Генерал ждав, може, Гордон скаже ще щось, але той мовчав.
— Тепер ви розумієте, чому я прийшов саме до вас,— порушив мовчанку Мартін,— а не до якого-небудь араба чи навіть до Гаміда. І нам треба мирно порозумітися між собою, Гордон.
Генерал замовк, але Гордон не виказував цікавості. Тоді генерал почав викладати свою пропозицію: він, Мартін, вживе всіх заходів — домовиться з Азмі й легіонерами — аби Гордон від імені кочових племен міг швидко й безперешкодно вступити у володіння промислом. А потім справу вирішать переговори. Гордон може репрезентувати племена, а генерал Мартін — англійський уряд або нафтову компанію, чи яке-небудь інше управління промислу.
— Управління? А хто управлятиме ним?—похмуро запитав Гордон.
— Промисел й очисні заводи не потрібні кочовикам,— пояснив генерал.— Вони повинні залишитися в нашому розпорядженні. Звичайно, ми укладемо нові умови безпосередньо з Гамідом і представниками племен.
— Отже, ви цілуєте ваших вірних бахразців і кажете їм "прощавайте"?
— Бахраз — це інша проблема, Гордон. Тепер не варт обговорювати її. Але я хочу знову й знову підкреслити, що ми дозволяємо вам і кочовикам вступити у володіння промислом, а не вашим союзникам-революціонерам з Бахразу. Цей промисел — не для отих фанатичних городян і селян.
— Це від вас не залежить,— похмура насмішкуватість, в якою Гордон сказав це, не приховувала його поразки в цьому питанні.— Гаміду це місце не потрібне; але воно потрібне його союзникам-революціонерам. Саме тому ми, кажу вам, і прийшли сюди.
— Тоді знайте, що ми скоріше висадимо в повітря промисел, нафтоочисні заводи, усю цю територію, ніж допустимо, щоб вони потрапили до рук бахразьких революціонерів.
— Ідіть з цим до Гаміда, генерале!
— Ні, я можу довіряти тільки вам. Або вам, або ні* кому більше.
Гордон плюнув, як араб, коли той виявляє своє обурення.
— Ви гадаєте, що мене легше підкупити, ніж Гаміда?
— Ні, ви не такий засліплений, як він,— відповів генерал. — І я знаю вас, Гордон. Я глибоко переконаний, що коли прийде час остаточного вибору, ви станете в такій саме мірі англійцем, в якій ви намагалися досі бути арабом.
— Я надто втомлений, генерале, щоб зараз сперечатися з вами про це. Можете залишатись при своїй думці. І кажу вам — ідіть до Гаміда. Я тут нічого не вирішую. Щодо мене, то я виконуватиму те, що накаже мені Гамід, бо я служу йому без будь-яких застережень чи фокусів. Я прагну лише одного: дослужити цьому Повстанню до кінця, яким би цей кінець не був.
— Тоді давайте домовимося про розумний кінець тут, зараз, Гордон. Гамід буде вдячний вам.
— А союзники Гаміда?
— З ними ми знайдемо, як поговорити.
— Як? Мовою бомбардувальників? Кинете на них де-сантників-парашутистів з Іраку? Пізно, генерале. Більше ніж половина країни вже в руках городян і селян, і решта безперечно також стане їхньою. Єдине, що залишається їм для цілковитого і остаточного успіху — це захопити нафтопромисел.
— Вірно. Але вони його ще не захопили. І ми ще маємо час на те, щоб розправитися з міськими фанатиками.
— Стережіться, генерале! Ці бахразькі революціонери — твердіші й чистіші за будь-якого з ваших прихильників.
— Мені не хочеться заперечувати вашу філософію щодо людини, Гордон, бо багато в чому вона збігається з моєю. Але у воєнних справах, зокрема в цій коротенькій війні, не враховується ні філософія, ні людина. У цій битві переможуть машини — незалежно від того, як! люди чи ідеї беруть в ній участь. А в нас машин вдосгаль — є і зброя, і амуніція. Щождо ваших бахразьких революціонерів, то в них цього нема. Це й вирішує справу.
— Це ж стосується і кочовиків, слід гадати?
— Тим паче кочовиків — якщо нам доведеться пустити в діло наші війська. Але ми не хочемо вживати таких заходів до кочових племен. Повторюю, Гордон, ми готові визнати Повстання Гаміда або принаймні розпочати з принцем переговори — але при умові, що ітиметься тільки про кочовиків.
— Тоді ідіть до Гаміда.
— Піду, але після того, як домовлюся з вами. Гордон похитав головою.
— Вирішувати може тільки Гамід.— Я — його підлеглий.
; — Тоді ви самі поговоріть з ним. Врахуйте, Гордон, Що я — перший поборник переговорів з Гамідом та його визнання; але лунають і інші голоси — які вимагають інших заходів. І на джентльменське поводження в нас залишається небагато часу
Гордон не відповів нічого, і генерал подумав, що в цьому байдужому мовчанні прозирає справжній фаталізм — незвичайний для англійця. Це була терпелива покірливість долі в людині, що, замкнувшись у своїх переконаннях, обмежила себе своєю Справою — прагнучи позбутися будь-яких вагань, звільнитися від мук невизначеності, втекти від болісної необхідності приймати якісь рішення. Хоч Гордон, який стояв у цю мить перед генералом, залишався таким, як і завжди, колишня удаваність залишила його, він став простішим — простішим принаймні в такій мірі,— похмуро вирішив генерал,— з якій це дозволяє йому його дивовижна вдача.
— Я залишаю це на ваш розсуд, Гордон,— сказав Мартін.— Я маю всі відомості про ваше військо — бойові якості його невисокі. Щождо легіонерів Азмі, то вони добрі і абсолютно віддані солдати, і ми можемо втримувати наші позиції скільки завгодно. До того ж, чим довше ви відкладатимете розв'язання цього питання, тим гіршими будуть наслідки для ваших друзів, бо в Лондоні кінець кінцем вирішать увести в дію регулярне пінсько. До речі, цією справою цікавляться не тільки в Лондоні — на нас натискають і ззовні. Отже, якщо ви поговорите з Гамідом або зміните своє рішення — рушайте до нас тим шляхом, який ви так старанно розчищали. Якщо я побачу вас на протязі наступних сорока восьми годин, я впущу вас. Але обов'язково візьміть з собою білий прапор, за всіма правилами, бо інакше ми вам не повіримо.
Гордон ліг на бік і натягнув на себе ковдру й старий плащ. Закутуючи обличчя кінцем головного убору, він відповів:
— Якщо на протязі наступних сорока восьми годин ви побачите мене під прапором на тому шляху, генерале, то стріляйте! Ради бога, стріляйте! Я не піду до Гаміда, і я не зміню свого рішення. І якщо я піду тим шляхом, то тільки для того, щоб закінчити цю справу по-своєму, а не по-вашому.