ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Лондон. Галерея в королівському палаці.
Входить Гардінер, єпископ Вінчестерський, і паж із смолоскипом. На
зустріч їм — сер Томас Лавел.
Гардінер Вже перша — правда, хлопче?
Паж Било першу.
Гардінер Це час потреб людських, а не розваг.
Цей час нам дано, щоб життєві сили
В приємному спочинку поновити,
А не щоб марнотратити його!
Добраніч вам, сер Томасе! Куди це
Так пізно?
Лавел Ви від короля, мілорде?
Гардінер Від короля. Вони там грають в карти —
В прімеро — він і герцог Сеффолк.
Лавел Треба
И мені до нього, поки спати піде.
Добраніч вам.
Гардінер Сер Томасе, стривайте,-
У чому річ? Щось квапить вас, як бачу?
Либонь, не буде це гріхом великим —
Шепнути другові, що ж то за справа,
Така спізніла? Справи, що блукають
Опівночі, як духи, по природі
Своїй гвалтовніші, ніж ті діла,
Які очікують за дня розв'язки.
Лавел Я вас люблю, мілорде, і посмів би
Відкрити вашим вухам набагато
Важливішу від цеї таємницю:
Вже родить королева — й дуже тяжко;
Бояться, щоб з пологами й життю
Кінець не наступив.
Гардінер Молюся щиро,
Щоб плід її знайшовся в добрий час
І вижив; що ж до дерева самого,
Сер Томасе, то хай би пропадало,
Лавел Сказав би я "амінь", однак сумління
Твердить своє: вона, ця мила леді,
Все ж добре сотворіння й варта кращих,
Ніж наші, побажань.
Гардінер Ну, що ви, сер!
Послухайте, мілорде,— ми із вами
Одної мислі люди; ви, я знаю,
Побожний, мудрий чоловік; тож ось що
Скажу я вам: добра не буде з цього;
Не буде, сер, моє згадайте слово,-
Допоки Кранмер з Кромвелем, обидві
Руки її, й вона сама не підуть
У домовину спати.
Лавел Сер, ті двоє —
Найвидатніші люди в нашім краї!
Вже ж, Кромвель — і скарбничий, і начальник
Архіву, й королівський секретар,
А з часом піде й далі: він такий,
Що не засидиться. Архієпископ —
Правиця королівська і язик;
Хто проти нього хоч півслова скаже?
Гардінер Хто скаже? Є такі. Я сам не криюсь
Із тим, що думаю про нього: от,
Не далі, як сьогодні (сер, гадаю,
Вам можна звіритися), я підняв
На рівні ноги всю палату лордів
Заявою, що Кранмер,— як мені,
Та й їм, відомо,— злісний єретик,
Чума, що край плюндрує наш. В тривозі
Всі тут же кинулись до короля
На скаргу; він нас вислухав уважно,
Великодушно й чуйно — як монарх,
Що ясно бачить всі оті нещастя,
Котрих ми боїмось небезпідставно,-
й звелів назавтра Кранмера на раду
Покликати. Цей капосний бур'ян,
Мілорде, треба вирвати з корінням!
Однак я вас затримую. Добраніч.
Лавел Сторицею, мілорде; ваш слуга.
Гардінер з пажем виходять.
Входять король і герцог сеффолкськ и й.
Генріх На нині досить, Чарльзе,— більш не граю.
Не можу зосередитись, а ви —
Міцний горішок.
Сеффолк Виграти у вас —
Такого досі не було!
Генріх Чому ж,
Бувало інколи, але не буде,
Коли я пильнуватиму. Ну, як там?
Як королева, Лавеле?
Лавел Не зміг я
їй особисто передати те,
Що ви веліли, і послав служницю.
У відповідь почув слова подяки
Уклінної та щирої й прохання,
Щоб ви, величносте, за неї сю ніч
Молились якомога гарячіше.
Генріх Як ти сказав?! Молитися за неї?
Вже мучиться переймами?
Лавел І тяжко:
За кожним разом ледь що не вмира.
Генріх Ох, бідна, бідна!
Сеффолк Боже, дай їй вийти
З тяжа щасливо, без терпінь великих
І привести наслідника на втіху
його величності!
