Фауст

Сторінка 8 з 75

Йоганн Вольфганг Гете

В огні розвійся,
Саламандро!
В воді розлийся,
Ундіно!
Блисни в повітрі промінно,
Сільфідо!
Дай дому поміч незмінно,
Incubus! Incubus!
Вийди, я тебе не боюсь!
Ось всі чотири —
Нема їх в звірі…
Лежить і вищиривсь, бридкий;
Його не зрушив поклик мій!
Та ще я нову
Вживу замову.
Ти, може статься,
Пекельного роду?
Глянь на цей знак!
Його бояться
Всі ваші зроду.
Чому ж це ти наїживсь так?
Виплід триклятий!
Вмієш читати
Ім'я Несказанного,
Чудом зачатого,
За нас розп'ятого,
В віках осіянного?
Де ж він? За піччю он,
І вже вироста, як слон,

Заповнює весь покій,
Хоче узятись туманом…
Спускайся униз мерщій!
Падай ниць перед паном!
Бачиш, мої не марнії погрози,
Спалять тебе святії грози!
Не змушуй же
Вогонь троїстий лити!
Не змушуй же
Щонайсильніших чар ужити!

Мефістофель
(виступає, коли туман розійшовся, з-за печі в одязі мандрованого схоласта)
Що тут за шум? Чим зможу вам служити?

Фауст
Так ось хто в пуделі сидів!
Мандрований схоласт! Оце так насмішив!

Мефістофель
Вітаю вас, великовчений муже!
Од ваших чарів впрів я дуже.

Фауст
Як звешся ти?

Мефістофель
Як дивно запит цей
Від того чуть, хто зневажає слово
Й, не звикши мислить поверхово,
Зглибляє дійсну суть речей.

Фауст
Таких, як ти, відома суть —
Аж світиться крізь покрив назви;
Пізнаєтесь усюди враз ви,
Коли "лихими" вас "спокусниками" звуть.
Ну, добре, хто ж ти є?

Мефістофель
Я — тої сили часть,
Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого.[25]

Фауст
Це загадка! Розгадку ж хто подасть?

Мефістофель
Я — заперечення усього!
Бо всяка річ, що постає,
Кінець кінцем нічим стає,
І жодна річ буття не гідна.
А все, що ви звете гріхом,
Чи згубою, чи просто злом, —
Ото моя стихія рідна.

Фауст
Ти кажеш, що ти — часть,
а сам з'явивсь цілком.

Мефістофель
Мені чужа зарозумілість.
Це ж тільки ви з своїм дурним світком
Себе вважаєте за цілість.
Я ж — часть од часті лиш,
що перше всім була,
Частинка тої тьми, що світло привела,
Те світло гордеє, що хочеться йому
З одвічних володінь прогнати матір тьму.
Та це йому не вдасться — шкода сил,
Воно навік приковане до тіл:
Од тіл тече, в тілах лише прекрасне,
Тілами лиш спиняється в ході,
А згинуть ті тіла — тоді
Й воно разом з тілами згасне.

Фауст
А, ось до чого ти згодивсь!
Велике знищить — неспромога,
Так ти з маленьким заходивсь.

Мефістофель
Та й тут непевна перемога!
Цей світ, оце нікчемне Щось,
Проти Ніщо мов затялось;
На всякі способи я брався,
А все удачі не діждався:
Проти пожеж, потопів, бур
Земля стоїть собі, як мур!
Людське й звірине кодло теж набридло:
Як можна так поводитися підло?
Вже я їх бив, губив — і знов,
Дивись, шумує свіжа кров.
І скрізь таке, хоч бийся в груди —
В землі, в воді, в повітрі, — всюди
Мільйони родяться життів,
В теплі і в холоді, в сирому і в сухому…
Остався б я, напевне, ні при чому,
Коли б огонь служить не захотів.

Фауст
На всеблагу творящу силу,
Підступний, ниций, хижий біс,
Ти руку смертно-зледенілу
Даремно, грозячи, підніс.
До чогось іншого б узявся,
Потворний дух, поріддя тьми!

Мефістофель
Та я вже й сам був поривався;
Про це ще поговорим ми.
А зараз можна мені вийти?

Фауст
Чому ж не можна? Ну й чудний ти!
Тепер уже знайомі ми:
Заходь до мене, як захочеш,
Вікном — вікном, дверми — дверми,
Та й через комин ти проскочиш.

Мефістофель
Та так-то так! А звідси вийти як?
Завадою постане під ногами
Біля порога тайний знак.

Фауст
А! Ти злякався пентаграми,[26]
Що має силу над чортами?
Пекельнику, як ти сюди пробравсь?
І як це дух такий попавсь?

Мефістофель
А придивись до неї пильно, —
Вона накреслена нещільно:
Не вийшов трохи крайній кут.

Фауст
Випадок добре постарався!
Так ти тепер в неволі тут?
Оце не ждав, не сподівався!

Мефістофель
Коли сюди я вскочив псом,
Я не помітив знаку того, —
І чорту вийти вже незмога.

Фауст
А чом не вилізти вікном?

Мефістофель
Та звичка в нас така вже здавна повелась:
Чортам і привидам скрізь вхід без перепони,
Але кудою вліз, тудою і вилазь.

Фауст
То в пеклі теж свої закони?
Чудова річ! То з вами можна й пакт
Надійний підписати, безумовно?

Мефістофель
Як хто формальний укладе контракт,
Обіцяне завжди одержить сповна.
Колись питання це складне
Ми обговорим неодмінно.
Ну, а тепер пусти мене,
Прошу тебе, прошу уклінно.

Фауст
Та ще хвилиночку пожди,
Скажи мені хорошу казку!

Мефістофель
Та це ми встигнемо завжди.
Пусти мене, зроби цю ласку!

Фауст
Чи я шукав тебе, скажи?
Ти ж сам попавсь мені на щастя.
Хто чорта вловить, то держи,
Хтозна, чи ще коли впіймати вдасться.

Мефістофель
Гаразд, на все я пристаю,
Як хочеш, я лишусь з тобою,
Але дозволь фантазію твою
Потішити мого мистецтва грою.

Фауст
Роби що хоч, але гляди,
Щоб не було в тій грі нуди.

Мефістофель
Твої чуття за цю часину
Зазнають більше втіх, мій сину,
Ніж в цілий рік сіреньких днів.
Ти вбачиш любосну картину,
Ти вчуєш духів ніжний спів, —
І це не буде лиш маною:
Відчуєш ти амброзій пах
І смак нектару на устах,
Торкнешся щастя ти рукою.
А збори скорі будуть в нас:
Весь гурт наш тут; почнімо враз!

Духи
Щезніть, зникайте,
Темні склепіння!
Дивно привітне,
Ніжно-блакитне
Небо, сіяй!
Геть розпливайтесь,
Чорнії тучі,
Ви ж розгоряйтесь,
Зорі блискучі,
Сонце, заграй!