Підозри, що спалахнули в Гордоні, примусили його почервоніти; він промовив рівним голосом:
— Авжеж, для всіх було б чудово, якби я пішов у парламент. Для сім'ї, Джека. Грейс. Навіть наш покійний батько зрадів би.
Але його слова не шокували і не вразили матір. Зараз вона вже була спокійніша і стриманіша, ніж її син.
— Звичайно, це було б добре для нас. Життя набрало б для нас нового змісту. Хіба ти вбачаєш у цьому щось погане?
— Скажи, ти говориш все це для того, щоб вплинути на мене?
— Ні, звичайно, ні. Але те, що я кажу, правда, і тобі не зайво було б визнати її.
— Ради мене і ради тебе самої,"—промовив Гордон,— тобі не слід було б згадувати про політику.
— Чому? Чи мені не слід турбуватись за тебе?
— Турбуйся, але не по-наставницьки. Ніколи не будь зі мною матір'ю-наставницею або політиком.
Це боляче вразило її. і, стиснувши губи (те ж саме зробив би на її місці і Джек), вона відвернулася від нього. Гордон відчував, що поводиться підло, а мати — мелодраматично, і що будь-які примиренські з'ясовування лише надмірно збільшать для обох безглуздість і мелодраматичність цієї сцени.
— Пробач, мамо,— спромігся спокійно сказати він,— але ти ж знаєш, що я не терплю, коли мене намагаються переконати — хай навіть посередньо — у позитивних якостях чогось такого, що мені не до душі.
— Знаю, Нед. Але я скажу тобі так, як ти колись сказав про Грейс: мене не обходить, що ти вирішиш, — аби ти вирішив! Ти так вибиваєш нас із колії...
— Я винен у цьому?
— Не вбачай якогось докору в усьому, що я кажу. Я просто намагаюсь допомогти тобі, Нед, спонукати тебе до дії Ти надто зволікаєш. А це невластиве і небезпечне для тебе Небезпечне — для тебе і для нас.
Гордон знизав плечима.
— Мабуть, я один-таки і винен у всьому цьому, — промовив він стомлено, і в його голосі лише слабкою луною відбилося справжнє почуття, яке сповнювало його — почуття, що він потрапив у пастку, збудовану із сподівань його близьких.
— Ніхто не винен. З усіма нами робиться щось недобре. Ми всі стали раптом якимись нещирими і неприязними одне до одного. І я — гірша за всіх Грейс майже не звертається до мене, я до неї — теж. А ДжекІ Сердешний Джек зовсім розгубився. Мені здається, що коли 6 не присутність твого друга Сміта і не його дивна повага до всіх нас, ми б давно вже наговорили одне одному найбрутальніших речей.
— Сміта?!
— Так, Сміта! Лише завдяки його шанобливості і пристойності ми ще досі не пересварилися. На щастя, йому подобається тут, з нами, біля Джека і машин.
— У Сміта повнісінько грошей. Якщо Джеку потрібний рятівник, то Сміт з його грошима і знанням машин— найбільш підхожа людина для нього. Хай Сміт врятовує його. Я зробив усе, що в моїй силі.
— Ах, Нед, ти справді втрачаєш будь-яке відчуття перспективи. Я визнаю, що ніколи не хотіла, щоб Джек подавався у цей жахливий світ машин і діляцтва. Але тепер я збагнула, який великий смисл криється в його намірі, і передчуваю, що Джек не зазнає невдачі. Жоден в нас не зазнає! Я лише не дам собі ради — що нас роз'єднує? Невже наші інтелекти такі убогі?—Вона притиснула руки до серця.—Я з жахом упевнююсь, що не ми винці в цьому, що весь світ тріснув, і ця тріщина пройшла по кожному з нас. Все надійне, все стале пішло з нашого життя. А Грейс... Ти винуватиш її?
Обвинувачення прозвучало в сміхові Гордона.
— Ця ж сама тріщина і погнала Грейс до пасторів — на розшуки сталості й віри.
— Я розумію її скруту. Але я певна, що повернення не принесе їй полегшення...
— Вона вже прийняла католицьку віру?
— Я не насмілююсь питати її про це, і однаково я не зможу в це повірити, — до матері повернулося самовладання. — А втім, їй, здається, трохи покращало з того часу, як твій приятель Фрімен став навідуватись до нас.
— Фрімен? До нас?
— Так. Я попереджала тебе! Я запросила його до нас. Він дуже хотів знову побачитись з Грейс Під час твого від'їзду він бував тут мало не кожного дня. До речі, завтра він обідатиме з нами. Я знаю, він не до смаку ні тобі, ні Сміту, але ви не повинні ставати на перешкоді між ним і Грейс.
Гордон розумів тепер, що його роль поступово звелася до ролі терпеливого слухача і що віднині на нього накладається обов'язок покірливо вислухувати гіркі сповіряння матері. Вона знов прив'язала його до Іксіонова колеса 23 родини і таким чином назавжди позбавила можливості бути по-справжньому вільним у вирішенні своїх власних справ, так само, як і справ своїх близьких.
Джек ніяково підтвердив ці думки брата.
Джека ніщо нездатне було змінити — навіть зрадливі повороти й стрибки його постійних фінансових криз. Його вдача зберігала щедрість, властиву безнадійно-хворим людям, і хоч зараз він підійшов до Гордона з соромливим виразом обличчя, в очах його не згасали іскорки гумору.
Сівши навпроти брата, Джек почав читати книжку Коли всі інші пішли спати, він спитав:
— Ти коли-небудь розмовляв із Смітом про механіку?
— Ні. Тільки в разі потреби.
— А дарма І Механіка — це реальність, Нед. І люди — реальність. А все інше, що є поміж людьми і механікою — це фальш Я заздрю Сміту і Муру на їхнє глибоке знання машини. Мур — гарний інженер але він прагматист. Сміт, із своєю пристрастю до зубчатого колеса, цікавіший за Мура Він говорить про машини з таким натхненням, що, мабуть, творив би чудеса, коли б по-справжньому допався до них.
Гордон лежав на кушетці, посміхаючись з ентузіазму самого Джека.
— Мати каже, що Сміт пройнявся любов'ю до тебе, до нашої сім'ї і до наших машин.
— Це вже інше, — промовив Джек, відмітаючи згадку про людські почуття. — Сміт, власне, належить тобі, Нед. Він сповнений дивовижного благоговіння перед тобою, він захоплений тобою, і повага Сміта до нас — це тільки відгомін його почуттів до тебе Матері, звичайно, він припав до серця, а вона — йому. Мати тієї думки, що кожного разу він неохоче їде від нас, і я схильний погодитися з нею.
— Де він зараз? Хіба не поїхав додому?
— Поїхав. Він має надто складне уявлення про скромність, і тому, по-моєму, вирішив, що його присутність небажана тепер, коли ти привіз Тесе
Гордон посміхнувся.
— Це не скромність його мучить, Джек, а якесь дивне почуття класової нерівності.