Генріх Вже північ; Чарльзе,
Пора тобі до ліжка — змов молитву
За нашу королеву. Я ж повинен
На самоті обміркувати дещо,-
При комусь це незручно.
Сеффолк Зичу вам,
Величносте, благих, солодких снів
І йду просити бога за мою
Ласкаву пані.
Генріх На добраніч, Чарльзе.
Герцог Сеффолк виходить.
Входить сер Антоні Денні.
Ну ЩО?
Денні Сер, я зробив, як ви веліли,-
Архієпископ тут.
Генріх Кентерберійський?
Денні Так, пане мій.
Генріх Гаразд. То де ж він, Денні?
Денні Чекає дозволу ввійти.
Генріх Хай ввійде.
Денні виходить,
Лавел
(убік)
Це те, про що єпископ говорив:
Я нагодився саме вчасно.
Входять Денні з Кранмером.
Генріх Всім вийти з галереї.
Лавел має намір залишитись.
Я сказав!
Ідіть! Ну?!
Лавел і Денні виходять.
Кранмер
(убік)
Страх мене бере: чого
Він супиться? Це знак, що він лихий.
Щось тут недобре.
Генріх Ну то як, мілорде?
Хотіли б знати, чом я посилав —
По вас?
Кранмер
(падає на коліна)
Це мій обов'язок, владарю,-•
Коритись волі вашій.
Генріх О мій добрий,
Ласкавий лорде Кентербері, встаньте!
Кранмер встає.
Ходім, нам з вами треба прогулятись,
У мене є новини. Ну, ходім,
Ходімо ж, дайте руку. Ох, мілорде,
Хоч як мені це прикро — просто гірко,-
Та мушу вам сказати: я за дня,
Згнітивши серце, вислухав чимало
Поважних,— так, поважних — нарікань
На вас, мілорде. Зваживши усе те,
Ми спільно вирішили вас уранці
Покликати на раду, де, я знаю,
Так просто вам не виправдатись; отже,
До часу, як притягнуть вас до суду
й пояснень зажадають, треба вам
Озброїтись терпінням і спокійно
Переселитись в Тауер: ви — брат наш,
Ми змушені зробити так, інакше
Ніхто не піде свідком проти вас,
Кранмер
(падає на коліна)
Уклінно вдячний панові моєму
І тішуся нагоді перейти
Крізь добре сито, що зерно в мені
Відділить від полови: я-бо знаю-
Нікого так наклепники не гудять,
Як, безталанного, мене.
Генріх Устань,
Устань, мій Кентербері. Чистота
Твоя і щирість вже давно
Звили собі гніздо у нашім серці.
Дай руку, встань! Прошу тебе, пройдімось,
О матір божа — що за чоловік!
Кранмер підводиться. ч_
Гадав я — ви прохатимете ревно
Звести недоброзичливців отих
Віч-на-віч з вами й тут-таки при них
Вас вислухать.
Кранмер Королю найгрізніший!
Моя опора — чесність і правдивість.
Якщо вона впаде, то з ворогами
Я вкупі відсвяткую перемогу
Сам над собою, бо чого ж я вартий
Без цих чеснот? Ні, що б не говорили,
Я не боюсь.
Генріх Невже вам невтямки,
Як ставляться до вас в тім цілім світі?
Багато хто вам ворог— сили в них
Чимало, та й підступності не менше.
Не завше правда тягне за собою
І вирок справедливий: це ж так просто
Для шахрая — купити шахрая,
Щоб свідчив проти вас! Таке ж бувало.
Ваш ворог дужий, зло його могутнє.
Гадаєте, вам більше пощастить —
З лжесвідками, я маю на увазі,-
Ніж вашому месії, ще як він
Жив тут, на грішній цій землі? Ну-ну,-
Безпечно так стрибати через прірву —
Це ж певну смерть знайти!
Кранмер Благаю бога
І вас, ясновельможний,— захистіть
Мою невинність, бо потраплю в пастку,
Наставлену на мене!
Генріх Не журіться:
Вони настільки візьмуть верх над вами,
Наскільки ми дозволимо. Кріпіться,
А вранці будь-що-будь прийдіть на раду.
У випадку, коли б вони хотіли
В тюрму вас запроторити — перечте,
Вмовляйте, переконуйте завзято,
Наскільки вам обставини дозволять.
