Хто міг, той залишав Францію. Змушений був тікати й Рабле. Адже "святі отці", правовірні католики, не могли пробачити вільнодумному письменникові його глузувань з біблійних "істин*, сатиричних випадів проти своїх представників і давно загрожували йому розправою.
Скориставшись запрошенням єпископа, а пізніше кардинала Жана лю Белле, який значною мірою поділяв погляди гуманістів, Рабле став його особистим лікарем і виїхав з ним до Італії, що на той час стала місцем паломництва для багатьох гуманістів. Італія була для них не лише величезним античним музеєм, але й центром нової культури. Багаторічне перебування в Італії Рабле використав для поглиблення своїх знань.
1537 року він повернувся до Монпельє, де дістав учений ступінь доктора медицини. В університеті читав лекції, коментував праці славнозвісного давньогрецького лікаря Гіппократа і писав далі роман. У 1546 році вийшла третя, а в 1552 — четверта книга про Пантагрюеля. П'ята книга була видана друзями Рабле в 1564 році, вже після його смерті*
Рабле був не тільки талановитий письменник і відомий лікар. Він чудово знав право, археологію, історію, філософію, досконало володів латинською, давньогрецькою та італійською мовами, йому належало багато наукових праць. Епоха Відродження, писав Фрідріх Енгельс, потребувала появи титанів і "породила титанів щодо сили думки, пристрасті й характеру, щодо багатосторонності і вченості > *. Разом із Дайте Аліг'єрі, Бокаччо, Шекспіром, Сер-вантесом, Еразмом Роттердамським Франсуа Рабле увійшов до цієї могутньої плеяди.
Ерудиція письменника просто дивовижна. У своєму романі він подає відомості з воєнної науки, мистецтва, географії, навігації, ботаніки, зоології, взаємозв'язків людини з природою. Водночас він піддає нищівній, часом убивчій критиці ненависний йому феодально-церковний світ, усі державні установи.
Роман "Гаргантюа і Пантагрюель "> написаний у формі казки-сатири. Місце дії — фантастична країна Утопія. Проте Рабле наче забуває про це і в першій книзі роману змальовує рідну Францію, Париж, провінційні міста і села, у яких живуть працьовиті, миролюбні й веселі ремісники, селяни та пастухи, створює багатобарвну картину життя народу.
Однак письменник не обмежується цим, він викладає цілу систему гуманістичних принципів, зокрема, по-новому ставиться до виховання дітей. Спочатку у Гаргантюа вчителем був тупий схоласт Тубал Олоферн; автор нещадно висміює його, а разом з ним і схоластичну літературу та схоластичну шкільну систему, що перетворюють учня на бовдура. Для посилення ефекту Рабле використовує свій улюблений прийом — гротеск, тобто суперечливе поєднання реального і фантастичного. Він точно вказує, скільки років, місяців, тижнів і днів витратив Гаргантюа, щоб завчити нікому не потрібні трактати й богословські тексти.
Місце Олоферна заступив учитель-гуманіст Понократ. Його принцип виховання — гармонійний розвиток розумових і фізичних здібностей дитини. Власне, це заклик самого Рабле до людини — активно пізнавати світ, боротися за вільну й творчу науку.
Надзвичайно важливий аспект роману — вирішення письменником проблеми війни і миру. Миролюбним велетням-королям автор протиставляє королів агресорів — Пікрохоля і Анарха. Рабле висміює Пікрохоля, змальованого гротескно-карикатурними фарбами, за його прагнення підкорити світ. Сатира Рабле набагато випереджає свій час, вона і в наші дні звучить актуально.
Письменник виправдовує лише одну війну — війну на захист батьківщини, війну визвольну.
У романі багато представників народу, але всіх їх заступає могутня постать брата Жана, одного з найулюбленіших образів письменника. Брат Жан вигідно відрізняється від інших ченців. Сміливий, чесний, благородний, він єдиний серед них стає на захист вітчизни і перемагає всіх ворогів. Брат Жан уособлює в собі здорові фізичні, моральні й життєлюбні сили французького народу. Виходець із народу, він мріє про золотий вік, про нове суспільство, де кожна людина буде вільна і щаслива, кожна знайде собі місце у житті.
Борючись із старим світоглядом, Рабле використовує проти нього подвійну зброю: проповідь гуманістичних ідей і в'їдливий народний сміх. Речником цього нищівного сміху в романі виступає міський вільнодумець Панург — хитрун, спритник, сміливець і боягуз водночас. Він жартує, глузує, знущається, дискутує, заперечує, розважається, хоч його витівки іноді бувають жорстокими. Свою ненависть до вищих станів середньовічного суспільства письменник передає саме через образ Панурга. Від Панурга терплять учені-схоласти, сановники, попи, лихварі, астрологи, аристократи, алхіміки, судді, чиновники та багато інших.
Сміливість Рабле вражає. Незважаючи на постійну загрозу розправи, він і в роки реакції лишався незламним відважним борцем. З яким сарказмом змальовує він кожного з представників схоластичної науки! Рабле таврує методи, до яких вони вдавалися, вирішуючи те чи інше питання, і, таким чином, дискредитує цю науку, показуючи її цілковиту безпорадність та нікчемність.
Не менш дошкульну критику містять розділи роману, в яких мандрівники відвідують різні острови. Тема подорожей у чудові країни на той час була досить поширена. Рабле широко використовує її для своїх сатиричних алегорій, які інколи змінюються суто фантастичними описами. Так, на острові Сутяг живуть зажерливі й жорстокі чиновники суддівського апарату, які заробляють собі на хліб тим, що дозволяють себе лупцювати. їхню діяльність, основану на хабарях, шпигунстві та доносах, ще з більшою силою викриває письменник у розділі про Пухнастих котів.
Рабле різко засуджував жорстокість і фанатизм як католиків, так і протестантів. Змалювавши острови Папоманію й Папідулію, острів Хиренний, на якому живе злиденний Безскоромець, і ковбасний острів Дикий, він з уїдливою сатирою викрив релігійні чвари. Письменник відверто знущається з самого папи римського, обоження особи якого переходить усілякі межі й стає дурістю, знущається з його послань-декреталій, що нібито мають чудодійні властивості, і з католицьких ритуалів — посту і сповіді. Острів Дзвінкий населений птахами, кожна порода яких відповідає одній з церковних посад, тому їх називають клирцями, абатцями, кардин-цями тощо. А найголовніший серед них — жирний і бундючний папець, тобто папа римський.