ж — Невже ти їздиш на цій старій шкапі?—спитав бахразець. — А чому б тобі не їздити на мотоциклі, Гоо-дон?— Слово "мотоцикл" він, як механік, промовим по-англійськи.
Гордон швидко перевів погляд з бадьорого, зодягненого по-міському араба Зеїна на змученого, закутаного в арабський бурнус англійця Сміта.
— Сміт сам виказав тобі секрети мого перебування в Англії, чи ти розпитував його?
— Я питав, а Сміт, сповнений прихильності до тебе, розповідав,— відповів Зеїн.— Мені не слід було цього робити, брате?
— Ні! Це скучно й нікому не потрібно. Міскін Сміт! Сердешний Сміт! Йому стільки доводиться терпіти через мене...
Обидва подивилися на Сміта, який спав біля їх ніг у вузькій смузі тіні. Його розморене полуденною спекою тіло мало жалюгідний і стражденний вигляд. "-Міскін Сміт!" повторив Гордон знову, вживаючи слово, яким араби виражають ніжно-жалісливе гпівчуття. Він відчув, що більше не в силі дивитись на Сміта, і, взувши чисто вимиті ноги в сандалі, підвівся й пішов разом з Зеїном до шляху, що вів до нафтопромислу.
Рівне, відкрите шосе вело прямо до загороджень з колючого дроту, до першої лінії укріплень з брустверами й мішками з піском, і доходило до огорожі, де на броньованих вишках були встановлені старі, але ще придатні кулемети Льюїса. Вітер намів густий шар пороху на асфальт безлюдного шляху. Гордон і Зеїн ішли повільною ходою, з цікавістю роздивляючись навколо себе, і весь час сперечалися про майбутнє арабів. Це була небезпечна прогулянка, і небезпека зростала в міру того, як, проминувши розірвані колючі загородження, вони наближались до передових укріплень. Але такі забави — "прогулянки в смерть" — були в дусі Гордона. Коли попереду пролунав гвинтівковий постріл і куля проспівала над їхніми головами, Гордон хитрувато глянув на Зеїна, але зовсім не для того, щоб почути від супутника якесь зауваження, а просто, щоб побачити, як той себе почуває. Та повіки араба лише стомлено рухнулись, на знак того, що він розуміє виклик Гордона й приймає його,— і вони простували далі, назустріч гарматним жерлам, сперечаючись про надії і плани Зеїна щодо нової нації в пустині.
— Кажу тобі, твоє національне начало — це тваринне начало,— казав Гордон.— Руйнування західного світу й тільки! А моя єдина мрія тут, єдиний сенс мого життя — це врятувати й зберегти життєвий уклад кочовиків. У цьому й лише в цьому полягає для мене все значення нашого Повстання!
— Цього недосить! — коротко промовив бахразець; як і всі його інші короткі висловлювання, це прозвучало і як спростування, і як висновок.
— Але для мене цього досить — як і для кожного кочовика! Племена мусять бути збережені, хай їх залишать в спокої. Навіщо тобі робити кочовиків огузком до твоєї нації городян і селян? Залиш племена в спокої, Зеїн! Дай їм перемогти, а потім хай залишаються в своїй пустині із своїми віруваннями, із своєю мужністю й витривалістю, хай навіть із своїми злиднями!
Звідкись пролунав ще один постріл, нагадуючи про небезпеку їхньої путі, але посвисту кулі не було чути, і вони не звернули уваги на нове застереження.
Бах разець витер худорляве, енергійне обличчя парусиновим кашкетом і знову одягнув його на голову. Він йшов важкою ходою, заклавши руки за спину. Його сорочка й штани чимсь віддалено нагадували військову форму — адже він і був тепер військовим, — та, незважаючи на це, він і досі ще мав вигляд вагоновода з Бахраза, а не людини, яка вже розгромила всі бахразькі війська на півдні, крім легіонерів Азмі, що засіли в укріпленнях нафтопромислу.
— Ні, Гордон,— заперечував тепер Зеїн.— Ми не можемо залишити наших братів з племен на одвічне дикунське життя.
— Дикунське?—Гордон жорстко розсміявся.— Життя племен — це дар божий, красота, досконалість у порівнянні з жахливістю цивілізації.
Гвинтівкова куля вдарила по асфальту й відрикоше-тила, з огидним скреготом пролетівши над їхніми головами. Вони пішли далі, і Зеїн все доводив помилковість поглядів Гордона.
— Хіба можна відкидати племена назад, у болото феодального життя?— казав бахразець.— І як взагалі можна любити злидні? Племена заживуть по-новому. Вони підуть з нами шляхом до прогресу, і підуть без примусу, своєю волею.
— Під три чорти прогрес! — вигукнув Гордон.— Прогрес вихолостить з кочовиків їх безпосередність, благородство, їхню силу, сміливість, їхню привільну поезію!
Один відрізок шосе був занесений піском, і поки вони, спотикаючись, перебиралися через його хвилі, Зеїн твердив, що племена втратять свої природжені якості тільки в тому разі, якщо вони і далі скнітимуть в своїй первісній відсталості.
— їм загрожує згасання. Згасання від неуцтва, бідності, занедбаності,— закінчив бахразець, коли вони знову ступили на твердий асфальт.
— Отже ти приведеш міських йолопів рятувати богів пустине— із стогоном промовив Гордон.
— Ми врятуємо одне одного Няттте Повстання тепер єдине: городяни, селяни, кочовики. Ми невіддільні. Гордон. І це — істина.
Над їхніми головами тепер весь час співали й свистіли кулі, і одного разу щось глухо ударило в пісок біля шляху. Але шлях вів їх вперед, і тепер вже не було надії, що хто-"ебудь з них поверне назад.
— Що каже Гамід про твою догму? — спитав Гордон.
— В^н керується нею.
— Неправда! Він тільки використовує тебе, Бахразі, як ти використовуєш його.
— Твоя зневіра породжена самотністю! — з м'якою посмішкою промовив вагоновод. Його брови трохи підвелися: стрілянина посилювалася.
Навколо них простягалася суха, неосяжна пустиня. Позад них в гнітючому безлюдному мареві тяглася жалюгідна, закинена стрічка шосе. Але попереду шлях переходив у величну фата моргана сріблястих нафтосховищ, які, здавалося, чудом висять у повітрі там, де небо й пісок непомітно зливаються водно.
Коли б вони віддалися цій захоплюючій грі зору й уяви, то, мабуть, заговорили б про нафтопромисел, як про якийсь невідомий, фантастичний світ, але шалена стрілянина раз у раз повертала їх до дійсності, і Гордон заговорив про реальну дійсність, що перед ними.
— Ось він стовбичить, цей нафтопромисел, — промовив він, показуючи рукою так, ніби збирався йти прямо в укріплену зону.— Огидна механічна сила, що завжди втручалася в життя племен і розпоряджалася ним... Що ти збираєшся робити, захопивши його, Зеїн? Будеш душити племена, як його теперішні хазяїни? Будеш підтримувати, як і англійці, кривавий мир і лад у пустині?