Фрімену ця ідея не припала до душі:
— Отже, тепер він стає одним з нас, й віднині ми мажемо вимагати від кочовиків прихильності до всього англійського, повсякчас нагадуючи ім про Гордона І. — Фрімен був прикро вражений.—Ні, обіймати благородного ворога — це аморально, генерале.— Він знизав плечима. — А втім, гаразд. Гордон, мабуть.^ зробив би ге ж саме на нашому місці. То хай дограває Вся його егоїстична авантюра й справді заслуговує якої-небудь пародії на героїчний фінал
Отже, умови Гордона були прийняті, і тли військо кочовиків знялося й пішло, коли зникли загони, намети, верблюди й порох після них осів, залишилися тільки головні діючі особи: Гамід, Мартін і Фрімен, Гордон і кіль* ка чоловік, яких Гордон виручив з полону. Вони понуро сиділи на цьому заслідженому клапті пустині біля Гаміда" і бідолаха Юніс, кволий та жалюгідний, був найнещасці-шим з усіх Він викрикував:
— Втіште мене, правовірні! Втіште мене! _ і примовляв при цьому, що Гордон був для нього останнім спога<-дом про його хороброго сина Фаг да.
— Зате між нами немає вже злоби! — заплакав він, потримавши за руки Гордона.— Злоба між *ал>и зникла! Зникла!— закричав він страшним, сповненим оолю голосом. Тепер тільки, на схилі віку він пізнав справжню лють, але міг лише здригатися в безсилому гніві, проливати тужні сльози й, піднявши худу, тремтячу руку, клястися, що тільки з нещастя постане їхнє майбутнє.— Страшне лихо насунулося на нас! Страшне лихо! І як легко ми піддалися! Хай аллах простить мені за те що я будь-коли стояв тобі на перешкоді, Гордон, за те, що я замишляв недобре проти тебе. Моє серце розривається від туги за моїм сином. Тепер я бачу, він підняв те, що йо^о нещьс-ний батько втратив. Все моє життя пройшло даремно, а його життя було таким коротеньким! Таким коротеньким!
Гордон мовчав — немов не чув старого.
Один лише Саад. який зняв з себе бурнус, щоб усі бачили його військовий мундир, не поділяв —"ага^ьно" пригніченості. Він підлесливо упадав коло бахразького полковника, якого привів генерал Мартін, і воліюча мало не Плював на нього. Саад не звертав ніякої уваги на Гордона і довгий час не давав нікому мовити й слова, розповідаючи про те, як він намагався вибратися з болот. Він запеняв, що його полонили аж цілих сорок бахразь-ких солдатів: вони оточили його з усіх боків, а він стояв сам-один на пагорбі, без будь-якої зброї, тільки з срібним кинджалом — батьківським подарунком... Але Ва-уль гут-таки вкрадливим голосом повідав, що Саад одержав звичайнісіньку зуботичину від якогось бахразького механіка і що на цьому й скінчився весь його героїчний опір.
Більше майже ніхто не розмовляв — крім, хіба, генерала, який розповів історію з Смітом. Гордон знав, що Смітові дали завдання перерізати англійський нафтопровід, з тим, щоб допомогти йому вирватися з огочгння Він знав також, що швидке полонення Сміта було прозаїчним завершенням цього сумнівного плану. Тепер генерал (щоб прославити англійське благородство) повідав Гордону, що насправді трапилося: Сміт з'явився до нього й заявив, що здасться й не псуватиме нафтопровід, якщо Гордона та його бродяг випустять з болотної пастки. Щоправда, генерал не погодився на це, і Сміт однаково вдався (щоб, бувши в полоні, врятувати Гордона) а*? це вже були другорядні факти, хоч і вони свідчили про те ж саме англій-
ське благородство. Проте один тільки Гамід ї посміхнувся з історії про вірнопідданого Сміта.
— Ми повинні всі скінчити так само 6лаго"х>дног—сказав генерал на заключення.— В наших відносинах більш не повинно бути ненависті, недовіри або насильства Серед вас немає людини, якою б я не захоплювався і якій не довіряв би. Я щиро сподіваюся, що те ж саме ви можете сказати й про мене, і тому вірю, що між нами установиться тривалий мир.
Останні слова призначалися для Гордона, але той нічого не чув. Всі присутні з подивом втупили в нього очі. Навіть Гамід час від часу окидав його спокійним, суворим поглядом Проте Гордон ні на що не реагував Він дивився зараз на цих людей так, ніби бачив в них підсумок й єдине досягнення всієї своєї боротьби, своєї Справи: Гамід, Сміт, цинік Ва-уль, Мінка й малеч">кий Нурі, бідолаха Юніс, генерал, Фрімен, сповнені нетерпіння Алі з Бекром. Він бачив навіть тих, кого не було серед присутніх: старого Асіка, Таліба і Зеїна аль-Бахразі Таліб добився свого: заволодів жаданими горщиками та ганчірками й повернувся в пустиню. Оце й вся його незалежність
Але найбільший успіх мав Зеїн, бо йому вдалося завоювати повагу Гаміда — а це було неабияке досягнення. І Гордон розумів, що перш за все він сам. просто завдяки своїй схожості з Зеїном, мимоволі сприяв йому в цьому успіху. Щоправда, і палкі ідеї Зеїна також викликали до себе якусь дивну повагу з боку Гаміда. Тепер про бахразця стало відомо, що він не тільки організував заворушення на нафтопромислі й примусив гарнізон, який прямував на Істабал, повернути назад, але що й сам він таємно вирушив до столиці Гаміда і там чекатиме принца
Гордону нічого не залишалося, як тільки посміятися з цієї звістки й звернутися до Гаміда з різким арабським сарказмом:
— Сонце закотилося й залишило тобі ніч. І я йду й залишаю тобі свою тінь.
Людина менш вдумлива і менш близька до Гордона, ніж Гамід. могла б і не збагнути всієї глибини них слів, але принц відчув у них м'який докір за те, що він покинув Гордона, чи зрадив його, виявивши прихильність до Зеїна Це було єдине, чого принц не сподівався почути від Гордона, проте аерекоауваїи Гордона у тому, що він іюми-
№
ллється, або спростовувати що-небудь було надто пізно: Гордон вже від'їжджав.
Вони всі разом вирушили назустріч двом автомобілям, викликаним генералом. їхати довелось весь ранок, і поступово, один за одним, супутники Гордона почали відставати: перший був бідолаха Юніс, який швидко вибився з сил, за ним — Саад, який не вбачав у цій поїздці нічого цікавого, потім—Алі та Бекр (незважаючи на ге, що вони були на свіжих верблюдах). Спершу охоронці старалися їхати бік у бік з Гордоном, але поступово й вони відстали, посилаючи в повітря прощальні постріли й вигукуючи довгі молитви друзів, що розлучаються — поки їх голоси не завмерли вдалині.