Вовкулак вийшов на герць з Пантагрюелем, озброєний величезною сталевою палицею, яка важила дев'ять тисяч сімсот квінталів і два квартерони 89. Ця палиця мала тринадцять діамантових шпичаків, і найменший з них був такий, як найбільший дзвін на соборі Богоматері. До того ж, палиця була зачарована — не ламалася, зате сама трощила все, до чого тільки торкалась.
Побачивши, як Вовкулак, роззявивши рота, суне йому назустріч, піднявши свою страхітливу палицю, Пантагрюель метнувся до нього і, щоб нагнати страху, загорлав:
— О мерзотнику, о паскуднику, зараз я тебе вб'ю, зараз я тебе знищу, зараз я тебе погублю!
А тоді схопив казан, що висів у нього на поясі, та й сипонув на Вовкулака сіллю. В казані було її дев'ятнадцять з гаком діжок.
Сіль забила Вовкулакові очі, ніздрі, рот, горлян-
Вовкулак рвонувся до Пантагрюеля і махнув палицею. Та Пантагрюель устиг відсахнутися, і палиця влучила не па голові його, а по казанові. Казан розлетівся на чотири тисячі вісімсот шість шматків.
Не давши Вовкулакові спам'ятатися, Пантагрюель ударив його в груди щоглою. Ще мить — і він ляснув ворога по шиї.
Вовкулак, осатанівши, розмахнувся й хотів був ушкварити палицею Пантагрюелеві по голові. Та Пантагрюель пригнувся, палиця пролетіла над ним, влучила у високу скелю і на шістдесят три фути вгородилася в неї. А з дірки, яку вона пробила, вихопилося полум'я, таке величезне, як дев'ять тисяч шість барил, поставлених кружкома.
Пантагрюель, скориставшися з того, що Вовкулак завовтузився біля своєї палиці — смикав її й шарпав, силкуючись витягти із скелі,— кинувся до нього, аби враз відтяти йому голову, але щогла торкнулася палиці й переломилася у кількох місцях.
Адже ви пам'ятаєте, що Вовку лакова палиця була зачарована...
Проте Пантагрюель не розгубився і крикнув:
— Гей, Панургу! Де ви? Сюди! До мене! Панург, почувши, що Пантагрюель його кличе,
і вмить зміркувавши, що той попав у халепу, гукнув, обернувшись до Анарха й велетів:
— Та вони ж порішать один одного! Розборонімо їх!
Однак жоден із велетів і пальцем не кивнув. їм було байдуже і до Пантагрюеля, і до Вовкулака. А може, вони й не чули Панургових слів. Добряче під хмелені, вони горлали пісень.
Що було робити Пантагрюелеві? Не чекати ж, поки Вовкулак розвалить йому голову палицею! Він схопив оцупки щогли в обидві руки та й ну лупцювати ними Вовкулака! Щоправда, Вовкулак не відчував цих ударів — вони відскакували від ковадл, у які він був закутий, мов горох од стіни...
Він знову підбіг до скелі й заходився смикати свою палицю. Смикав, смикав, тяг, тяг і врешті витяг — адже сили йому не бракувало.
Він замахнувся на Пантагрюеля раз — не поцілив. Замахнувся другий — знову не поцілив. Пантагрюель спритно ухилявся. А вибравши слушну мить, пхнув ногою в живіт Вовкулака так, що той полетів шкереберть. Пантагрюель схопив його за ноги й потяг волоком по землі.
— Рятуйте! — заволав Вовкулак.
Велети почули крик проводиря і,враз протверезівши, хотіли бігти йому на виручку, та Панург заступив дорогу.
— Стійте, хлопці! — вигукнув він.— Певно, Вовкулак дуже злякався. Отож він вимахує своєю палицею наосліп. Ану ж як зачепить когось із вас! Розпрощаєтеся з життям!..
Однак велети, помітивши, що Пантагрюель уже без щогли, навально кинулись до нього.
Тоді Пантагрюель схопив Вовкулака, підняв його над головою, наче довбню, та й почав гатити ним велетів. А що Вовкулак був закутий у лати з залізних ковадл, то Пантагрюель за якусь хвилину на всіх них розтрощив кам'яні об ладунки. Кам'яні брили та уламки падали й котились по землі з таким гуркотом, що мені мимоволі пригадалося, як у Бурже розтала на сонці велика масляна вежа святого Стефана90.
Панург, Карпалім, Епістемон і Евсфен теж не стояли згорнувши руки. Вони добивали тих велетів, що їх повалив Пантагрюель.
А Пантагрюель знай орудував Вовкулаком — і як палицею, і як довбнею, і як списом, і як шпагою,— орудував доти, аж доки грізний проводир велетів спустив дух.
Коли Пантагрюель побачив., що знищив геть усіх велетів, він розмахнувся й зажбурнув Вовкулака на головний майдан міста. Гепнувши, Вовкулак розчавив мокру кицьку, обгорілого кота, обскубану качку й загнуздану гуску.
— А тепер,— весело мовив Пантагрюель до друзів,— побенкетуймо й погуляймо! Цілий місяць відпочиватимемо від трудів праведних! І тебе, Анарху, запрошую до нашого столу!
Вони посідали й стали частуватися. Всі сміялися й жартували, заводили веселих пісень, тільки Анарх сидів як у воду опущений.
— Це ти тому такий зажурений,— сказав Панург,— що нічого робити не вмієш. Королівство ти втратив, з війни не звитяжцем вийшов, а переможеним бранцем... Є чим журитися! Потрапив би ти мені до рук — я б тебе багато чого навчив...
— Ай справді, Панургу, у ваших руках йому конче треба побувати! — сміючись, вигукнув Пантаррю-ель.— Тож я й дарую Анарха вам.
— Красненько дякую, мосьпане,— відповів Панург.— Я ніколи від подарунків не відмовляюся, а від такого — й поготів!
РОЗДІЛ XIV
Про те, як Пантагрюель увійшов у столицю амавротів,
як Панург оженив короля Анарха
й зробив його продавцем зеленої підливи
Здобувши таку блискучу перемогу й пишно її відсвяткувавши, Пантагрюель послав Карпаліма до столиці амавротів — оповістити про те, що він захопив у полон короля Анарха й розбив Вовкулакове військо.
Городяни, почувши такі вісті, щиро зраділи, вийшли урочистим походом назустріч Пантагрюелеві і ввели його в місто. А потім розклали на вулицях багаття, запалили смолоскипи й повиносили круглі столи — справляти пишну учту на честь Пантагрюеля — їхнього визволителя.
Однак Пантагрюель повів із ними таку мову:
— Друзі, я радію так само, як і ви, і охоче відсвяткував би з вами ваше звільнення з-під ярма дипсо-дів,— та тепер іще не час. Я вирішив захопити все королівство Дипсодію. Завтра вранці вирушаю в похід. Хто хоче пристати до мене — будь ласка. Щоб збороти дипсодів, військо мені не потрібне — я на себе й на друзів своїх покладаюся. Та бачу, що в вашому місті забагато людей — не протовпишся. І я хочу переселити декого з вас у Дипсодію й подарувати вам цю країну. Земля там родюча та щедра, повітря чисте й цілюще, краєвиди милують око. Слово честі, кращого місця в цілому світі немає! Хто хоче йти туди зі мною— ласкаво прошу! Тож розходьтеся по домівках і готуйтесь, збирайтеся. Завтра до схід сонця ми виступимо.