[70] Щоденник Калмикова.
[71] У Тучапського розповідь про арешт Гонти та Залізняка у головних рисах розбігається з наведеною розповіддю. Тучапський говорить, що коли у таборі було віддано наказ, щоб усі гайдамаки готувалися разом з росіянами до походу під Бердичів, російський поручик Кривий, який керував всією цією воєнною вигадкою, порадив гайдамакам приготувати бенкет для всього свого табору, аби розпалити в них охоту і відвагу. На тому бенкеті усі гайдамаки так утрактувалися горілкою і медом, що навряд чи хто з них був при силах і здоровому глузді, між тим російські солдати, які заохочували їх до пиятики, самі залишались цілком тверезими. Коли Залізняк і Гонта зовсім сп’яніли, Кривий, також вдаючи п’яного, запросив їх до своєї квартири у місті. Ті згодились, і коли пробули там якийсь час за дружньою бесідою, поручик отримав врешті звістку, що карабінери, яких він чекав, прибули і вже близько від гайдамацького табору, — тоді він наказав відразу закувати у колодки Гонту і Залізняка і з ними ще кілька гайдамаків, які були разом з ними у тому ж домі. "Залізняк і Гонта заціпеніли від жаху, коли донці кинулись на них і, щоб криком вони не сполохали інших, забили їм роти кляпами, а потім били їх по обличчю і міцними цепами зв’язали. Сидячи в одному куті кімнати, тільки киваючи головою, вони могли оплакувати свою гірку долю, яку вони заслужили". Так само донці і карабінери оточили табір. Гайдамаки не злякалися цього руху росіян, бо вважали їх союзниками. Та коли почули наказ негайно скласти зброю, єсаул Фома закричав: "Зрада! Зрада!" і, схопивши зброю, вбив кількох донців, а потім, оточений іншими, загинув сам. Інші гайдамаки, які також кинулися захищатися, охоплені панічним страхом і не бачучи своїх ватажків, відразу скорилися. Більша частина чи така була п’яна, чи так міцно спала, що навіть не знала, яка їх спіткала доля. Коли солдати в’язали їх вірьовками і забивали у колодки, їм допомагали і селяни з села Бродецького, найближчого до Умані. Все взяте у гайдамаків майно було передане полковнику Нолкіну. Та й після того цілими десятками приводили гайдамаків і записували в реєстри. "Усіх же з усього обдирали" (Хто? Росіяни?). Майже те саме говорить і Липоман на основі показань Тучапського. Але що Залізняк не був взятий разом з Гонтою, доводять його подвиги у Балті і в Голті, про які мова нижче.
[72] Польські письменники говорять про нього, що Уласенко, призначений "humańszczyzny rządcę… najlepiej na ym urzędzie wyszedł, bo zabrawszy pieniądze, na włoszcyznę uciekł". А тому ми не зустрічаємо його у числі захоплених Кречетниковим.
[73] …"dla czego miał czas i ręce", додає Липоман.
[74] Втім, не тільки поговір, а й польські письменники, як Чайковський (нині Садик-паша) у "Hyst. Kolesz". i y Wernygora кс. Китович у "Pamiętnikach", про які ми вважаємо необхідним промовчати.
[75] Щод. Калмикова.
[76] Липоман говорить, що "ka żywcem drał z niego pasy".
[77] Кажуть ще, коли у Гонти здирали зі спини шкіру, він говорив: "От казали буде боліти, а воно нітрішки не болить — так, наче блохи кусають!"
[78] …"nad wykopaną glęboką jamą, najej brzegu do klody każdemu z przyslanych ka oporem glowę minał і w jamę wraz z cialem wrzuca".
[79] Зап. про півд. Русь.
[80] Як казали поляки — "na krzy", тобто хрест-навхрест.
[81] Zipoman.
[82] "Чати" або вартові пікети називалися: Тимошева, Бобринцева, Чаплинцева, Запорожцева, Смілянцева, Поповичева, Вербівцева та ін.
[83] Наїзди гайдамаків.
[84] Наїзди гайдамаків.
[85] П. Скальковський говорить, що у лісах подільської губернії й досі збереглися так звані "єврейські могили". Одну з них він бачив у 20 верстах від містечка Вороновиці по дорозі до Кальнишихи у тавровському лісі. Ім’я тої могили: "Жиди".
[86] Або, як висловлюються польські письменники, "główna siedziba buntu. Humań, zgadu ego jadowitego mądrem rozporządzeniem Kreczetnikowa był oczyszczony".
[87] "Oddzialy woisk rossyjskich і polskich koronnych, oraz nadworne panów komendy".
[88] На основі цього переказу Шевченко говорить про Залізняка:
Нудьга його задавила
На чужому полі,
В чужу землю положила —
Така його доля.
[89] "Неякись сербин Шорба" (якийсь серб Шорба), як його називали гайдамаки. Липоман особисто знав Чорбу, згодом генерал-поручика, який бував і у нього вдома.
[90] …"z dobr Kornińskich, imienia proskurów dziedziczych".
[91] "Після повернення (говорить гайдамак Таран), знаючи, що роз’їзні команди нишпорять, аби спіймати таких, як він, Таран, і побоюючись тих команд, тинявся по різних річках у степу, задовольняючись харчами, випрошеними у зимівників. Врешті його, коли він вже з’єднався з іншими — у Польщі разом на грабіжництвах бувалими — Доном, Кравцем та Іваном Пастридою, біля гирла річки Плетений Ташлик командою військових старшин Макара Нагая і Олексія Чорного були забрані і вислані до коша".
[92] Як кажуть самі польські хронікери — "bez żadnej formalności prawnej". Zip.. ("Без жодної правової формальності" Лир.).
[93] "Tam nad wykopaną glęboką jamą, na jej brzegu, do Klody Każęmu z przystanych ka oporem głowę ucinał і w jamę wraz z cialem wrzycał".
[94] Звідси вийшло прислів’я, втім, вже тепер забуте: "А щоб тебе свята Кодня не обминула".
[95] Лук’янова.
[96] Або за виразом Липомана, "Mogąnce dobrze sądzić о rzeczach ówcześni swidtli ludzie".
[97] "Отеч. запис.", 1868 p., кн. 7.
[98] З старого архіву саратовського магістрату.
[99] Показання ієродіакона Амвросія і козака Григорія Кренича на козаків Цигана і Стороженка.
[100] Зап. про півд. Русь.
[101] У пропонованій монографії "Гайдамаччина" ми обійшли увагою польські дослідження цього предмету, в яких доводиться таємна участь російського уряду у піднятті гайдамаччини проти Польщі: це — Pamiętki ксьондза Китовича, Wernygora, а також "Historia Koleszczyzn" Чайковського, який нині Садик-паша. Цих творів у нас нині немає під рукою, оскільки в Росії вони не дозволені цензурою. Проте, ми сподіваємося, що публікація документів державного архіву з’ясує згодом те, що й досі лишається таємницею для історії, і доведе, що звинувачення російського уряду у таємному підбурюванні південно-російського народу проти поляків є навмисним наклепом політичних недоброзичливців Росії.