРА
І я нещасна, третя, мушу згинути!..
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Я вражена… Що ж далі говоритимеш?
ФЕДРА
Відтоді, не віднині, я страждаю так.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Із слів твоїх нічого не довідалась…
ФЕДРА
Гай-гай!..
Якби сама за мене ти сказать могла!..
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Я не віщунка. Долі не відгадую.
ФЕДРА
От про любов говорять. Що це — знаєш ти?
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Щось найсолодше, як і найболючіше…
ФЕДРА
Останнє — я у повній мірі звідала.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
350] Що кажеш, доню?.. В кого ж ти закохана?
ФЕДРА
Одне скажу про нього — Амазонки син…
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
У Гіпполіта?..
ФЕДРА
Ти, не я сказала це.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Що чую, доню?.. Краще б і не жить мені!
(До хору).
Нестерпна річ… Мене ти вбила, знищила:
На день, на світло денне глянуть боляче!..
У прірву кинусь, із життям ненависним
Покінчу. Прощавайте! Я — покійниця… [120]
Цнотливі хоч-не-хоч, а пориваються
До хиби… О, Кіпрідо, — не богиня ти,
360] А щось, коли можливо, — ще могутніше,
Бо Федру, і мене ти, й дім повергнула!
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Чули ви всі, чули оті
Речі нечувані?
Що за хвороба їсть нашу володарку?
Вмерти б воліла я, ніж перейнятися
Тим почуттям жахним! Горе, о горе нам!
О, як, безталанна, страждаєш ти!
О, муки — людей годувальники!
Пропала ти, свій біль на світло вивівши!
370] Що ж то іще подасть нинішній день тобі?
Все може трапитись — непередбачене,
Нещасна доню Кріту: в прірву будь-яку
Владна Кіпріда нас може пожбурити!
ФЕДРА
(підіймаючись і звертаючись до хору)
Жінки трезенські, ви, що побережжя те,
Поріг землі Пелопа, населяєте!
Вночі не спалось часом, от я думала:
Яка то погань точить те життя людське.
Так ось. Не глузд природний є причиною,
Що чинимо щось гірше: багатьом же з нас
380] Не бракне глузду. Справа, певне, в іншому:
Що добре — те ми знаєм, усвідомлюєм,
Його ж не осягаєм: дехто з лінощів,
А хто й до втіхи, що з добром не в парі йде,
Вдається. Різні речі солодять життя:
І балачки, й дозвілля — зло принадливе —
І сором; він подвійний: з них незлий один,
А другий — бич сімейства. Була б ясною
їх суть — словами б означались різними.
Такого здавна я тримаюсь погляду,
390] І жодне в світі зілля не змогло б мене
До думки навернути протилежної.
Вкажу тобі й стежину міркувань моїх.
Відчувши в серці рану, я замислилась,
Як гідно повестися. Стала зараз же
Приховувать недугу і замовчувать.
Язик-бо — річ непевна: хоч і може він
Остерегти чужого, напоумити,
Собі ж біди причинить непоправної.
А також я рішила ту жагу сліпу
400] Розсудком подолати. І насамкінець,
Коли проти Кіпріди все це видасться
Безсилим, то померти; це, вважала я, — [121]
Найкращий вихід, і дарма перечити.
Почесного ніхто з нас не приховує,
В ганебному ж найменше свідків хочемо.
Мене ж, я знала, шал цей вкриє соромом,
А ще ж — я жінка, а її — відома річ —
Усяк осудить… Хай впаде проклін на ту,
Що вперше осквернила, перелюбниця,
410] Подружнє ложе!.. Не з низів те зло пішло:
З домів високих — на жіночий рід увесь.
Бо вже як благородним до смаку гидке —
То й підлий найменує блуд — чеснотою.
Ще й тих клену, що скромні на словах лише,
А нишком — догоджають своїй хтивості.
Та як вони, Кіпрідо, з піни зроджена,
Своїм чоловікам у вічі дивляться?
Чи пітьми не бояться, блуду спільниці,
І стін, що можуть раптом розказать усе?
420] Тому-то смерті прагну, любі подруги,
Щоб мужа свого, врешті, не збезчестити
Й синів, що їх зродила. Хай ростуть вони,
Проречисті та вільні, в благородному
Афінян місті, матір'ю пишаючись!..
Бо навіть сильний духом хилить голову,
Чи батьків блуд, чи неньки пам'ятаючи.
Правдивість і чеснота, в кого є вони,
За них от варто, кажуть, і життя віддать.
Лиху людину — час колись та викриє,
430] Мов дівчині до рук подавши дзеркало.
Та хай мене не буде між людей таких!..
