Тут був простір. Гордона дивувало майже фізичне відчуття порожнечі, що не залишало його, поки вони їхали повз Боу і Бромі, понад довгим, пологим спуском до річки.
Він і Тесс мовчки сиділи у брудному тролейбусі, переповненому докерами в чорних куртках. Робітники розмовляли між собою, гомін їхніх голосів був уривчастим і обуреним. Гордон нахилився до Тесе і стиха промовив:
— Мені, мабуть, слід було б одягти брудну сорочку і чорну кепку, га?
— Навіщо?
— Ми вирізняємося серед них. Впадаємо в очі. Треба було б хоча б чорну кепку...
— Але ж ти не докер. Навіщо ж тобі підроблюватися під них?
Збудження Гордона стало помітним, коли тролейбус почав пробиратися поміж робітників, що йшли в одному напрямку. З платформи залізничної станції, біля якої тролейбус зупинився, один чи два промовці зверталися до докерів, що товпилися навколо невеликими групами.
— Оце воно? — спитав Гордон, побачивши, що дехто з їхніх супутників виходить тут.
— Ні, далі,— відповіла Тесе.— Доїдемо до Коннота — до доку Альберта.
Тролейбус дзеленькав і дзвякав, проїжджаючи в дедалі густішому і щільнішому потоці зодягнених в чорне людей. Гордон нарешті не витримав — схопився на ноги, немов кайдани з себе скинув, і рушив до виходу.
— Ходімо з ними, — покликав він Тесе. — Куди всі вони прямують? Куди веде цей їхній шлях?
Він вдивлявся в сірі, поголені обличчя, але на них не можна було прочитати ні наміру, ні напруженого поривання вперед.
— Адже вони — старики, важкі, літні люди* — сказав Гордон. — Ти певна, що це — страйк? Вони мають такий вигляд, начебто бредуть на роботу. Ти певна?
— Не дивись на все крізь збільшувальне скло, — відповіла Тесс. — І не сподівайся побачити тут що-небудь надзвичайне. Страйк — це...
Але Гордон вже не слухав її. Він повів Тесе за собою на середину шляху — так, щоб весь час бути в самій гущі робітників. Оточений ними з усіх боків, він тепер ішов зсутулившись і подавшись трохи вперед — немов ніс всю колону страйкарів на своїх плечах. В кінці шляху людський потік зупинявся і розливався. Це й була Коннот стріт. Гордон і Тесе перейшли через залізничну колію і опинилися в натовпі звичайнісіньких робітників, які стояли півколом перед великими дерев'яними воротами доку Альберта, курили і чогось чекали.
— Оце воно й є? — здивовано спитав Гордон.
— Так. Тут — головне осереддя, — відповіла Тесе. Звідси не видно було ні доку, ні великого навісу, ні
взагалі якого-небудь широкого простору. Лише кілька маленьких халупок, та залізнична колія, та ще на тлі неба — синя, ледве помітна стріла підйомного крана.
— А тепер що буде? — спитав Гордон.
— Зажди. Побачиш.
Вздовж залізничної колії стояли поліцейські в шинелях і касках.
— Подивись он на них, — сказала Тесе різким, дзвінким голосом.
— На кого?
— Он, бачиш? — Вона вказала на людей у темних дощовиках, що стояли по краях натовпу — в деяких місцях зовні, а в деяких — серед крайніх рухливих груп докерів. Це були поліцейські, одягнені у форму "без форми".
— А ті, що стоять он там, — найгірші за всіх. — Тесе кивнула на поліцейських у кашкетах. Ці не розмовляли між собою; вони утворювали кілька нерівних рядів перед зачиненими воротами.— Від цих тримайся якнайдалі, Нед. Вони провокують, штовхаються і намагаються збити з ніг, а якщо впадеш, то лежачого б'ють ногами. Не наближайся до них.
— Але скидається на те, що ніхто не звертає на них уваги. Де ж ворожнеча? Де злість проти них, якщо вони такі негідники? — Гордон не розумів тієї ненависті, що поняла Тесс, примусивши її голос дзвеніти, а тіло — напружитись. — Ці докери бояться поліції так само, як і ти?
— Подивись на них — у них зляканий вигляд? — відповіла Тесе і кивнула на людей, що стояли навколо них.
— Вигляд у них надзвичайно смирний, — промовив Гордон, сідаючи на невисоку огорожу з ПОЗДОРЖНІХ залізних рейок і допомагаючи Тесе вилізти до себе. Він окинув поглядом кепки й хустки, які заповняли площу. — От до цього воно все зводиться? Чи буде ще щось?
Кілька хвилин здавалось, що, дійсно, нічого більше не відбудеться. Та ось на стояк блок-поста виліз маленький чоловік в окулярах без оправи й у сукняному тальті. Звертаючись до робітників, він вигукнув:
— Брати! Слухайте! Брати! — Робітники почали під-
ходити й скупчуватися навколо нього, трохи відтісняючи назад поліцейських. — Друзі! Підходьте сюди! Передайте тим, хто позаду, щоб підходили ближче! — гукнув він до страйкарів, які стояли всередині натовпу. Характерним для невисоких людей рухом він спробував удержати рівновагу і, упевнившись, що це йому вдається, відпустив стовп, за який тримався. Тепер, коли його руки були вільні, він почав: — Отже, ми страйкуємо. Так, в цьому вже сумніву нема, ми страйкуємо. Вчора, як ви знаєте, брапв Дікенса, Тімоті й Мірні виключили з їхньої спілки — з СТНР *. їх вигнали без права апеляції. Профспілкові боси викинули їх. Тому ми й страйкуємо. Так, брати, он які часи настали — коли робітникам доводиться страйкувати проти своїх-таки профспілкових хазяїв, щоб відстояти найголовніші положення тред-юніонізму, щоб відстояти солідарність робітничого класу.
Гордон сподівався, що зараз прокотиться стогін, зітхання, крик обурення. Та їх не було.
Проте Гордон розумів, що це — тиша значуща, і він спробував збагнути її значення, як уже збагнула його Тесе. З виразу її очей, обличчя, з невловимих прикмет її настрою він бачив, що Тесе тепер стала часткою цієї пройнятої гнівом маси, що разом з робітниками вона в полоні того самого почуття, яке обминуло його, Гордона. Але чому це почуття обминуло його? Спочатку Гордон вирішив, що винна в цьому його необізнаність, — адже він досі не розумів причин, які викликали цей страйк, а натовп робітників він сприймав просто як збіговище людей, а не як певне соціальне явище.
Однак це незбагненне почуття не прийшло до Гордона і тоді, коли з промови маленького шотландця "ін нарешті дібрав причини страйку. Розважливий промовець розпочав свій виступ з історії. Рік тому лондонські докери оголосили жовтими і відмовились розвантажувати два канадських судна, тому що члени офіціальної Спілки канадських моряків тоді страйкували і екіпажі прибулих суден складалися з штрейкбрехерів. У відповідь на страйк, лондонські судновласники оголосили локаут. Отже, відбувся не страйк, а локаут. І цей захід судновласників дістав підтримку лейбористського уряду і босів з РТЮ **. Через рік братів Дікен-