А як уже вмовляння не поможуть,
Покажете цей перстень і відразу
При них-таки звертайтеся до мене.
Диви, сердега плаче! Далебі,
От чесний чоловік! Свята Маріє!
От щирість! От душа! Ій-бо, такої
У цілім королівстві не знайти!
Ідіть уже й робіть, як я казав.
Кранмер виходить.
Від сліз аж мову втратив.
Входить літня дама.
Голос
(за сценою)
Вам чого?
Назад!
Дама Еге ж, назад! При тих новинах,
Що я несу, моє зухвальство приймуть
За добрий тон. Хай ангели благії
Злетять з небес до тебе й осінять
Крильми святими!
Генріх Що це за новини,
Здогадуюся по тобі. Вона
Вродила, так? Кажи, що так,— і хлопця!
Дама Так, так, мій пане! Чарівного хлопця,-
Хай нині й присно бог благословить
її — це дівка: хлопців обіцяє
В майбутньому. Сер, ваша королева
Вас хоче познайомити з цією.
Новою гостею, що так до вас,
Як вишенька до вишеньки, подібна.
Генріх Гей, Лавеле!
Входить Лавел.
Лавел Так, сер?
Генріх Дай їй сто марок,
Я йду до королеви.
(Виходить)
Дама Хе, сто марок!
Щоб світа я не бачила, коли
Тут сотнею відкупляться! Ви сотню
Лакеєві давайте, не мені.
Я більше хочу — не дадуть, то вирву!
То це за сотню сказано, то дівка
На нього схожа? Ні, я хочу більше,
А то не буде схожа... Куй залізо,
Покіль гаряче!
Виходять. ч
СЦЕНА 2
Перед входом до зали радних.
Посланці, пажі, інші слуги.
Входить К р а н м є р.
Кранмер Гадаю, я не дуже запізнився.
Щоправда, той вельможа-посланець
Благав мене поквапитись. Закрито?
Та що це значить? Гей! Хто там, при дверях?
Входить придверник.
Ви ж знаєте мене?
Придвернак Авжеж, мілорде.
Та помогти не можу.
Кранмер Це чому ж?
Придверник Бо ваша світлість мусить тут чекати
Аж доти, доки не покличуть.
Кранмер Он як!
Входить доктор Бате.
Бате
(убік)
Це — плід лихого умислу. Як добре,
Що випадок привів мене сюди!
А зараз усвідомить це й король.
Кранмер
(убік)
Це королівський лікар, Бате. Як пильно,
Проходячи, поглянув він на мене!
Не дай господь, прохопиться комусь
Про цю ганьбу! Це, безперечно, задум
Тих, що мене не люблять — наверни
Серця їх, господи! Ніколи я
Не прагнув ворогів нажить, щоб зараз
Так честь мою принижувати мали.
Нехай би посоромились вельможу,
Ще й радника тримати під дверима,
Серед пажів, дворецьких та лакеїв!
Однак така їх воля — наберусь
Терпіння і чекатиму.
У вікні нагорі з'являються король і Бате.
Бате Я хочу вам,
Величносте, щось хочу показати.
Це диво дивнеє...
Генріх А що ж це, Батсе?
Бате Гадаю, вашій світлості не раз
Таке траплялось бачити.
Генріх На бога,
Та де ж воно?
Бате А он, мілорде, гляньте,-
Архієпископ у новому сані:
Дістав підвищення і засідає
Врочисто під дверима, межи слуг,
Розсильних та пажів.
Генріх Ба, й справді він.
То так у них шануються взаємно?
Це щастя, що й над ними є ще дехтої
Я думав — там зібралось стільки честі,-
Манер принаймні вистачить на всіх!
Щоб так ото дозволити людині
його становища і нам близькій
Поневірятися, ждучи наказів
їх милостей? І де? Попід дверима,
Як той посильний з пакою листів!
Клянуся богородицею, Батсе,
Що це — інтрига. Та запни фіранку —
Ми ще не те почуємо.
Фіранка засувається.
Вносять і ставлять під балдахін стіл засідань, крісла, стільці. Входить лорд-
канцлер, сідає за верхній край столу ліворуч. Місце зліва від нього зали-
шається порожнім — для архієпископа Кентерберійського. Далі входять гер цо"
ги Сеффолк та Норфолк, лорд-камергер, граф Серр еТі,
Г а р д і н є р, займаючи один за одним місця обабіч столу. Кромвель, як
секретар,— на нижньому краю.
