— Так, так, виручило б. Але їх ніде взяти, ці замовлення.
— То що ж тоді я можу зробити?—розлючено вигукнув Гордон.
Мур зітхнув, подивився на годинник, підвівся й потиснув руку Гордону.
— Видно, нічого. Пробачте, що потурбував вас з цим. Але Джек...
— Знаю, знаю! — не зумівши приховати нетерпіння, перебив Гордон, і Мур поквапливо пішов геть, відчуваючи скоріше полегшення, ніж гнів, бо неприємна розмова вже залишилася позаду.
Непереборна, пульсуюча, гостра туга за теплим сонцем і за пустинею нахлинула на Гордона, сповнивши його апатією. Цілими днями він перебирав у пам'яті уривки і образи втраченого минулого. І в міру того, як спогади ставали яскравішими, а туга боліснішою, Гордону здавалося дедалі менш реальним його життя до і після Аравії. Кінець кінцем це майже фізичне відчуття занепокоїло Гордона, і, щоб розвіяти його, він почав щоранку робити пробіжки по вологих, укритих гравієм алеях. Остаточно його вилікувала подія, яка віддалася в серці Гордона лихим відгуком його нещодавніх настроїв: якось ввечері до нього прийшов Фрімен. Він з'явився без попередження—з безцеремонністю давнього друга.
-~ Хелло, старинаї — привітався він.
Його рукостискання було теплим і щирим, посмішка — чарівно-поблажливою.
— Ну, як цей мерзенний англійський клімат?—спитав він. — Як живеться вам без пустині, без голоду і скачок на верблюдах, без смертовбивств? — І додав із зітханням: — Шкодую, що нам довелося відібрати у вас усе це.
— Сідайте, Фрімен,—сказав Гордон, вказавши на обтягнену ситцем кушетку біля каміна. Не вважаючи за потрібне обмінюватись з Фріменом тривіальностями, він сухо промовив: — Слід гадати, що тепер, коли ви відібрали у мене все це, в пустині панують порядок і тиша? Цілковите благополуччя!
— О, без проблем, звичайно, не буває. Однак, сподіваюсь, ви погодитесь з тим, що справи ідуть у нас не так уже й погано. Звичайно, це заслуга генерала! — Фрімен весело хихикнув — мовляв, і вам, і мені добре відомо, чия це насправді заслуга.
— Місяців так через шість, Фрімен, в пустині розпочнеться ще кривавіше повстання, ніж попереднє.
Гордон сам здивувався на свої слова, здивувався на свою впевненість у тому, що нове повстання спалахне так скоро.
Але Фрімен залишався незворушним.
— Підтримуєте зв'язок із старими друзями?
— Аж ніяк.
— Виходить, ви просто гадаєте. Чи, може, це інтуїція?
Гордон знизав плечима.
— Я ніколи не займався гаданням.
— На жаль, я мушу розчарувати вас, Гордон. Протягом останніх кількох місяців ми з генералом добре попрацювали на ниві умиротворення. Ми виробили нові плани переселення племен і контролювання прикордонних районів, спростили систему оподаткування. Крім того, ми уклали угоди щодо нафтопроводу 'і провели телефонну лінію в Істабал для Гаміда. (Оце був хід!) З кочовиками — принаймні з вождями — ми живемо в ладу, а щодо Гаміда, то з ним тісно співробітничаємо. Правда, нам довелося усунути з пустині більшу частину бахразької адміністрації — можете вважати, що це ваша заслуга, Гордон. Але в цілому, між вищими сферами Бахразу і кочовиків поступово налагоджується контакт, і відмова від отого шкідливого прошарку поліції і патрулів лише сприяє цьому. Тепер усе контролюється літаками. Навіть якщо б Гамід задумав повстати, то йому б не було на кого кидатися. Самі лише літаки. Безнадійна справа! Ваше повстання навчило нас, як треба застосовувати літаки.
— Цього навчив вас Лоуренс, а не я. І нічого нового у вашій тактиці нема.
— Е, ні, у нас своя система. Щотижня ми посилаємо в Істабал два літаки з провіантом і пальним, а істабаль-цям пропонуємо використовувати ці літаки як транспорт для експорту їхніх товарів у Бахраз. До того ж, ми дбаємо про те, щоб кочовики всюди в пустині відчували, що в небі над ними щось літає. І ми почали тренувати загін бахразьких десантників-парашутистів. Вони в нас тренуються по всій пустині і завжди на очах у кочовиків.
Гордон фиркнув.
— Ви ні з чого не дістаєте науки, Фрімен. Адже кілька подачок і кілька бомбардувальників просто зроблять Гаміда вдвоє ввічливішим і хитрішим. Невже ви сподіваєтесь, що будь-який з ваших заходів здатний похитнути рішучість такої людини, як Гамід?
— Можливо, Гамід дійсно залишається непохитним,— розсудливо погодився Фрімен. — Але наш новий гуманний підхід завойовує нам багато друзів. Власне, саме тому я прийшов до вас. В Англії у нас зараз гостює бідолаха Юніс, вождь камрів.
Якщо Фрімен розраховував на якийсь вияв здивування з боку Гордона, якщо він сподівався побачити широко розкриті очі, почути мимовільний вигук, то його чекало розчарування. А втім, він виклав цю звістку так, ніби хотів зробити приємний сюрприз "старині" Гордону.
— Хіба це не радує вас? — спитав Фрімен з кривою посмішкою.
— Дуже радує!
— Тоді ви здорово вмієте приховувати свої почуття... Бідолаха Юніс зупинився в мене, недалеко звідси. — Він назвав село і свій родовий маєток. — Ми привезли старого сюди, аби довести, що ми не замишляємо зла проти нього і щоб показати йому наш добрий і порядний спосіб життя Ну, і заодно, звичайно, хотіли дати вам можливість побачитися з старим другом. Ми знали, що вам це буде приємно. Власне, я зараз і прийшов, щоб запросити вас на сніданок на суботу. Ви вже, будь ласка, прийдіть. Старий тепер у чудовому настрої. Він досить-таки швидко оправився після смерті свого бідолашного хлопчика і, безперечно, буде дуже радий побачити вас. — Коли Фрімен промовив "вас", його очі, здавалося, сфотографували Гордона — нового Гордона в солдатському одязі, що дисциплінував і стримував його, на відміну від арабського вбрання, яке надавало йому такого вільного, безшабашного вигляду.
Тим часом додому повернулися мати й сестра Гордона, які ходили за покупками в село, і Гордон церемснйо відрекомендував їм Фрімена. Як Гордон і сподівався, Фрімен почав з чарівною невимушеністю в романтичних барвах змальовувати жінкам Аравію, жартівливо згадуючи про те, як він потрапив "у полон" до Гордона і про "невезіння" Гордона — про його поразку.
— В нашому будинку ніколи не розмовляють про Аравію, — промовив Гордон.
— О, звичайно, — нітрохи не збентежившись, відповів Фрімен. — Про лихі дні краще не згадувати.