— От і чудової Тоді почнемо! — Гордон потер ногу об ногу і знову блаженно зітхнув.
Генерал відчував, що ініціатива вислизає з його рук. Він побоювався чогось подібного, але на ділі все складалося значно гірше — Гордон виявився далеко менш зговірливим!
— У мене до вас лише одне прохання — покладіть з* Зі край Повстанню племен, — сказав Мартін. — Становище зараз надзвичайно серйозне, Гордон!
— Так-так... — Гордон на хвилину замовк, ніби замислившись. — Становище справді серйозне... І ви хотіли б, щоб я виправив його? Тобто, щоб я поклав край Повстанню племен?..
— Саме так.
Здавалося, Гордон сміється, але жодний звук не виривався з його пересохлих губ. Він поляпав по воді ногами.
— Ваша пропозиція тішить мене, але вона безглузда. Ви гадаєте, що я спроможний припинити Повстання?
— Так, — з підкресленою чемністю відповів генерал.
— На якій підставі?
— Я вважаю вас одним з головних керівників Повстання, одним з призвідців його. Адже й сюди, в Джам-мар, ви прибули для того, щоб залучити до Повстання обидва прикордонних племені. З їхньою допомогою ви збираєтесь захопити останній бахразький аеродром у цій місцевості. Мені це достовірно відомо!
— Безперечно, це вам відомо. Я не роблю таємниці з того, що служу племенам. Здається, й Бахраз теж не схильний приховувати це. Адже тепер обіцяно винагороду в дві тисячі бахразьких фунтів тому, хто спіймає мене, чи не так?
— Я не збираюся обговорювати це. Я приїхав сюди тільки з тим, щоб сказати вам у вічі, що Повстанню треба покласти край. Ви повинні дати спокій прикордонним районам і особливо аеродрому. Ви можете припинити Повстання — я певний у цьому — і тому звертаюсь з таким проханням до вас і до вашого друга містера Сміта.
Гордон зовсім забув про свого супутника і зараз вперше обернувся, шукаючи його поглядом. Сміт умостився у плетеному кріслі, закинувши ногу за ногу і зручно прихилившись до спинки; його умиротворене обличчя відбивало якусь мрію; він не одразу повернувся до дійсності.
— Як по-вашому, Сміт?—спитав Гордон. — Ми можемо припинити Повстання?
Сміт добре знав, у яких випадках очі Гордона вужчають—ось так, як зараз,—а в голосі з'являються дзвінкі нотки, і він зрозумів, що все в ньому — серце, ноги, язик, — повинно залишатись нерухомим. І все ж Сміт не утримався і з усмішкою відповів:
— Навряд.
Гордон знову повернувся до генерала.
— Сміт помиляється. Якщо хочете, я негайно можу припинити Повстання. Так! І я припиню його, генерале!
Генерал відчув, що десь у цих словах криється пастка, але теж не утримався й схвильовано вигукнув:
— Молодець!
— Звичайно, і вам треба буде дещо зробити, — вказуючи на генерала, говорив далі Гордон. Обличчя в нього було зосереджене й замислене.
— Певна річ, я зроблю все, що зможу. Що ви пропонуєте?
— Я покладу край Повстанню, — промовив Гордон, — коли ви повернетесь до Бахразу і скажете його правителям, щоб вони повиводили геть усіх солдатів, жандармів і полісменів з цього останнього кутка Джаммарської пустині. Щоб забрали звідси усе чисто — кожну "пушку, мушку і затвор", як кажуть у вас, у військових.
— Ви пропонуєте нісенітниці, Гордон.
— Чому? Переконайте бахразців, що конче треба евакуювати аеродром і прикордонні райони, генерале, і Повстання скінчиться. Це ж так просто!
Мартін зрозумів, що його таки обдурили, але вже не наважився відповісти на іронію Гордона словами обурення, не насмілився дати належну відповідь. Зараз йому слід було за всяку ціну залишатися прямим і одвертим — у цьому полягав для нього єдиний вихід.
— Ви знаєте, Гордон, що ваша пропозиція нездійснима. Насамперед, Джаммарський аеродром — це останній оплот Бахразької влади у пустині. І я не збираюсь сприяти тому, щоб його відібрали. Я не збираюсь також сприяти розколу королівства. Племена мусять залишатися у складі Бахразу. Вони становлять його частину, і намагання кочовиків відділитися позбавлені як юридичних підстав, так і здорового глузду. Неможливо в пустині створити автономну державу. Я досить добре знаю кочових арабів, щоб твердити таке, Гордон.
— А я досить добре знаю кочових арабів, генерале, щоб запевнити вас, що Повстання не скінчиться, доки племена не здобудуть автономії.
— Не буду сперечатися з вами...
— Ви не можете сперечатися зі мною.
— Значить, ви не зробите спроби припинити Повстання? — осудливо спитав генерал.
— Хіба я можу припинити його! — Гордон підвівся— ноги у мисці, великі пальці рук за золотим філігранним паском для кинджала, на якому висів пістолет у парусиновій кобурі — величезний і бридкий. Бороноване громаддя пістолета немовби зрівноважувало струнке тіло Гордона, було противагою його незвичайно великій голові. — Хіба я можу припинити його? — повторив Гордон. Здавалося, він, щоб не впасти, от-от затанцює у воді — така напруженість була в його позі. — Невже ви думаєте, що тисячолітня історія, волевиявлення народу, сама пустиня акумулювалися у моєму язику, щоб тепер я міг скомандувати Повстанню: "Зупинись!" Невже ви гадаєте, що воно зупиниться після такої команди? Чи у вашому розумінні Повстання — це просто воєнна операція, очолювана таким собі генеральчиком, який пише накази, розсилає депеші та бавиться кількома карлючками на карті, тільки в них і вбачаючи весь сенс війни, весь її хід? Та навіть коли б це справді було так, коли б я справді був оцим керуючим дурником — невже ви гадаєте, що я погодився б покласти край Повстанню?
— Повстання роздирає саме серце країни — ви це добре знаєте, Гордон. Боротьбу племен можна якось виправдати — хай так — але ж вона загрожує гибеллю усьому Бахразу!
— Уілліс! — гукнув Гордон. — Принесіть мені рушника.
Уілліс ввійшов з рушником у руці так швидко, ніби чекав за дверима, і Гордон сказав йому:
— Принесіть води і для Сміта! — Але Сміт поспішно відмовився, і Гордон присів на стілець, витираючи свої м'які, тендітні ноги.
— Бахразу загрожують лише власні прогнилі феодальні порядки, — промовив він, енергійно провівши рушником по кісточках. — Проти цих порядків піднялися не тільки кочовики, а й самі бахразці. Королівство розпадається зсередини — у своїх містах і селах. Уряд вже не може керувати країною. Таємні організації, дрібні заколоти, змови проти короля, неслухняність і беззаконня, страйки — ось що загрожує Бахразу, а не ми! Та племенам взагалі нема діла до королівства, вони хотять лише одного — повернути те, що належить їм по праву. А до того, що скоїться з Бахразом, кочовикам байдуже.