— Дивись, пан підстолій, як гуляють. Тоді Младанович, звертаючись до іншого уманського сотника з села Хвощеватого Яреми Панка, сказав стиха:
— Пане Яремо, рятуй нас.
— Нехай вас Бог рятує, а я вже вас не захищу, — відповідав той зі слізьми.
Младанович, почувши це, звернувся до Вероніки, як до старшої дочки, якій було 18 років, і, покладаючи на неї зняту з себе невеличку ікону Божої Матері, сказав: "Це спадок моїх предків. Хай Присвята Діва, тут зображена, захистить тебе. Якщо переживеш наше нещастя, то свято бережи мій останній дарунок". Потім вийняв гаманець і поклав його в кишеню Вероніки, додавши: "Оце все, що можу тобі залишити". Це був гаманець із золотими грошима. Але тут Гонта крикнув, щоб обидва сімейства — і Младановичів і Рогашевських забрали геть.
Були причини такого озлоблення Гонти проти Младановича. Потоцький, дізнавшись про заворушення на Україні і прагнучи убезпечити свої маєтки, особливо Умань, за кілька тижнів до взяття цього міста гайдамаками, написав Гонті дуже ласкавого листа і обіцяв подарувати йому у повну власність хутори (folwarki), якими вже володів Гонта, а два села віддати йому у довічне володіння, якщо він у збереженні Уманщини, а особливо Умані, залишиться вірним і старанним. Младанович чи з заздрощів, чи з презирства до Гонти, чи з якихось інших причин, листа цього йому не віддав і навіть не сказав про нього. Але Гонта якимось чином дізнався про цей лист, коли ще не виходив проти гайдамаків, а потім, коли майно Младановича було пограбоване і принесено до Гонти, серед різних паперів знайшов він і цей лист, за яке зненавидів Младановича. Він звелів привести до себе губернатора і зі злістю сказав йому:
— "Зрадник! Чому ти не показав мені цього листа? Що ти виграв, приховавши його? Ти дав привід для усіх цих жорстокостей! Ти (вказуючи на трупи) причина полиття цієї крові!" — і вдарив шаблею по відкритій голові.
Закривавлений Младанович впав до ніг Гонти і тут же був порубаний на шматки козаками. Його дружина і решта сімейства, за винятком Вероніки і маленьких синів, незважаючи на благання і гірки сльози, були роздіті догола і під безсоромну лайку і глум поколоті піками. Сюди ж розбійники привели економа уманського замку Скаржинського, босого і у лахмітті, і, не зважаючи на те, що Гонта хотів захистити його, селяни, яких він за своєю посадою часом карав, вимагали, щоб його вбили. І його вбили рушничним пострілом.
Вероніка Кребс розповідає, що коли її забрали від батька, вона, майже непритомна пройшла на церковний двір. Але тут хтось вдарив її пікою і вона впала. Той, хто вдарив, підняв її за волосся, щоб відібрати батьківські гроші. "Я думала, — каже вона, — що прийшов мій останній час і він вб’є мене, але товстий з кістками корсет, які тоді носили, врятував мене від смерті: піка тільки легко поранила мене".
Невдовзі підігнали до них ще більший натовп людей, і всі вони по мертвих тілах, кинутих на вулицях, дісталися до "комісарні", огороженої палісадом на зразок замку. Вероніка Кребс говорить, що з нею була одна її тітка, дівиця, яка займалась її вихованням. Вероніка та її десятирічний брат Павло трималися цієї тітки і посеред двору чекали, що з ними буде. Коли там назбиралося досить багато дворянських та єврейських дітей, зігнаних гайдамаками, їх усіх повели до церкви св. Миколая, щоб навернути до православ’я. Тітка Вероніки, почувши це, впала на коліна і вигукнула: "Я хочу краще вмерти, ніж зрадити віру, у якій народилась". Не встигла вона вимовити цих слів, як сторож губернаторського дому ударом сокири вбив її на місці. "Тут вже я знепритомніла, — говорить Вероніка, — і не знаю, як опинилась у церкві, серед підтримуючих мене міщанок, а брата мого побачила на руках якогось козака".
Почалося хрещення католиків і євреїв. Відбувалося воно під дзвони серед священних корогв. Священик тремтів з остраху, здійснюючи це дивне хрещення, — та й не можна було не тремтіти: інший священик, який відмовився проводити цей обряд, був вбитий. Кумами були ті самі гайдамаки, які зігнали у церкву натовп православних мимоволі. Коли почали хрестити дітей Младановича, старий священик з гіркими сльозами спитав: "Де ж хрещені батько й матір?" Натовп козаків закричав: "Хрестіть! Хрестіть! Залізняк і Гонта куми!"
Після церемонії усіх перехрещенців погнали у казарми, де раніше утримувались злочинці. Туди вони йшли буквально по трупах. У казармах була вже така кількість народу і така тіснота, що навіть стояти не можна було вільно. Крики вбивць, волання і стогін тих, кого вбивали, розносились безупину. Вже смеркалось, коли Вероніка побачила якогось молодого козака, який, пробиваючись у натовпі, гучно запитував: "Є тут діти Младановича?" Коли він наблизився, Вероніка впізнала в ньому старшого сина Рогашевського, колишнього скарбника, вже вбитого того дня. Молодий Рогашевський був перевдягнений у козацький одяг, тому не викликав підозри гайдамаків. Він розповів, що ні батьків Вероніки, ні його власних батьків, нікого навіть з родичів не залишилося в живих. Усіх їх привели до будинку міського голови (wojna) Гната Багатого, де оселилися Залізняк і Гонта, і там негайно засудили на смерть і стратили: усіх цих нещасних, незважаючи на стать і вік, покололи піками. Молодого ж Рогашевського разом з його двома молодими братами врятував козак з того села, яке була подароване Потоцьким Рогашевському замість платні. Цей козак схопив їх нібито для того, щоб вбити на просторі, а сам сховав тимчасово у якомусь підвалі. Невдовзі цей козак повернувся у підвал, приніс Рогашевському козачий одяг і піку і порадив "погуляти", як і інші. А маленьких братів сховав у передмісті в якогось поселянина.
Липоман говорить, що не тільки Рогашевський врятувався таким чином. Злість гайдамаків була спрямована на поляків і євреїв, а тому, щоб врятуватись, треба було приховати своє польське чи єврейське походження і свій шляхетський чи єврейський вигляд і вимову. У пугачівщину таким чином рятувалися від смерті дворяни, перевдягаючись у селянський одяг і замурзуючи обличчя й руки, щоб вони здавалися грубими, мужицькими. Так і поляки робили в Умані. Дехто з шляхтичів, не встигнувши втекти, особливо ті, хто знав деякі православні молитви і вмів співати російських пісень, видавали себе за селян і таким чином уникали смерті. Липоман додає, що особливо рятівним у даному разі був спів або молитва про святого Миколая. Бували випадки, коли гайдамаки та уманські козаки, присутні при хрещенні шляхтянок та єврейок, вибирали собі тих, що їм сподобались і одружувались з ними; інші брали до себе знайомих чоловіків і шляхом хрещення намагалися врятувати їх від смерті; треті ж просто з жалю заступались за незнайомих, хрестили їх і потім відпускали на волю. Але бували і такі випадки, що козаки вбивали вже охрещених єврейок, особливо коли дізнавалися про їхніх батьків, на яких раніше під час стоянок в Умані козаки могли мати зуб.