К-л а в о ч к а. Як дістався!.. Граф каже, певне, про мій марципан.
Нюточк а. Як про твій! Граф пробував мого марципана. Клавочка. Нічого подібного! Мій! Бжостовський (здивований). Про що ви кажете? Та це ж один і той же рецепт. Нюточка. Як один? Клавочка. Як один?
Бжостовський. Але запевне ж один. (Знов куштує.) Але бога ради. Що ви з ним зробили... (Береться за голову.) Скільки ви клали кубеби?
Клавочка (дивиться на Нюточку). Ку... кубеби? Три золотники.
Нюточка (дивиться на Клавочку). Три... три золотники.
Бжостовський (регоче). Та це ж отрута! Та хіба ж в таке ніжне печиво класти золотниками спеції, та ще таку, як кубеба. Три зернини, та й то самих маленьких. (Регоче.) Пане Дзюбо, налийте мені мерщій склянку нашої наливки, бо ця кубеба наробить мені лиха.
Леся (про себе). Так і єсть. Я таки напутала, писавши.
Дзюба (наливає). Пийте здорові, графе.
Бжостовський (вихиляє разом). А вам, мої панянки, і зовсім не раджу пробувати цього марципана. На ваше здоров'я, пане писарю. Ми ще з вами вип'ємо за нашу Україну: я таки привіз вам кілька пляшок шампанського.
М о к р и и а вносить піднос із чаєм і— зостається в залі. Дівчата трохи
не плачуть.
Д а р' я Іванівна. Як же ж ви так? Хіба ж можна?
Нюточка. Там було так... на... написано...
Бжостовський. Не журіться, мадмуазель, другим разом спечете лучче. (До Лесі.) Ну, а ви, мадмуазель, невже ж ви не потрактуете мене ніяким солодким печивом? '
Д а р' я Іванівна. Та що це ви, графе! Хіба це до неї річ...
Клавочка. Справді, найшли кого питати. (Сміється.) Та вона й бублика не зуміє спекти.
Леся (дивиться пильно на Бжостовського). Справді?-Граф справді хоче покуштувати мого печива? Дивіться, як би воно не здалося вам гірким. (До Мокрина.) Мокрино, принеси з моєї кімнати ті булочки.
Мок,рина виходить і через хвилину вертається з тарілкою та подає ц Лесі.
Бжостовський. Ви добре знаєте, що з ваших рук навіть і гіркий мигдаль здається мені солодшим від меду.
Леся (многозначно). Не зарікайтеся, графе. (Кладе на тарілку булочки й подає графові.) Будь ласка.
Бжостовський (куштує одну булочку, потім жадливо вдихає аромат печива, потім проводить рукою по лобі). Що таке... (Говорить мрійно, неначе отямившись от довгого сну.) Що таке?., що за чудовий аромат?.. Це не кардамон, не тмін, не мускат, не цинамон... Ні-ні^ в перший раз я не можу згадати, що це таке... таке просте і свіже, мов аромат вітерця в полі...
Клавочка (обурено). Та що ви, графе. Адже ж це звичайні мужицькі лепьошки.
Бжостовський (не слухаючи). Мені здається, нібито я прокинувся після довгого, довгого сну... Зникла уся суєта даремно прожитих років... Я знов бачу мою матір... білу скатерть, сонце у вікні і зайчика на стінах... і всіма грудьми вдихаю цей незрівняний аромат... (Бере Лесю за руку.) То скажіть же мерщій, що за чудовий склад в цих булочках... що вони так захвилювали мою душу, що вони розбудили в ній все, що мріялося мені так давно... про рідну Україну... та про любу дівчину, що дасть мені печива рідного краю...
Л е с я. А, то графові вподобалися ці булочки. Ну, то нехай же він узнає їх рецепт. Наші панянки сказали вам правду — це звичайні мужицькі булочки: в них немає ні підбитих вершків, ні рожевої води, ні цинамону... нема в них ні кардамону, ні ванілі, ні мушкатного цвіту, ні^нших заморських ароматів. (Підводиться, натхненна.) Цей аромат — аромат свіжої пшениці, що сіяли ваші підданці на золотих нивах вашої Носівки... аромат рідних полів, аромат вітерцю, що обвівав лице стомлених женців та жниць — ваших кріпаків, що працювали на вас усе своє життя, що обливалися потом, щоб ви могли заживати життя, панувати та шукати по всьому світі нечуваних ласощів та утіх.
Д а р' я Іванівна. Та що ж це таке! Лесю! Ваше сіятельство...
Бжостовський (спиняє її нетерпляче жестом). Цитьте.
Л е с я. І от цих самих кріпаків, що віддали за вас усе своє життя, ви продаєте тепер, мов бидло, в далекий Оренбург, дідуганові, що з'їхав з глузду. Він .одірве їх од рідної землі, від хат і вишневих садків, від батьківських могил, завезе з собою на потіху, на сором та згубу. Тепер ви знаєте рецепт цих булочок, вибачте ж, якщо вони не здадуться вам дуже
солодкими. (Задихається, схвильована й прекрасна в своїм гніві.)
Загальне обурення.
Д а р' я Іванівна. Та вона з глузду з'їхала! Зараз же геть звідціля! Вибачайте, ваше сіятельство...
Бжостовський (підводиться схвильований). Хто сказав вам про це? (Нетерпляче до Дар'ї Іванівни.) Та мовчіть-бо, я вас прошу. (До Лесі.) Це неправда! Клянуся вам, що цього не буде.
Леся (гірко). Не присягайтеся, графе. Занадто вже ви присягалися останніми часами. Ось дивіться самі. (Вона кидає на стіл синю бумагу — купчу.) Ось купчіа, по якій вельможний граф Бжостовський "без жодного приМусу і насиль-ствія" чинить, проте, велике насильство, продає "принадлежащих його сіятельству крестьян села^ Носівки на вивіз в Оренбурзьку губернію по вірчому листу... і прочее..> і прочее". Ось у чому утіхи графа Бжостовського.
Бжостовський (бере папера й читає). Ганьба! Негодяй! Поганець! Так ні ж, не буде цього! (Він урочисто розриває купчу.)
Леся. Ах! (Плаче від зворушення і закриває лице руками.)
Бжостовський (підходить до неї, з ніжним насильством віднімає від лиця її руки й цілує їх). Спасибі, спасибі вам, моя рідна дівчино, і за гірку правду і за солодку надію... Ви вернули мені мою честь, мій спокій... ви засіяли на моїй безпутній дорозі, мов мила зіронька рідного краю... Я полюбив вас з тієї самої хвилини, як перший раз побачив вас тоді... в цукерні, ви дали мені гіркий мигдаль... Не кидайте ж мене й тепер, моя люба дівчино... Будьте моєю назавжди, моя мила фея гіркого мигдалю... (Цілує її у вічі.)
Леся мовчки відвертається, потім схиляється йому на груди. Загальний рух і гомін.
Дзюба (б'є себе по лобі). Так ось що воно значила та мигдаля!
Завіса.
[1925]