Лорд-канцлер До діла, пане секретарю: нащо
Зібрали нас на раду?
Кромвель Ваші честі,
Насамперед — розглянути питання
Стосовно лорда Кентербері.
Гардінер v Він
Про все це повідомлений?
Кромвель Звичайно.
Норфолк А хто це там чекає?
Придверник За дверима,
Мої панове?
Гардінер Так.
Придверник Архієпископ,
Жде ваших вказівок вже з півгодини,
Лорд-канцлер Нехай увійде.
Придверник Ваша світлість може
Тепер заходити.
Кранмер підходить до столу.
Лорд-канцлер Мій добрий лорде,
Мені так прикро бачити, що крісло
Оце порожнє! Та усі ми люди,
Слабкі та грішні по своїй природі,
З одної плоті; мало хто з нас ангел,-
То й ви, що мали б нас добра навчити,
Із слабкості й нерозуму людського
Негідно повелись, хоч як це дивно,
Супроти короля й його законів,
Поширюючи скрізь у королівстві
Своє учення через капеланів,
Просякнуте, як нас повідомляють,
Всілякими ідеями новими
Та небезпечними. Усе те — єресь,
Що може стати згубною, коли
її не знищити.
Гардінер І то негайно,
Мої панове: дикого коня
На повідку не водять, лиш гнуздають
Вудилами жорсткими та й женуть,
Пришпорюючи, поки не послуха.
Коли ж ми з легкодумності, з жалю
Дитинного до втраченої слави
Одного з нас відступимо заразі,
То вже ніякі ліки не поможуть.
І що ж тоді? Повстання, бунти, чвари,
Розруха в цілім краї, як ото
Недавно у сусідів наших, німців.
І досі прикро згадувать.
Кранмер Панове,
І в праці, і в приватному житті
Я завжди докладав зусиль немало,
Аби моє учення й кожен вчинок
Як діяча державного пліч-о-пліч
Могли іти, одним шляхом безпечним;
І ціль була одна — творити благо,
Скажу вам щиро, лорди,— в цьому світі
Нема такого, хто б і з обов'язань,
І з внутрішніх переконань сильніше
Ненавидів і дужче ганьбував
Всіх бунтарів громадського спокою,
Ніж я, мілорди! Боже, щоб король
У кожнім серці відданості стільки
Знайшов, як у моїм! Той, хто безчестям
І заздрощами живиться, посміє
Вкусити найдостойнішого. Я
Прохав би ваші світлості усіх
Позивачів моїх — хто б то не був —
Звести отут лице в лице зі мною:
Нехай оскаржують відкрито.
Сеффолк Ні,
Це неможливо, лорде мій,— ви радник,
І, як такого, вас ніхто не сміє
Оскаржити.
Гардінер Оскільки є у нас
І більш важливі справи, то з цкю
Покінчимо. Коротше: їх величність
Звелів, а ми погодились, щоб вас
Для кращого ведіння судочинства
До Тауера звідси відвести.
Де ви, вже як звичайний чоловік,
Побачите, що не один посміє
Відверто вас оскаржити,— боюсь,
їх більше, ніж могли б ви припускати.
Кранмер Ох, любий мій Вінчестере! Який
Я вдячний вам! Ви мій найкращий друг!
Якщо вас візьмуть, будете моїм
Присяжним і суддею водночас,-
Такий ви милосердий! Ваша ціль-
Мене згубити, як я бачу. Ласка,
Любов, мілорде, більше до лиця
Священику, ніж гонор. Тихим словом
Повчайте блудні душі — не женіть їх.
Я конче скину з себе цей тягар;
Я витерплю усе, що ви на мене
Звалити здатні — щодо цього маю
Так мало сумнівів, як ви — сумління
Чинити гріх щодня! Я б ще сказав,
Та вимагає скромності повага
До вашого покликання.
Гардінер Мілорде,
Мілорде, гей, та ви — сектант! Це ж ясно,
Як божий день! І хто вас розкусив,
Той бачить під облудним вашим лиском
Лише слова і слабкість духу.
