Хто прибився в Шахівку з містечка Сенчі13 — став Сенчен-ком; хто з Кодака 14,— кріпость така була колись на Дніпрі,— став Кодацьким; хто з Дикого Поля 15 — став Полянським; хто просто забрів не знать звідки — Прихідьком став. А от спробуйте зрозуміти, звідки походить прізвище Некрій, з якого пня, з якого кореня, роду-племені? Єдине, що можна з певністю сказати про Некріїв, це те, що таких дівчат, якими були не-кріївські дівчата, треба було пошукати на білому світі! А може, не треба було й виряджатися так далеко, а завернути в карлів-ську економію з її безмежними цукробуряковими плантаціями.
Історія з милом, а потім з цьвохким шелюговим лозинням упокорила Феська Кандибу. Залишивши напризволяще силові роботи на Червоноградській станції, забитій ешелонами із збіжжям, пакгаузами з пшеницею, відкритими платформами із тисячами п'ятипудових лантухів, чи ще інакше — чувалів, він знайшов тихе пристанище в Наталки на ліжку. Тут він вилежував цілими днями здебільшого в позиції спиною до сволока, так що мав досить часу надуматися про свою майбутню кар'єру.
Стежок перед ним було багато: в Олянівку — до Каніболо-цького волячі хвости крутити; в Добреньку — до Коваленка.
Коваленко, Петро Іванович, був весела людина. Рік-два тому продав він кілька вагонів пшениці, і купив перший на увесь повіт автомобіль, і став першим на всю Червоноградщину шофером.
Шофером! Ось що не давало спати Феськові!
Не одну годину про шоферську долю попомріяв Фесько Кандиба. Гарний це був шлях, тільки шлях нереальний. Ближчий вів до Вуліхового пивного заводу, що був побудований тут-таки на кучугурах, у Шахівці.
У Вуліха потовплявся увесь цвіт шахівського парубоцтва. Всі, кому насточортіло крутити безаківським волам хвости, перекидалися до Вуліха Василя-Вільгельма Васильовича.
Та от лихо. Парубоцтва було багато, а штатів ка невеличкому заводі два-три десятки — і все! А далі — млини. Млин Кри-чевського, млин Белого, млин Марголіна, млин Ірхіна. Крім того, ще Земський сад. Ну й своя рідна, шахівська, Безакова економія, змужицька звана просто Безиковою якономією.
Всі ці заклади мали потребу в робочій силі, в першу чергу на силові роботи: косити оті п'ятипудові чували, набивати їх борошном, вантажити й розвантажувати вагони, пакгаузи, відкриті платформи.
Еге ж, силові роботи!
На всю Шахівку на несиловій роботі — продавцем у фірме-ному магазині Кричевського — працював лише один чоловік, згадуваний Василь Іванович, та ще підлітки-"мазуки", оті, що ставили на лантухах клейма і наліплювали кольорові папірці-артикули, в яких позначалась сортність продукції.
Виробнича Червоноградщина вимагала геркулесів 16. Що ви тут зробите з хлипким здоров'ям, коли ваша норма набити за зміну сто сорок — сто п'ятдесят чувалів борошном? І в мукобої йшли наші шахівські Піддубні.
Чим такий Піддубний дужчий, тим міцніше він тримався на місці, бо, вважайте, де молена заробити такі гроші, як тут?
Цим і вабила мукобійська професія Феська Кандибу. Так спробуй пробитися туди, як там отаборилися такі Піддубні, як Архип Юрко-Кит, Іван Безродний, який, може, і самого Івана Підцубного в дугу зігнув би, Свирид Штеменко-Бугай...
Зіпхнути цих хлопців з їхнього поста була справа безнадійна, і Фесько Кандиба тільки зітхав у подушку. А тим часом він міг заступити кожного з них! Адже ж його доля не покривдила. Хай Івана Безродного він, справді, Зламати неспроможний, так скільки разів сходилися так на так з Архипом, Кіндратом, Свиридом Штеменком!
Фесько ще зітхнув. Силачів у Шахівці скільки завгодно, а місць мукобійських куди менше. А ще ж до млинів пруть хлопці з Низу (міський пригород), з Олянівки, Добреньки! І які хлопці! Опара, Красюк, Дробот — мов перемита пшениця!
Поки Фесько мріяв, на спину йому сіла муха, почала лазити, мацати носиком попід струпами. Фесько обережно повів плечима, стрепенув шкурою, потім підвівся, сів, закинув руку за плече.
Дивниця! Рука вільно перекинулася через плече; спина й поперек, коли він поворухнувся, дали відчуття приємної сверблячки.
"Не може бути?! — вигукнув Фесько.— Невже одужав і все зажило, як на собаці?"
Фесько схопився з ліжка, зробив крок, два, п'ять по кімнаті. Струпи під штанами полупилися, зачіпаються, а не болить!
Фесько стрепенувся. Отже, на бій за майбутнє!
Життя допомогло Феськові. На вулиці під самими вікнами у Кандиби сталася бійка. Билися безаківці з нечаївцями.
Колись половина Шахівки належала Безаку — київському генерал-губернаторові; друга половина — якомусь панкові Не-чаєві. З тих часів і взяли початок шахівські домові війни. В себе на безаківщині ти пан-хазяїн. Хочеш співати — співай, хочеш до дівчини учащать — учащай, хочеш на вечорниці ходити — ходи! Та боронь тебе боже протоптати стежечку до нечаївської Марусини, зазирнути на нечаївські досвітки! Будуть бити тебе, будуть гнати тебе, змусять злізти на тин і кукурікати або гавкати з-під воріт! Колись билися навкулачки, та з розвитком прогресу кулаки замінили на притики й кілки. Найбільш емансипована еліта шахівсьха вже почала братися і до залізних палиць. Хрестили один одного цими палицями залізними, закрученими вгорі на вісімку.
Становище в Шахівці ускладнялося ще й тим, що безаків-ська економія містилася на безаківщині, а пивоварний завод Вуліха Василя-Вільгельма Васильовича — на нечаївщині. Тож хотіли цього чи не хотіли добрі люди, а доводилося обом ворогуючим сторонам раз у раз ставати в одну упряжку. Якщо нечаївський Височин Семен Васильович крутив хвоста сірому безаківському волові, то безаківський Лаврентій Кузьмич Зінченко столярував собі, роблячи тару на пивоварному заводі Вуліха Василя-Вільгельма Васильовича. Біля однієї упряжки морочилися і мукобої — безаківський Іван Кодацький і нечаївський Грицько Чорновіл! Ну хто б міг подумати, що пара волячих хвостів чи ешелон п'ятипудових лантухів здатні отак упокорити одвічних шахівських супротивників! А таки упокорили!
Та чи ж назовсім!
У Шахівці не було ніякого клубу. За клуб правила пекарня при безаківській економії. Пекарнянські штати складалися з одиниць дівочої статі, до того ж вродливих, співучих, танцюристих, охочих до веселощів, сміху, танців.