Фауст

Сторінка 40 з 75

Йоганн Вольфганг Гете

Астролог
Прийміть як дар астральних дій мінути!
Хай словом чар ваш розум буде скутий,
Нехай натомість бездоріж буя
Фантазії свавільна течія.
Глядіть на те, за чим сюди прийшли ви;
Ми вірити повинні в неможливе.

Фауст підіймається на сцену з другого боку.[63]
Астролог
Ось чарівник в вінці, в плащі жерця,
Початому він доведе кінця.
Уже й триніг із глибу десь з'явивсь,
І фіміам над ним пахучий звивсь.
Небавом маг почне свої замови,
На щастя нам звершить він чин чудовий.

Фауст
(високохмарно)
Я кличу вас, о Матері святі!
Ви в безмірі, в одвічній самоті —
І не одні! Над вами в зміні дивній
Життя подоби носяться безживні,
Усі єства, що тут колись були,
Побіля вас безсмертя осягли;
Ви ділите їх, владарки урочі,
Між світлом дня і темрявою ночі;
Одних захопить любий вир життя,
А других визве мага закляття:
Упевнено загляне він в невидне
Й охочому покаже диву гідне.

Астролог
Чарівний ключ об чашу ледь черкнув, —
І все туман пахучий огорнув,
Різноманітні поплили хмарки —
Стьожки, кружки, цівки, клубки, вінки…
Та що це знов нам дива додає?
Від того руху музика встає,
У ній бринить краса якась ясна,
Й повніє все мелодія рясна.
Дзвенять тригліфи, хор колон співа,
І храм увесь — мов музика жива.
Туман розтав; з прозорого серпанку
Юнак вродливий вийшов наостанку.
Навіщо тут слова мої здалися?
Хто ж не впізнав прекрасного Паріса?

Дама
Як сяє в нім краса, і сила, й юнь!

Друга
Мов персик свіжий, знадний цей красунь!

Третя
Які тендітні й соковиті губи!

Четверта
Пригубити б той келих кожній любо!

П'ята
Є врода, а субтильності нема.

Шоста
І грації у нім шукать дарма.

Лицар
Пастух, та й квит, хоч і царського роду;
Манір шляхетних в нім нема й заводу.

Другий
Отак півголий — ніби й справді гожий;
А в панцирі на що він буде схожий?

Дама
Ось він сідає — лагідно та мило.

Лицар
А вам уже в обійми закортіло?

Друга дама
Як гарно він на руку обіперсь!

Підкоморій
Ото нечема! Тут же й розпростерсь…

Дама
Та вам, мужчинам, все невлад, відомо!

Підкоморій
Де ж пак — розлігсь при цісарі самому!

Дама
То роль така; по п'єсі він один.

Підкоморій
Чи роль, не роль, а пам'ятай же чин!

Дама
Ось сон легкий вродливця огортає.

Підкоморій
Уже й захріп; ну й натурально грає!

Молода дама
(у захваті)
Не фіміам — якийсь знадніший пах
Війнув, дихнув — до серця аж досяг.

Літня
Ті пахощі мов душу підмивають,
Від нього то!

Стара
Той запах розливають
Зростання квіти — чаші нектарові,
Що зацвітають рясно в юнакові.

З'являється Гелена.
Мефістофель
Оце така! Тоді я не боюсь!
Не по мені вродливиця чомусь.

Астролог
Я вражений без краю і без міри!
Немає слів, признаюся вам щиро,
Ізмалювать божественну красу,
Оспівану з прадавнього часу.
Хто зрить її — дивує до нестями,
Хто мав її — був рівен із богами!

Фауст
Чи я не сню? В глибінь душі буремно
Влилось краси пресвітле джерело!
Трудне шукання красний плід дало,
І я жерцем зробився недаремно.
Був світ мені нікчемним і пустим, —
Став бажаним, змістовним і тривким!
Нехай як дим у безвісті розплинусь,
Коли від тебе, владарко, відкинусь!
Той образ, що в свічаді чарівнім
Являвсь мені для насолоди, —
Лиш тінь бліда твоєї вроди!
Тобі, тобі до решти віддаю
Всю пристрасть огняну мою,
Любов, жагу, обожування, безум!

Мефістофель
(із будки)
Не випадай із ролі, будь тверезим!

Літня дама
Струнка й гінка — а голова мала.

Молода
Коли б нога доладна хоч була!

Дипломат
Принцес я бачив іноді таких;
Вродливиця од голови до ніг.

Придворний
Вона тихцем підходить до сонька.

Дама
Із краснем поруч надто вже бридка.

Поет
її краса йому скрашає сон.

Дама
Вона — Діана, він — Ендіміон.[64]

Поет
Ось відійшла богиня без вагання,
Схилилася і п'є його дихання,
І враз — цілунок! О жаданий рай!

Дуенья
Ще й привселюдно! Це вже через край!

Фауст
Хлопчиську стільки милості!

Мефістофель
Та цить!
Що хочуть, можуть привиди робить.

Придворний
Він пробудивсь; вона підкралась, стала.

Дама
Оглянулась! Я так собі й гадала!

Придворний
Здумився він: це що за дивина?

Дама
А їй те все уже не первина.

Придворний
Тепер вона віч-на-віч стала з ним.

Дама
Я бачу вже — впаде він їй до верші,
І він же, мабуть, думає, що перший!
Усі мужчини — дурні в ділі цім.

Лицар
Краси й кохання осяйна цариця…

Дама
Та ні, блудниця безсоромна, ница!

Паж
Щасливець він! Чому я не Паріс!

Придворний
У сіть таку усякий би поліз!

Дама
Клейнод той мали всі, кому охота,
Вже непомалу стерлась позолота.

Друга
Вона ж ізмалку віялася скрізь.

Лицар
Шукай хто хоч свіжішої принади,
А я і цим послідкам буду радий.

Учений
Мені та постать у очах ясна,
Та я сумнюсь, чи справді то вона.
Що бачим ми — оманливе надміру,
А в писане я непохитно вірю.
Тут сказано: "Вона у Трої всім
Подобалась — і сивим, і старим".
І опис той якраз сюди пасує:
Хоч я й старий — вона мене чарує.

Астролог
Вже він не хлопець, а одважний муж, —
Схопив, підняв вродливицю чимдуж,
Шкода в його міцних руках пручаться,
Він викраде її!

Фауст
Отак загнаться!
Як смієш ти, зухвалий блазню! Стій!

Мефістофель
Заплутався ти сам у грі пустій!

Астролог
Мені здається, мусимо ту сцену
Назвати ми: "Як викрали Гелену".

Фауст
Як викрали? А я ж стою тут нащо?
Чи ж я ключем, як треба не махну?
Він вів мене крізь просторінь мовчашу,
Крізь хлань жахну — і став я на стану;
Я в дійсності, я на твердому ґрунті,
І дух мій духів подолає в бунті;
Собі я владу виборю двійну.
Далека стала близькою мені,
Спасу її — вона моя вдвійні!
Сміліш! Мені міць Матерів поможе!
Хто взнав її — без неї жить не може!