Кромвель Лорде,
Дозвольте, з ласки вашої, сказати:
Ви трохи перебільшуєте. Люди
Такої слави хай би й завинили,
Все ж варті шани за своє минуле.
Хто падає, того штовхати — гріх.
Гардінер Даруйте, мій добродію, та вам
З усіх отут присутніх якнайменше
Годиться говорити так.
Кромвель Чому?
Гардінер Чи ж я не відаю, що й ви прихильник
Сектантства? Ви — непевний чоловік.
Кромвель Непевний?
Гардінер Так, непевний.
Кромвель Хай би ви
Бодай наполовину так порядні
Були, як я непевний! То до вас
Не з острахом би йшли, а з молитвами!
Гардінер Я ваших слів брутальних не забуду.
Кромвель І слів моїх брутальних, і своїх
Брутальних вчинків.
Лорд-канцлер Стримайтеся, лорди!
Таж сором!
Гардінер Я мовчу.
Кромвель І я мовчу.
Лорд-канцлер Тепер — що вас стосується, мілорде:
Є рішення — вважай, одноголосне,-
Щоб вам негайно в Тауер відбути
Під вартою і залишатись там
До дальших розпоряджень короля.
Ви згодні з цим, панове?
Усі Згодні, згодні.
Кранмер Невже немає іншого притулку
Для милосердя — Тауер доконче?
Гардінер Чого ж іще було вам сподіватись?
Що за настирний чоловік! Гей, там!
Давайте вартового!
Входить вартовий.
Кранмер Це для мене?!
Чи ж то мене, як зрадника, вестимуть?
Гардінер Беріть його й безпечно запровадьте
До Тауера.
Кранмер Ні, стривайте! Маю
Ще дещо вам сказати. Ось, мілорди,-
Цим перснем вириваю долю з рук
Зловмисників і віддаю її
На суд найвищий владарю моєму!
Лорд-канцлер Це королівський перстень.
Серрей Не підробка..,
Сеффолк Клянуся небом — справжній! Я ж казав —
Коли ми вперше цю зловісну брилу
Двигнули з місця — що вона впаде
На нас самих!
Норфолк Гадаєте, мілорди,
Король таке допустить, щоб його
Хоч на малий мізинець хто образив?
Лорд-канцлер Це вже напевне. Він його життя
Багато вище цінить. Краще б я
У все те не встрявав!
Кромвель Я так і думав,
Покіль ото збиралися доноси
Та наклепи на цього чоловіка,
Бо чесності його хіба що біс
Та бісові поплічники позаздрять,-
Це ж ви огонь роздмухали, в якому
Самі ж і згорите; так вам і треба.
Входить король, похмуро зиркаючи на них; займає
своє місце,
Гардінер Владико грізний, як нам не складати
Щоденну дяку богові за те,
Що маєм короля такого! Він
Не тільки добрий, мудрий, а й побожний,
Як мало хто; він, повен послушенства,
Шанує церкву над усе й для того,
Щоб цій святій повинності надати
Ще більшої ваги, з любові й шани
Він сам, ясновельможний судія,
Прийшов на суд між церквою і тим,
Хто так її зганьбив.
Генріх Ви вміли завжди,
Єпископе, витійствувати словом.
Та я, затямте, не прийшов сюди
Вислухувати лестощі, аж надто
Пісні ті вбогі, щоб прикрити злобу.
Самому зась, то й лащитесь, як пес,
І язиком вихляєте в надії,
Що я на це піддамся. Все одно,
Що хоч про мене думай, але ти —
Людина кровожерна і жорстока!
(До Кранмера)
Сядь, чоловіче добрий! Ну, тепер
Я хочу бачити зарозумільця
Великого, що зважиться на тебе
Кивнути пальцем; всім святим клянусь:
Такому краще з голоду сконати,
Ніж раз єдиний здумати, що ти —
Не на своєму місці!
Серрей Чи не зволить
Величність ваша...
Генріх Ні, не зволить, сер!
Я думав досі — радники у мене
Тямущі, мудрі люди; бачу — де там!
Чи ж то розважний вчинок — допустити,
Щоб муж цей — добрий, чесний чоловік,
Як мало хто із вас,— отак стояв,
Мов миршавий пахолок, під дверима?
