Тесе несла свій кошик на мармуровобілій руці, розмахуючи ним, як бідоном для молока.
— Якщо ви нестимете його на такий манер, — сказала місіс Гордон, — ви повинні бігти вистрибом по алеї. Давайте, Тесс! Я так люблю дивитися, як люди1 бігають вистрибом! А в наші дні, здається, навіть діти забули, як це робиться.
Тесе засміялася і взяла її за дебелу руку.
— Ви б подивились на Неда, коли його раптом охоплює бажання перестрибувати через хвіртки. Воно ще не згасло в ньому.
Місіс Гордон трохи сумовито кивнула головою:
— Ніщо в ньому не згасає, Тесе. Ніщо. По-моєму, він пам'ятає кожну хвилинку в своєму житті і те, що він відчував в цю хвилинку. Мабуть, тому він і не любить згадувати про своє минуле.
Вони не могли розмовляти ні про що інше — тільки про Гордона, бо обидві хотіли поділитися своїми потаємними думками.
— Хіба він ненавидить своє минуле?—з сумнівом у голосі спитала Тесе.
— По-моєму, так,— відповіла місіс Гордон.— Ви ніколи не замислювалися над тим, чому в Неда немає справжніх друзів?
— Чому ж, вони в нього є. Ось Сміт, а тепер ще Везубі і... Мак Куїн... — Навіть від самого цього імені Тесе ставало боляче.
— Дивно, що ви вважаєте Сміта його другом,— критично зауважила мати Гордона.— Сміт для Неда — тільки диковинка, не більше.
— Ні, ні. Сміт — його друг. Мед, мабуть, і сам не знає цього, але він любить Сміта, цінує його і має потребу в ньому.
— Я рада, що ви так думаєте. Я, власне, коли говорила, мала на увазі його старих друзів. Деякі з них приходили до нього, коли він повернувся, але Нед віднадив їх своєю насмішкуватістю.
— Можливо,' Нед по-справжньому щирий ів своїми арабськими друзями,— обережно припустила Тесе. — Вони, здається, залишаються для нього найближчими людьми. Адже він все ще більше араб, ніж англієць. Насправді він в засланні тут, в Англії.
— Та, бога ради, як він може бути в засланні, перебуваючи в себе на батьківщині, Тесс? Я не можу зрозуміти його. Адже він удома. У своїй країні.
— Ходімте через цей вигін,— раптом запропонувала Тесе і умовила місіс Гордон протиснутися крізь просвіт у кущах глоду. По той бік кущів починалося грязьке пасовисько, через яке вела утоптана стежка. Але місіс Гордон одразу повернула назад, на обсаджену глодом алею.
— Я не хочу іти цим полем. Я вже побачила за ним місіс Джоллі, а вона завжди намагається продати мені яєчка й масло понад картковий пайок — і навіть сметану. А, по-моєму, це нечесно. Ми всі повинні бути рівними в цій справі нестачі їжі і терпіти від неї однаково з усіма. Я завжди ледве стримуюсь, щоб не сказати їй, як нечесно вона робить.
— В Ланкашірі,— сказала Тесе,— ми щонеділі вирушали в села на розшуки яєчок, масла і сметани. А щодо моральності цього, то вона нас не обходила. І вас теж хай не обходить! Ходімо! Давайте накупимо всього і влаштуємо великий бенкет!
— Ну, у ваших ланкашірських друзів, напевно, є діти. Це інша річ.
Вони так і не з'ясували, яка розбіжність існує між мораллю вільного вибору і мораллю необхідності, бо на якийсь час втратили цікавість одна до одної. Вони пішли далі мовчки, але кінець кінцем знову відчули потребу повернутися до розмови про Гордона-вигнанця — кемов перерви не можна було робити*
— Мені здається, що в Гордоні вже немає відчуття батьківщини,— сказала Тесе з сумом.
— В такому разі це його трагічна помилка. Вся біда в тому, Тесе, що Нед шукає якусь незвичайну Справу, досить велику, щоб відвернути катастрофу людства, досить велику, щоб віддати їй усе своє життя, чи що там ще він ладний віддати...
— Але це благородно!..— палко промовила Тесе.
— Так,— чим глибше мати аналізувала прагнення свого сина, тим тривожніше звучав її голос.— Але його горизонт стає зараз небезпечно віддаленим і туманним, і ми мусимо слідкувати за ним. Якось недавно він прийшов до мене, щоб поговорити про Фукса — знаєте, того нещасного німця, якого судили за те, що він виказав якісь секрети росіянам. Здається, Нед вважає Фукса людиною, що зробила спробу розв'язати проблему проблем людства. Нед переконаний, ніби людина мусить визначити, що є справедливим для її мети і для її віри, а потім віддатися цілком боротьбі за ствердження своєї справи — нехтуючи такими факторами, як батьківщина тощо. І я боюся, що саме до цього він зараз готується.
Тесе уже чула від Гордона його думки щодо Фукса. Вона пригадала, що з цією готовністю до самовідданої дії він поїхав тепер у Лондон, щоб побачитися з американцем і росіянином, яких обрав для нього терпеливий Везубі. І зараз Гордонова теорія крайностей і можливість того, що він запропонує себе тому чи тому співбесідникові, сповнила її страхом. Тимчасом його мати стурбованим голосом (що так скидається на його власний — такий само чіткий, обурений, доказовий і холодний) перестерігала її:
— Існує небезпека, Тесе, що Нед надто захопиться роллю Прометея; що він піде на яку-небудь непоправну дурницю в своїх шуканнях героїчного засобу до освічування людства. А я передчуваю, що коли він не спуститься з олімпійської височини, то ніколи не знайде того, що шукає. Джек стоїть ближче за нього до істини. Нед надто амбітний у своїх шуканнях. Ви спробували б якось вгамувати його, зробити скромнішим. А то...
Тесе відчула тяжке передчуття і страх у твердому голосі цієї педантичної жінки — страх тим більш вражаючий,.
шо його було висловлено таким холодним тоном. Цією обережною недоговореністю мати попереджала, що її син наближається до занепаду, до якогось акту насильства, до трагічного вибуху. І вона дала зрозуміти Тесе, що Гордон сприймає вчинок Фукса не як зраду, а як приклад справжнього, глибоко самовідданого служіння обраній справі.
Думки про приреченість Гордона справили приголомшливе враження на Тесе, і нею оволоділа паніка — немов їй був уготований той самий шлях, що і йому. її сповнив гнів на Гордона за те, що він затягнув її в таку пастку, і вона знов відчула, що мусить втекти. Але наважитись на втечу не могла — їй не було звідки почерпнути сили на це.
Місіс Гордон м'яко доторкнулася до руки Тесе:
— Ви така ж відчужена, як і Нед. Така ж віддалена. Тесе розсміялася, і їй здалося, що єдиною реальністю я