— О, я не Афіна, Нед. І я ніколи не зрозумію твоєї потреби в тому, щоб якась доброчесна богиня няньчилася з тобою, як мати з дитиною. Ця потреба все ще живе в тобі?— Голос Тесе був дуже жіночий, здавалося, вона вдавала старі ревнощі, однак, слово "мати" її маленький рот вимовив досить-таки брутально.
Вона зітхнула, потягла Гордона за руки, щоб він підвівся, і промовила:
— Як це чудово — знову бути з тобою!
Але в цих словах почулася не тільки радість, а й печаль. Вони попрямували до її друзів, у яких Гордон мав зупинитися на ніч.
Кімната друзів являла собою чисто вишкрябану коробку в стандартному збірному будинку, і оскільки чистота була тепер пристрастю Гордона, модерні залізобетонні плити голих стінок і дешеві речі комфорту припали йому більше до вподоби, ніж старомодний будинок, в якому живе Тесе. Він поділився про це з нею.
— Жінкам ці збірні будинки теж більше подобаються,— відповіла вона.— Чисті стіни, гаряча вода, електроплитки, холодильники, клаптик свого городу.
Кімната належала вмілому тесляреві, який працював на артилерійському заводі. Його жінка була ткалею на одній з невеликих ткацьких фабрик. Вони мали трьох дочок, й найменша — товстощоке, здорове, добродушне мале — не відступала від Гордона ні на крок відтоді, як він увійшов до кімнати. Гордон з першого ж погляду визначив, що сімейство вкладає душу в миття посуду, почуття — в незлобиві робітничі жарти, а вільний час — в нескінченне сидіння біля каміна. Жарти дуже швидко викликали в Гордона роздратування. Хоч хазяїни були родом з Лондона, вони перейняли м'яЯу, в'язку ланкастерську вимову До того ж, вони знебарвлювали свою мову, раз у раз вживаючи безглузде слівце "любчик".
Хвилин з десять Гордон тримався напружено й чемно; він сидів, поклавши лікті на ручки крісла, зчепивши пальці, і вислухував думку тесляра, містера Кру, відносно "Тесси", причому місіс Кру, яка готувала обід, підкреслювала сентенції свого чоловіка діловитими "еге ж". Тесе мовчки, ненадокучливо допомагала їй.
— Вона дівчатко славне!— тепло промовив Кру.
Гордон дивився на його просте, досить тямовите, ширококосте, здорове обличчя, спотворене круглими окулярами. "Невдоволена людина,— думав про нього Гордон — Напівосвічений тесляр, мудрець-самоук" На ці думки його навели охайні книжкові полиці й однакова готовість хазяїна розмовляти й мовчати. Потім Гордон подумав: "Боже мій, і я сиджу тут напружений, немов боюся цього чоловіка!" Він демонстративно розслабився, відкинувся в кріслі і, не звертаючи більше уваги на тесляра, почав стежити очима за Тесе.
Він ясно бачив, що між Тесе і місіс Кру існує митна дружба, яка, проте, не дуже поширюється на самого Кру, незважаючи на його симпатії до Тесс. Та й взагалі силою і владою в цій родині була місіс Кру, і хоч її чоловік зов-
нішньо тримався досить самовпевнено, Гордон бачив, що обидві жінки держать його в покорі. Гордону стало навіть трохи жаль тесляра, хоч вищість його жінки ні в чому не виявлялася. Просто сила її впадала в очі. У місіс Кру було вольове обличчя, смілива мова, певність у кожному русі, і всім своїм виглядом вона, здавалося, заявляла: "Кому-кому, а мені ніхто не страшний!" Дітей, чоловіка, Тесе і Гордона вона з однаковою безсторонністю іменувала "дівчатко, хлопче, любчику"— для неї всі були рівні. І, здавалося, кожного, хто був біля неї, вона наділяла часточкою своєї сили.
На думку Гордона, Тесе була надто фамільярною з ними усіма. Вона теж називала їх "любчиками", і в її вустах це слово звучало так само, як і в устах хазяїв: ніякої тобі силуваності, ані прихованої насмішки.
Він покартав її за це, коли проводив додому.
— Чому ти вдаєшся до цього вульгарного панібратства?— сказав він.— Це ж не твоя мова, не твій світ.
Але Тесе не почала заперечувати йому, немов знала, що попереду на них чекає якийсь більший спір.
— Це — моє життя.— відповіла вона просто.
Гордон облишив цю тему і спитав у Тесе, що спричинило такий нерівномірний розподіл сил між Кру та його дружиною.
— Як здорово ти підмічаєш усе в людях!—із задоволенням вигукнула вона.— Просто дивовижно, що ти здогадався про їхню незлагоду.
— Але ж вона впадає в очі.
— Невже? А мені здавалося, що вони її добре приховують Адже у ^их це не особиста розбіжність, а тільки політична.
— Великий боже! Політична?!
— Нічого дивного тут нема,— сказала Тесе і пояснила Гордону, що Кру — колишній комуніст, який вийшов з партії, а його дружина залишається комуністкою.
— Виходить, у нього невистачило духу, а вона — тримається?— спитав Гордон.
— Щось подібне до цього. Але не будемо розмовляти про них.
— І ти теж причетна до всього цього? — Гордон вів Тесе під руку і, питаючи це, він стиснув її лікоть немов для того, щоб довести своє запитання до самої глибини її свідомості.
— Звичайно, — відповіла вона так само просто й ухильно. Він мовчав, і вона несподівано заговорила далі:—Щоб знайти свою Справу, тобі довелося піти в глушину пустині.—Вона підняла його руки до безодні ланкашір-ської ночі.—Ну, а я знайшла свою Справу в цій глушині.
Він засміявся і промовив:
— Сердешна Тесс І
— Не треба жаліти. І не треба боятися.
— Чого ж це я боюся?—насмішкувато спитав він.
— Бог знає. Спитай, що являє собою моя Справа, і тобі стане зрозуміло, чого ти боїшся.
— О, ні!— відповів він.
Якщо її Справа криється в закопченій робітничій глушині Ланкашіра, то Гордон знав, що являє собою ця Справа. І він не бажав, щоб Тесе називала її. Він не хотів, щоб Тесе чіпляла на себе ярлик — хоч би які були її переконання і хоч би як вона називала себе через свою безглуздість. Коли вже розмова заходить про Справу, то він ладен сперечатися про мету цієї Справи, навіть про догму її, але ні в якому разі не про її ярлик.
Вона взяла його під руку.
— Не будемо розмовляти про це.
— Чому?
— Я передчуваю, що ми посваримося. А я не хочу, щоб ми сварилися.
— Отже, ти, як і раніш, залишаєшся порядною і щирою дівчиною з робітничої сім і, незіпсованою всіма тими кембріджськими дурницями?
— О, так, так!—вигукнула вона і, сміючись, на ходу поцілувала його в щоку.— Отакого я тебе люблю! Ти, як і завжди, такий милий, коли смієшся з мене!