Герої пустинних горизонтів

Сторінка 36 з 146

Джеймс Олдрідж

Та раптом задума Гордона зникла — до нього знову повернувся запал.

— Сміт! Ми можемо піднести аеродром в подарунок Гаміду. Наші волоцюги можуть це зробити.

— Сумніваюся

— Та не бійтеся ви так цього місця. Хто боїться, той не перемагає. Ми так чи так захопимо його — хоча б з допомогою самого лише натхнення. Ну, і ваших броньовиків.

— А команди до них? —— Створіть їх!

— А провіант, транспорт?

— Ах, не топіть ви мету в своїй техніці пересування та постачання. Ми здобудемо все, що потрібно. Повертаймо до Ваді. Та швидше, щоб завтра ввечері бути на місці.

Вони обрали найкоротший шлях — через Східну пустиню, вздовж англійського нафтопроводу. Це було рисковано: вони могли наразитись на бахразький патруль. І справді, так воно і сталося: під'їхавши до нафтопроводу, англійці

т

побачили, що до них наближається "вілліс" з чотирма бах-разькими солдатами.

— Чотири розморених бахразці, — промовив Гордон. — Відберемо, у них машину?

— Як хочете, — стомлено відповів Сміт.

Гордон витер обличчя, висякався і вдарив свого верблюда кийком по шиї, щоб той обернувся мордою до автомобіля.

— Ні, — промовив він по-англійськи. — Я надто поспішаю, і в мене нема часу вбивати ради розваги. Коли вони під'їдуть, не говоріть ні слова.

Гордон завдав солдатам такого страху, що вони раді були відпустити його. Він повідомив бахразців, що перед ними жебрущий вчитель, хаджі, і якщо вони мають намір хоча б пальцем доторкнутися до святої людини, до його книг або помічника, то хай заздалегідь зречуться своєї віри. А коли солдати почали тискати черево верблюда і встромляти під хвіст тварини ломачки, сподіваючись знайти там схований гашиш, Гордон вилаяв їх, магічним рухом вихопив книжку із складок свого бурнуса і сказав, що нашле на їхні голови прокляття чотирьох джинів Джаммару. Він гарячково, з пронизливими криками почав перегортати сторінки, очевидне шукаючи прокляття, і, знайшовши потрібне місце, оголосив по-арабськи (в той час, як бахразці обмацували черево верблюда, на якому сидів Сміт), що розпочинає чаклувати. Книжка була оксфордською збіркою поезій. Гордон прочитав дві строфи з вірша Бернса про блоху і, коли перейшов до третьої, переляканий незрозумілою тарабарщиною сержант тицьнув верблюда Сміта прикладом і крикнув хаджі, щоб той їхав своєю дорогою і проклинав гяурів та крадіїв чужих жінок, а не бідних солдатів, яким і так світ не милий.

— Видно, це завжди виручає, — похмуро промовив Сміт, коли вони від'їхали.

— Що? Що виручає?

— Та оця ваша хитрість — казати мало не всю правду про те, хто ми такі.

— Яка ж це хитрість?—промовив Гордон. — Запам'ятайте, Сміт, раз і назавжди: коли в очі людині кидають правду, це осліплює її. А взагалі, якщо копнути глибше, всі ми дурні.

Але Сміт був дуже стомлений і йому було не до мудрощів Гордона. Гордон завжди під час таких подорожей по-

8. Д. Олдрідж

113

водився безглуздо. Маленькій людині зовсім не важко було годинами гойдатися на спині верблюда, але довгов'язому Сміту після кожного струсу сідла здавалося, що хтось б'є його ззаду по шиї. Він відстав.

— У вас там все гаразд?—гукнув Гордон.

— Так-так, усе, їдьте далі. — Сміт забарився, поправ-ляючи на собі одежу — на спині в нього здулися два нариви, і від болю його аж трусило. "Я захворюю, — тужливо твердив він собі, — але з верблюда не злізу. Щоб Гордон з мене потішався? Ні, хай вже мене краще чорт візьме".

Деякий час Сміт ще тримався. Але задовго до того, як вони наблизилися до Ваді Джаммар, він почав марити, і Гордону довелося сісти позад механіка, щоб підтримувати його. Так вони й в'їхали в Ваді, після п'ятнадцятигодинно-го переїзду. Гордону хотілося сповзти з верблюда, опустити занімілі руки, але замість цього він жваво зскочив і помахав здерев'янілими пальцями в бік Сміта.

— Зніми його і поклади в спальний мішок, — наказав він маленькому Нурі, який тримав верблюда. — І не здумай лікувати його своїм блювотним або гарячими цеглинами. Дай йому супу, якщо він зможе їсти. І мені теж принеси. Я голодний.

Гордон був голодний і знесилений, і до того ж тепер, опинившись в Ваді, він раптом знову втратив віру в здійсненність свого одчайдушного плану. Але він був надто знесилений, щоб уболівати з цього приводу, і кінець кінцем заснув.

Незабаром, однак, його розбудив своєю ранковою молитвою Алі.

— Прокинься, лежень! Аллах є всюди навколо тебе!

Табір мирно розкинувся на піщаному дні Ваді. В промінні ранкового сонця гребені гір червоніли, як стрічка великих бусин, простягнутих з самих неб'ес, і повітря, здавалося, ллється з якоїсь невичерпної чаші. Гордон вдихав повітря і прислухався до суперечки між Мінкою та диким юним Фаг'дом, а Алі сидів поруч нього, дожидаючись, поки англієць встане.

— Де Бекр?—спитав Гордон.

— Він пішов на полювання з Ва-улем. Той покликав його. ч

— Полювання?—Гордон знав, що у Бекра означало "полювання", але він тільки знизав плечима, відганяючи цю думку, і разом з іншими почав їсти хліб, виготовлений Мінкою з погано розмолотого зерна. Розжовуючи шматок, він поглянув на Сміта. Той був досі непритомний.

Нурі ходив коло нього, своїми рухами нагадуючи маленьке, ніжнооке козеня. Він називав механіка ласкавими іменами і благав його випити хоч трішечки, хоч ковточок, хоч капелинку верблюжого молока з чашки, що була у хлопчика в руці. Нурі показав Гордону нариви на спині Сміта, промовивши: "Міскін" * — і жалісливо шморгнув носом.

— Принеси мені води, — сказав йому Гордон. Гордон відчував фізичну і душевну відразу, коли йому

траплялося доторкатися до чужого тіла — він терпіти цього не міг. Проте зараз він видушив обидва нариви, очистик їх від гною і наклав на ранки одну з хусточок, які знайшов серед речей Сміта.

— О міскін... — скиглив маленький Нурі.

Гордон подивився на обличчя Сміта, і йому стало жалко механіка. Він побачив в його обличчі безвихідну суперечність між Смітом-Лоуренсом і Смітом-городянином; Ло-уренс хотів будь-що залишитися в пустині, а городянин всією душею поривався додому, до тихого життя серед маленьких людей Патні.

— Володарю, — звернувся до Гордона маленький Нурі,— його б треба було трошки припекти. У мене є залізо. Дозвольте, я його припечу як слід і миттю вижену всіх шайтанів!