Він, рівний вам шляхетністю! Ганьба!
Яким це правом ви аж так забулись?
Я дозвіл вам давав його судити,
Але як радника — не як лакея!
А дехто з вас — не так із правдолюбства,
Як більше зозла рад би був при змозі
У нього й душу, бачу, відсудити!
Та, поки я живий, це вам не вдасться!
Лорд-канцлер Тоді, мій найгрізніший володарю,
Дозволите, щоб я ж таки, можливо,
Сказав за всіх І все те пояснив?
Якщо його й хотіли ув'язнити,
То — можете повірити — не зозла,
А швидше для того, щоб на суді
Покаявся він щиро перед світом.
Ось так, я думаю.
Генріх Ну-ну, гаразд,-
Любіть його, мілорди, і шануйте,
Він вартий шани. Я ж одне скажу:.
Якщо таке можливе, щоб монарх
Був боржником ніддаиця, то за службу
й любов його я перед ним в боргу.
Прошу вас, більше сварок не зчиняти,-
Ви краще обніміться всі. Таж сором!
Ну, будьте друзями, панове добрі!
Мій лорде Кентербері, я до вас
Прохання маю, у якому ви
Не можете відмовити, а саме-
Для одного премилого дівчатка
Хрещеним батьком бути й перед богом
За неї заручитись.
Кранмер Найславніший
Із принців мав би це за честь велику!
А чим же я на неї заслужив,
Підданий бідний, скромний?
Генріх Годі, годі,
Ви можете й не тратитись на ложки,
Бо куми ваші — дами родовиті:
Це герцогиня Норфолкська і леді
Маркіза Дорсет — вам такі підходять?
Вінчестере вельможний, я прошу вас
Без зволікань обняти і любити
Цього добродія.
Гардінер Із щирим серцем
Та братньою любов'ю це роблю.
Кранмер І свідок бог, наскільки я сердечно
Приймаю доказ вашої любові,
Генріх Твою сердечність видно, чоловіче,
По цих сльозах щасливих. Так, я бачу,
Що люди недарма про вас говорять:
"Зроби мілорду Кентербері ласку,
І він довіку друг тобі". Ходімо,
Не гаймо часу,— хочу тій малечі
Хрестини справити. Збратав я вас,
Так і живіть громадою одною:
Вам більше честі, а мені — спокою.
Виходять.
СЦЕНА З
Двір палацу. Зовні долинає шум, гамір.
Входять воротар і слуга.
Воротар Ану, зараз же змовкніть, голодранці! Тут вам
двір королівський, а не Парафіяльний сад! Бидло! Чого роти по-
роззявляли?
Голос Пане воротарю, пане воротарю, я до челяді на-
лежу!
Воротар А бодай ти до шибениці належав та й повісив-
ся, шельмо! То ви оце горлати сюди прийшли? А принеси-но деся-
ток київ, та міцних, яблуневих, бо оці для них все одно, що пру-
тики. Я вже вам почухаю потилиці! Хрестин їм, бач, заманулося!
Голота погана! Чого вам тут треба — пива з калачами?
Слуга Сер, заспокойтесь! Вижене їх звідси
Хіба що залп гарматний, а не ми.
Це все одно, що змусити їх спати
У день маївки — а кому те вдасться?
Що їх, а що собор Павла святого —
Однаково не зрушите.
Воротар І як
Вони сюди удерлися, до біса?
Слуга Хіба я знаю, сер? А як потік
Вдирається? Я бив, куди сягала
Міцна дубина, футів із чотири —
Оце ЇЇ мізерні рештки, сер,-
Нікого не минув.
Воротар Ну й що із того?
Слуга Ну, я не Гай, не Кольбранд, не Самсон,
Щоб їх укласти покотом! Я бив —
Він чи вона, старий чи молодий,
Бив, не жалів ні дурнів тих рогатих,
Ні хвойд, що роги наставляють їм.
Як це брехня — бодай би я не бачив
Шматка полядвиці! Та й то тому,
Що дуже вже худобинку шкодую.
Голос Чуєте, пане воротарю?
Воротар Вже біжу, пане волоцюго! Тримай двері на зам-
ку, мосьпане.
Слуга І що робити?
