— Якщо не заперечуєте, повернемось до іподрому,— сказав я.— Там зосталася моя машина: треба подивитися, чи ще ціла.
Вона стояла одна-однісінька на плацу. Місяць, що сходив, відбивався на лискучій поверхні. Я вийшов, побажав Томкінсу й Пітові всього найкращого й потім ще довго задумано споглядав червоні вогники фургона, аж поки вони не щезли в пітьмі.
А тоді сів у машину, запустив мотор і віддався на його волю, не бажаючи більше думати ні про що. Не хотілося сидіти на нудному допиті брайтонської поліції, отож спрямував свого "лотоса" до Котсуолда.
Цікавість завела мене в Портсмут (я сподівався, що публічна бібліотека ще відчинена). Так воно й вийшло. Попрохав потрібний том Британської енциклопедії та знайшов слово "Чічен-Ітца". Першого разу він написав його правильно.
То був зовсім не імператор, а столиця стародавнього племені майя, індійської народності, що буйно розквітала в Центральній Америці півтори тисячі років тому.
Я дивився на сторінку, поки літери не почали розпливатися перед очима.
Що сталося потім, було, певно, запізнілим наслідком жаху, який опанував мене під дулом револьвера дядечка Джорджа, сильного голоду й смертельної втоми, а може, й розрядки великого напруження, що знесилювало мене вже кілька тижнів. Спочатку руки, а потім і все тіло почали тіпатись, наче в пропасниці. Я стиснув ногами ніжку стола і взяв у руки книгу, щоб якось угамувати. Тяглося те кілька хвилин, і мені навіть хотілося кричати од безсилля, та я взяв себе в руки, спинив дрож і весь зросився холодним потом.
Чічен-Ітца. Я через силу звівся, згорнув книгу, поставив на полицю й вийшов. Виявляється, це я сам улаштував їм пастку, коли удав, ніби знаю, що хотів Джо сказати мені перед смертю.
Пригадав кабінет зі скляними стелажами, масивний письмовий стіл із різьбленого дуба, теки з описом індійських племен — і особливо одну, з написом "Майя". Дядечко Джордж багато говорив мені про це плем'я, і він знав, що "Чічен-Ітца" неодмінно приведе мене до нього.
18
Чого я не спромігся зробити для Кет, кохаючи її, те з лихвою віддав, знищивши її оточення.
Вона стояла переді мною пряма й незворушна, з такою зненавистю на обличчі, що я відчув своє нещастя, як ото відчуваєш гіркоту в роті. Пригаслий вогонь нарешті спалахнув пекучим полум'ям. То був вияв сили і зрілості. А я жадав її ще дужче, ніж до того.
Попереднє слідство про дії і смерть Джорджа Пенна двічі відкладалося і врешті скінчилось. Поліцейські, свідки, Кет і я зібралися в холі.
Вирок про "тимчасові напади безумства" був милосердним, але хіба ж можна щось приховати від жадібних до сенсацій газетярів? Злочини дядечка Джорджа, "Л. С. Перта" й таксистів "Марконі" займали всі перші сторінки газет протягом цілих двох тижнів.
Те, що я спонукав його до самогубства, нітрохи не допомогло тітоньці Деб. Шок і скорбота довели її до серцевих нападів, і четвертий був останнім. Та для Кет самогубство дядечка, хоч вона й не відала про те, було найкращим виходом. Їй довелося вислухати жахливі речі про нього, зате не доведеться стояти в суді та болісно переживати його страту.
Проте на мої листи з висловленням співчуття вона не відповідала. На телефонні дзвінки завжди була одна відповідь: нема вдома. I я зрозумів чому. Вона звинувачувала мене в усіх своїх нещастях.
— Я ненавиджу вас,— заявила вона.— Ви викликаєте в мене відразу. Ви, мов той черв'як, заповзли в наш дім, розкошували в ньому...— Я подумав про наші солодкі поцілунки, і, судячи з вогників у очах, про те ж згадала й вона...— За все це ви віддячили тим, що зацькували до смерті бідного дядечка, а відтак убили й нещасну тітоньку. У мене тепер нікого не залишилося. Нікого.— I закінчила з гіркотою: — Навіщо ви це зробили? Чому не зоставили їх у спокої? Навіщо було плюндрувати мій дім? Ви ж знали, як я любила їх? Я не можу навіть бачити вас, такі ви мені осоружні!..
Я облизав пересохлі губи.
— А ви пам'ятаєте діток, що їх возив до школи тренер джіу-джитсу?
Та Кет сердито дивилася вбік, ніби й не чула мого питання.
— Ви найпаскудніша людина, яку я досі бачила, хоч я не зможу... забути вас... не зможу жити без...— У неї перехопило дух. Дівчина рвучко повернулася й побігла до виходу.
Спалахи фотоламп засліпили її, й вона розпачливо звела руку, щоб затулити обличчя. Беззахисність і самотність були в її опущених плечах, а я, що так палко хотів заспокоїти її й пригріти, був єдиним, від кого вона не приймала співчуття. Я стежив, як вона відбилася від настирливих журналістів і сіла в машину.
I сумно дивився їй услід,
Згодом зрозумів, що Лодж стоїть поряд і щось мені каже,
— Пробачте,— озвався я.— Що ви питали?
Лодж глянув на двері, крізь які вийшла Кет, і зітхнув.
— Та так, нічого... Але, згадаєте моє слово, вона з часом усе зрозуміє... Адже не можна вас винити в тому, що її дядечко чинив злочини!
— Якби я знав...— I спинився, бо мало не виказав себе.— Якби знав, що Клод Тіверідж — це Джордж Пенн, то діяв би зовсім інакше.
— Ну, для Пеннів усе обернулось на краще,— мовив Лодж.— Такий кінець має й свої переваги.
Його тон був багатозначний, і я зрозумів, що Лодж здогадується про мою роль у смерті дядечка Джорджа. Він і раніш зауважував, що моє часте зникнення після перемог у змаганнях не відповідає моєму характерові, і тільки ввічливо кивав на мої хитрі одмовки. Він натякнув, що брайтонська поліція, слухаючи по радіо божевільне хрипотіння дядечка Джорджа, вловила якийсь сторонній гул і чула постріл. Пояснень спершу не знайшли, але потім виявили вимкнений мікрофон і кулю в стіні та дійшли висновку, що дядечко випробовував свій допотопний револьвер. Це й примусило їх поспішати, і вони прибули вчасно й почули фатальний постріл, яким він знищив себе.
— Можливо, й так,— ухильно відповів я. Він заморгав, посміхнувся й перевів розмову.
— На цьому тижні відбудеться суд над водіями,— повідомив він.— Гадаю, ви прийдете давати свідчення?
— Атож,— кивнув я, хоч це не дуже радувало мене.
Водії, які полювали на мене в своїх машинах, були налякані пострілом і раптовою мовчанкою в приймачах. Дехто подався у Брайтон, інші помчали в Лондон, а один навіть кинув машину й намагався втекти. Та всіх виловили. Керуючись моїми, хоч і непевними вказівками, поліція перекрила шляхи. Отож дядечко Джордж хрипів уже для неї.