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Так-так… Розважність завжди найцінніша річ:
Вона — окраса, слава люду смертного.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Володарко, про біль твій лиш почула я —
Всю душу сколихнула з несподіванки.
Тепер сміюсь із себе; добре сказано:
Найкраща думка — що приходить другою.
Нічого-бо не сталось надзвичайного
З тобою: гнів богині — ось що б'є тебе.
440] Кохаєш?.. І не диво: чи то перша ти?..
Й померти хочеш через ту жагу свою?
Сумна ж то перевага всіх закоханих,
Якщо померти, покохавши, мусили б!..
Кіпріді, повній палу, не опертися;
Від остраху зненацька аж зморозило.
А гордого схопивши та бундючного,
То що, гадаєш, робить? Під стопу бере. [122]
В ефірі та на хлані розколиханій —
Кіпріди влада; все від неї родиться,
450] Вона ж і засіває, і любов дає:
Весь люд наш земнородний — з того засіву.
І хто писання давнє розгортав колись,
Хто пробуває в спілкуванні з музами,
Той знає, як всевладний Зевс жадав було
Семели, як на небо, де боги живуть,
Кефала Еос ясносяйна викрала,
У нього закохавшись. І лишились там,
На небі, від безсмертних не ховаються —
Гадаю, своїй долі покорилися.
460] А ти?.. Можливо, батько вготував тобі
Закони особливі, дав нових богів,
Якщо таким умовам супротивишся?..
Гадаєш, мало є мужів розважливих,
Що дивляться крізь пальці на жінок своїх
Розпусниць? І батьки є, що в перелюбі
Синам сприяють. Між людьми розумними
Є звичай: що погане, — мовчимо про те.
Пощо триматись надто строгих приписів?
Таж навіть крівля, хоч ти як рівняй її,
470] Хай трішки, а скоситься. Ну, а ти з біди
Сухою, як то кажуть, хочеш випливти?..
Даремна справа! Більше в тобі доброго,
Аніж лихого — будь вже тим щасливою.
Так оджени від себе й чорні думи ті,
Й зухвальство, бо хіба то не зухвалець той,
Хто хоче верх узяти над безсмертними?
Будь мужньою в любові: від богів вона.
Хворієш — то хворобу подолать зумій:
Є замовляння, є слова, що біль уймуть.
480] Десь мусять бути ліки й на таку напасть.
Чоловіки з тим довго б наморочились,
Якби жінки тут хитрощів не винайшли.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Слова ці, Федро, — засіб заспокійливий
На свіжу рану. Але я — тебе хвалю,
Хоч ця хвала й гіркіша од порад її,
Й для твого вуха значно неприємніша.
ФЕДРА
Це, власне, й спричинилось до загибелі
Домів та міст могутніх — гарні лестощі.
Не те, що слух нам пестить, говорити слід,
490] А те, що до чесноти стежку вказує. [123]
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Стривай! Не мудрування ж, а юнак отой
Тобі потрібен. Отже, знати мусимо,
Що скаже, про чуття твоє довідавшись.
Якби своїм життям ти тут не важила,
Не втратила розсудку, то ніколи я
Й нізащо потурати б не погодилась
Тобі в любовних справах. Та життя твоє —
В загрозі, тож не варт боятись осуду.
ФЕДРА
Жорстока мова!.. Може, замовчиш уже
500] Чи знов сипнеш словами найбридкішими?
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Гидкі, та помічніші од високих слів.
Бо краще діло — тільки б рятівним було —
Ніж звук, задля якого ти в могилу йдеш.
ФЕДРА
Молю богами (гарно — про гидке ведеш!),
Не мов уже ні слова! З честю поки що
Корюсь любові. Ти ж, ганебне славлячи,
На блуд мене штовхаєш — до загибелі.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Не слід було грішити. Ну, а схибила —
Мені довірся. Ось порада: волю дай
510] Любові. Зілля-приворот у мене є —
Згадала щойно — десь удома сховане.
Ні честі не пошкодить, ані розуму,
А від недуги звільнить, не лінуйся лиш.
Однак від того, кого любиш, знак якийсь
Потрібен: слово чи шматочок одягу,
Щоб двоє вас в одній злилися радості.
ФЕДРА
Так це напій той засіб, а чи мазь яка?
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Не знаю. Не розпитуй — про життя подбай.
ФЕДРА
Боюсь твого мистецтва хитромудрого…
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
520] В страху великі очі. Та який тут страх?
ФЕДРА
А що, як син Тесея здогадається?.. [124]
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Та не турбуйся, доню! Я владнаю все.
(До статуї Афродіти).
Лиш ти, морська богине, повелителько,
Сприяй мені. Всім іншим, що задумала,
З близькими дома поділюся друзями.
(Відходить).