Воротар Як що? Мотлошити їх направо й наліво! Що їм
тут — Мурське поле для стройових зборів? Чи, може, який заїж-
джий індієць з великим інструментом об'явився, що так нас жіноцт-
во обсіло? О господи, та відтіль аж пашить перелюбством! Христом-
богом клянуся, що ці хрестини з тисячу інших сплодять: буде тут
вам і батько, і кум, і коровай!
Слуга Чого найбільше — то ложок, сер. Бачите, он під
ворітьми дядько стоїть: по пиці видно, що мідник, бо ніс як те
горно розпечене. Всі, хто коло нього, то вже точно в полуденному
краї — гіршої кари їм і не треба. Так-от, тричі гатив я того драко-
на по голові, і всі три рази ніс його вивергав на мене вогонь. Стир-
чить там, як мортира,— так зараз і пальне! Ну, а біля нього стоя— .
ла одна баба нерозумна, жінка галантерейника: так уже мене
лаяла, так лаяла, аж поки ота її каструля щербата з голови не
з'їхала. Я, бач, ціляв у метеора, а бахнув по бабі,— вона й у крик:
"Ґвалт!" Дивлюсь, аж суне їй на поміч чоловік сорок стражників
зі Странду, де вона живе, ще й найдобірніших, та й до мене. Ну,
я позицій не здаю. Врешті дійшло до рукопашної — я далі опира-
юсь. Аж тут якісь шмаркачі, що підкралися за ними, як сипнуть
зусібіч градом каміння! Довелося мені сховати гонор у кишеню
та й зійти з поля бою. Сам диявол там був, серед них,— не
інакше.
Воротар Це ті самі урвителі, що горланять на виста-
вах і б'ються за недогризки яблук. Таке не кожна публіка витри-
має, хіба що тауергіллська банда та ще оті виродки з Лайм-хауса,
їх братчики рідні. Кількоро з них вже сидить у мене в Limbo Pat-
rum *,— о там і потанцюють усі ці три дні, і різок наїдяться до-
несхочу!
* Дослівно: "У переддвер'ї пекла, куди поміщають патріар-
хів"; тут у значенні: "у в'язниці" (латин.).
Входить лорд-камергер.
Лорд-камергер О боже, ну й збіговисько! І їх
Дедалі більше — пруться так, немов
На ярмарок! Де ж ті воротарі,
Пройдисвіти? Ви добре справувались,
Голубчики,— он бач, яке зібрали
Приємне товариство! Що це— всі
Найближчі ваші друзі з передмість?
Вже ж дамам, як вертатимуть з хрестин,
Тут буде де пройти, звичайно: місця
Хоч одбавляй!
Воротар Даруйте, ваша честь,-
Ми ж тільки люди: що могли зробити,
Ми все зробили; нас і так при тім
Ледь не роздерли на шматки! Та з ними
І армії не впоратись!
Лорд-камергер їй-богу,
Якщо король мене за це насварить,
Я вмить усіх вас в колодки заб'ю,
Ще й оштрафую на кругленьку суму
За отаке недбальство! Лежебоки,
Пройдисвіти! Вони тут, замість службу
Служити, присмокталися до кухлів!
О, чуєте? Фанфари! Вже ідуть!
Ну, марш — робіть щось, розпихайте натовп,
Торуйте шлях процесії, а то
Я підшукаю вам таке Маршалсі —
Два місяці валятиметесь!
Воротар Гей,
Дорогу для принцеси!
Слуга Лобуряко,
Відсунься, бо як дам по голові,
То зразу епухне!
Воротар Гей ти, ти — в камлоті,-
Лізь, лізь на загорожу — я ще зверху
Тебе на палі посаджу!
СЦЕНА 4
Королівський палац.
Входять сурмачі, сурмлять. За ними з'являються двоє олдерменів,
лорд-мер, герольдмейстер, К р а н м є р, герцог Норфолкз мар-
шальським жезлом, герцог Сеффолк, двоє вельмож з великими ча-
шами на ніжках для подарунків новонародженій; далі — четверо вельмож
з балдахіном, під яким хрещена мати, герцогиня Норфолкська, несе немовля,
загорнуте в розкішну мантію,— шлейф підтримує одна з дам; позаду них —
маркіза Дорсет, друга хрещена мати, інші дам и.
Процесія обходить сцену.
