Переклад А.Содомори
ДІЙОВІ ОСОБИ
ГЕРАКЛ
АМФІТРІОН
МЕГАРА
ТЕСЕЙ
ХОР ФІВАНСЬКИХ СТАРЦІВ
ЛІК
ІРІДА
ЛІССА
ВІСНИК
Дія відбувається перед палацом Геракла у Фівах.
ПРОЛОГ
Перед палацом на східцях вівтаря Зевса Рятівника сидять Амфітріон, Мегара і три малі сини.
АМФІТРІОН
Амфітріона хто б не знав аргоського?
Із Зевсом ложе він ділив, Алкея син,
Онук Персея, батько нездоланного
Геракла? Так, у Фівах я свій дім заклав,
Де земнородних плем'я проросло з ріллі, —
Мужі, з яких лиш горстку пощадив Арес.
їх діти, внуки — тут, у місті Кадмовім.
Од них Креонт родився, Менекея син,
Владар земель цих, А Мегарі — батько він.
10] Весь люд кадмейський гучно прославляв її
Під звуки флейт весільних, як в оселю цю
Геракл із нею входив — із дружиною.
Одначе, Фіви — мій осідок — кинувши,
Жону Мегару й свояків, рішив мій син
Переселитись — жити в стінах Аргосу,
В краю кіклопів, звідки я був вигнаний
За кров Електріона. Щоб зарадити
Біді моїй — отчину повернуть мені,
Стократно заплатив він Еврістеєві:
20] Звільнив од чудиськ землю. Чи то Гери гнів
Його раз по раз жалив, чи гнав долі бич.
Трудних чимало довершивши подвигів,
Насамкінець він через гирло Тенару
В Аїд зійшов: потвору — пса тритілого
Мав вивести до світла, й не вернувсь відтіль.
Давно така йде чутка в місті Кадмовім,
Що Лік, який Діркею за дружину взяв,
У семибрамних Фівах був велителем.
А потім — близнюки два, Зевса пагони,
30] Зет з Амфіоном, білокінні владарі.
Так ось нащадок Ліка (Зветься також Лік)
Сам не фіванець — із Евбеї виходець,
Убив Креонта. Вбивши — править краєм тим, [155]
Безладдям скориставшись і незгодами.
Тож нам, які з Креонтом споріднилися,
Біда, як нині видно, чимала грозить.
Бо, поки син мій — у підземних закутах,
Теперішній владар наш, Лік, намірився
Скарати смертю всіх дітей Гераклових,
40] Убити й жінку, щоб одмити кров'ю кров;
Завзявсь іще й на мене (та який то муж
Із старця?), щоб ті діти, віку зрілого
Сягнувши, за Креонта не помстилися.
Так ось, у млу підземну вибираючись,
Мій син мені в опіку дав дітей своїх
З їх матір'ю у домі, щоб не згинули
Гераклові нащадки. Отже, сівши тут,
Рятунку жду від Зевса при жертовнику,
Що син мій благородний спорудив колись
50] На згадку про звитягу над мінійцями.
Тож сидимо тут, усього позбавлені —
Голодні, спраглі, голі — на землі сирій
Спимо, прилягши, бо ж із дому рідного
Нас вигнано — рятунку й не ждемо уже.
Одні з-між друзів — друзі на словах лише;
А справжні — помогли б нам, та снаги нема.
Ось так-то в горі… Хто хоча б на крихітку
Зичливим був до тебе, — не бажай тому
Шукати в скруті друга незрадливого.
МЕГАРА
60] О старче! Ти фіванців — аж не віриться! —
На місто вів тафійське, зруйнував його.
Так-так… Безсмертних воля — темна ніч для нас.
Була ж і я щаслива статком батьковим:
Багатством він пишався й володіннями,
Що меж не мали: довгим списом ширив їх,
На інших можновладців наступаючи.
І діток мав: мене ось шлюбом славним він
З Гераклом, твоїм сином, пов'язав колись.
Та нині — все пропало. Вмерти мусимо
70] І я, і ти, о старче, і Гераклові
Нащадки — діти!.. Марно я окрила їх,
Мов птиця — пташеняток неоперених.
Вони ж навперебій мене випитують:
"То де наш батько, мамо? Що ж то робить він?
Коли, нарешті, прийде?.." Свого татонька
Шукають, нетямущі. їх розраджую,
Як можу, казочками, та сама здригнусь,
Лиш рипнуть двері: діти — біля них уже:
Обнять коліна хочуть батька любого.
80] Яку ж надію, до рятунку шлях який,
О старче, вкажеш? Тільки ти — порадник мій. [156]
Ні з міста вийти нам не вдасться потайки —
Чи можемо змагатись із сторожею? —
Ані на поміч друзів покладатися
Не варто більше. Поділися ж думкою
Чимшвидше, смерть-бо поряд, годі гаятись!
Безсилі — та не будьмо безпорадними.
АМФІТРІОН
Ой, не в такому, дочко, ми становищі,
Щоб радами так легко розкидатися.
МЕГАРА
90] Чи болю мало? Чи життя цінуєш так?
АМФІТРІОН
І сонцю рад я, і надію теж люблю.
МЕГАРА
І я. Та що з надії безнадійної?..
АМФІТРІОН
Загайка різні біди виліковує.
МЕГАРА
Непевність же тим часом догризе мене.
АМФІТРІОН
А що, коли заблисне в скруті нинішній
Тобі й мені щасливий вихід, донечко?
А що, як чоловік твій, син мій вернеться?
Отож кріпися і подбай, щоб сліз гірких
Не проливали й діти: їх в оману вводь,
100] Дарма, що нещасливу, та потрібну їм.
Виснажується й горе, що людей гнітить,
Вітри не завжди мають міць однакову,
Щасливі — щастям не постійно тішаться,
Все сходиться, все знову врізнобіч іде;
Найкращим той є, хто й у скруті має ще
Надію; безнадія — знак лихих людей.
ПАРОД
На орхестру вступає хор п'ятнадцяти фіванських
старців, колишніх бойових соратників Амфітріона.
ХОР
Строфа І
Наверх до палацу насилу йду,
Де старця сивого ложе,
На посох опершись; тужливий спів [157]
110] Сную, наче той білоперий лебідь.
Один тільки голос од мене лишивсь,
Одна лиш тінь невиразна,
Що постане бува уві сні —
Хай тремка, та прихильна
До тих діток без батька, до тебе, мій
Сивочолий друже, й до тебе, що ждеш
Із Аїду, оплакуєш мужа.
Антистрофа
Хай важко вам, ноги, — несіть мене,
Все вище, не підгинайтесь!
120] Не кінь я, що тягне тяженний віз
Під гору, напнувши ремінні шлеї.
Візьмись, хто ослабнув, за руку мою,
За одяг: старцеві — старець
Допоможемо!.. Дружно колись
Ми пліч-о-пліч ставали
Молодими до бою, зімкнувши щити!
Величавим Фівам, вітчизні своїй
Ми не сором приносили — славу!