Герольдм. О господи, в усій твоїй невичерпній доброті,
пошли життя довге, квітуче і вічно щасливе високій, вельможній
принцесі англійській, Єлизаветі!
Туш. Входить король з почтом.
Кранмер
(уклякнувши)
Те саме, господи, даруй його
Величності й ласкавій королеві,-
Тебе куми мої шляхетні просять
І я прошу! Щоб ви у цій урочій
Дитиноньці щодня могли знайти
Найбільшу радість з тих, які господь
Приберігає для батьків щасливих!
Генріх Спасибі вам велике, добрий лорде
Архієпископе. А як назвали?
Кранмер Єлизаветою.
Генріх Устаньте, лорде.
(Цілує немовля)
З цілунком цим прийми благословення
Отця свого. Хай береже тебе
Господь — йому життя твоє ввіряю.
Кранмер Амінь.
Генріх Мої куми вельмишановні,
Були ви надто гойними: сердечно
Вам дякую. Те саме скаже вам
Ця панна, лиш навчиться говорити.
Кранмер Я прошу слова, сер, бо в цю хвилину
Господь мене спонукує, і те,
Що я скажу — не лестощі, а правда.
Дитятко царствене оце (хай небо
Похилиться над ним!) іще в колисці,
Та вже віщує блага незліченні,
Що з часом визріють: з нас мало хто
Добро те звідає. Вона всім владцям
Сучасним їй і тим, що потім прийдуть,
Взірцем високим стане. Ця душа
Жадібністю до знань, до благочестя
Саму царицю Савську перевершить:
Чесноти владарські в ній воєдино
Із людськими чеснотами зіллються,
І цноти, супровідниці добра,
У ній подвійно розів'ються. Правда
їй буде нянькою, святі думки —
Постійними дорадцями. її
Любитимуть, її боятись будуть.
Найближчі прославлятимуть її,
А вороги, мов ті жита полеглі,
Тремтітимуть, похнюпившись від горя.
При ній добро розквітне: кожен буде
В своїм садку полуднувати тим,
Що сам зростив, співаючи сусідам
Веселу пісню злагоди. При ній
Пізнають люди господа; від неї
Великі світу сього переймуть
Звичаї істинно шляхетні й тим
Підтвердять велич, а не родоводом.
Та мир і лад не вмруть із нею разом:
Коли ця диво-птиця, діва-фенікс
Згорить, то з попелу її постане
Не менш славетний спадкоємець. Він,
Як бог її з пітьми небес покличе,
Дістане в спадок дар благословенний
І з попелу її святої слави
Зорею зійде, й досягне зеніту
Такої ж слави й величі. Добробут,
Любов і правда, злагода і страх —
Цієї обраниці вірні слуги —
Відтоді слугуватимуть йому
І, як лоза, круг нього обів'ються.
По всіх усюдах, де лиш сонце сяє,
Ім'я його прославиться й сотворить
Нові народи: наче кедр гірський,
Буятиме, розкидистим гіллям
Сусідні доли осінивши. Все те
Побачать наші внуки, і вони
Творця благословлятимуть.
Генріх Та ти
Чуда пророчиш!
Кранмер Многії літа
Во здравіє землі цієї буде
Вона їй володаркою. Багато,
Багато днів стрічатиме вона
І кожен добрим ділом увінчає.
О боже, хай би я не знав, що далі!
Вона повинна вмерти — так, повинна,
Святі її чекають,— та умре
Дівицею: мов та лілея біла,
Незаймана, у домовину ляже.
Весь світ її оплаче.
Генріх О мій лорде
Архієпископе! Як ти мене
Вщасливив! Це дитятко золоте —
Єдиний мій здобуток у житті!
Слова ці благовісні так мене
Потішили, що я й на тому світі
Захочу бачити її діла
І господа уславлю. Всім спасибі.
Вам, лорде-мере, як і вашим браттям,
Я щиро вдячний — ви мені зробили
Велику честь присутністю своєю.
Побачите, що не лишусь в боргу.
Ходімо, лорди, всі до королеви,
Вона вам теж подякувати мусить,-
Це їй додасть здоров'я. Хай сьогодні
Ніхто не йде додому, бо по праву
Нам немовля влаштовує забаву!
Виходять.