Цісар
(дає знак уставати)
Я залюбки ізнов той жарт почну.
Враз опинивсь я в полум'ї буремнім,
Мов той Плутон у царстві попідземнім.
Скелясте тло, мов вугіль уночі,
Ледь жевріло… А з надр, клекочучи,
Вогні, як вихри, жбухали в кипінні,
Зливаючись в полум'янім склепінні.
Навколо нас вогнисто-пишний храм
То виростав, то западався сам.
Крізь просвіток витких колон пломінних
Я бачив тьми людей різноплемінних,
Що тислися до мене всі притьмом
Ударити величності чолом.
І почет мій тих не цурався мандрів;
Здавалось, я — володар саламандрів.
Мефістофель
Так, ти ним був! Бо всі стихії тут
Твою величність, царю, визнають.
Ти мав уже вогонь в своїй покорі,
Тож випробуй те саме і на морі;
Впірни в той вир, стань на перлисте дно,
Побачиш ти там диво не одно.
Тебе обстануть, висячися, хвилі,
Самі зелені, вінця зчервонілі,
Тобі палати пишнії зведуть,
Що за тобою хоч куди підуть,
Що й стіни в них живі, прудкі, рухливі,
Розвихрені й химерно-мерехтливі…
І до твоїх чарованих палат
Не пробереться жоден дивогляд:
Ані дракон з лискучою лускою,
Ані акула з пащею глиткою.
Хоч як блищить перед тобою двір —
Такого тлуму твій не бачив зір,
Бо будуть там і приязні сусіди —
Спливуться враз цікаві нереїди,
Молодшенькі — мов рибки полохкі,
Доросліші — розважливі такі;
Де візьметься й Фетіда; мов Пел ею,
Дасть руку гостю милому, і з нею
Ти на Олімпа зійдеш висоту…
Цісар
Тобі лишаю вищу сферу ту:
Не кваплюся я до такого трону.
Мефістофель
Земля ж тобі належить по закону.
Цісар
Яке добро, що ти до нас прийшов
Із "Тисячі й одної ночі" мов!
Вигадько ти, як та Шехерезада,
Я ласками тебе обсиплю радо,
Аби мене ти завше розважав,
Коли стомлюсь я від щоденних справ.
Підчаший
(хутко увіходить)
Володарю, я не гадав, що вдасться
Мені таке тобі звістити щастя,
Як те, що нині як ясу
Сюди я радісно несу:
Рахунки ми вже всі сплатили,
З лихварських лап ми вийшли цілі
Самому пеклові на зло;
Мов небо враз до нас зійшло.
Воєначальник
(увіходить за ним, підхоплює)
І військо ми задовольнили.
Ізнов служити вговорили;
Мов ожили всі вояки,
Радіють шинкарі й дівки.
Цісар
На повні груди ви зітхнули,
Тривоги й клопоти забули,
Мов юнаки, ви горите!
Підскарбій
(увіходить, показує на Фауста і Мефістофеля)
Спитай у них — вони зробили те.
Фауст
Ні, канцлер все повинен доповісти.
Канцлер
(повагом виступає вперед)
Рад бути носієм такої вісті.
Дивуйте всі — ось вікопомний лист,
Що обернув нам шкоду на користь.
(Читає).
"Цим ознаймуємо усім новий закон:
Один цей папірець варт тисячі корон;[61]
Тому зарукою — незлічені скарби,
В землі поховані з прадавньої доби;
Вже срібло й золото зо схову дістають
І на вимогу враз за папірці дають".
Цісар
Облуда це, отрута для умів!
Хто сфальшувать так підпис наш посмів?
Злочинця я завдам на люту кару!
Підскарбій
Ні, підпис твій. Згадай-но, государю:
Коли вночі ти тут між нас стояв,
Убравшись Паном, канцлер так сказав:
"Щедротним будь на цім врочистім святі,
Черкни пером — і стануть всі багаті".
Ти підписав, і підпис ще вночі
Розмножено — їх стало тисячі;
А щоб усі ту ласку відчували,
Білетів силу ми надрукували,
По десять, тридцять, п'ятдесят, по сто,
І, вір мені, не скаржиться ніхто.
Поглянь на люд: то всі були охлялі,
Тепер горять в нестриманому шалі!
Твоє ім'я вже славить світ давно,
Та нині тричі славиться воно.
Той підпис твій — то знак новий в абетці;
Під знаком тим всім хороше живеться.
Цісар
То цей папір і справді злота варт?
То всі його приймають не на жарт?
Це чудасія — та нехай, про мене.
Підчаший
Порозліталось птаство навіжене
І царство все покрило з краю в край.
Де хочеш лист міняйлові подай —
Одержиш там чи злота, чи срібла,
Ну, знижка є, але зовсім мала.
Такий достаток всім удивовижу;
Півсвіту ніби вдарилось у їжу,
Півсвіту одіж кинулось справлять;
Шевці й кравці і день і ніч не сплять…
В склепах чарки й тарелі не вгавають,
І гості "Слава цісарю!" гукають.
Мефістофель
Блукаючи самотньо між терас,
Красуню пишну здибаєш нараз:
З-під віяла так і стриже очима —
Чи в тебе є цидулка та значима?
І якщо є, то й без палких промов
Здобудешся у неї на любов.
Ховатимуть за пазухою дами
Листочки ці з любовними листами,
У Псалтирі з собою панотці
Носитимуть побожно папірці,
І в чересі червінці та дукати
Вже вояків не будуть отягчати.
Пробач, якщо деталями дрібними
Я знижую цей чин неоцінимий.
Фауст
Дармуючи у нутрощах землі,
Скарби лежать у тебе немалі:
І найсміліші поривання мислі
Тому багатству рамки надто стислі,
Й найвищої фантазії політ
Не сягоне у той безмірний світ,
Але для духу віщого провидця
Все втаєне повинно проявиться.
Мефістофель
Цей папірець, що за метал стає,
Зручний такий — всі бачать, що в нім є;
Не треба тут міняться, торгуваться,
Лиш знай вином чи ласками впиваться.
Схотілось злота — до міняйла йди,
А там нема, то вириють завжди
Якийсь клейнод, любенько закладуть
І за папір, що треба, віддадуть;
Невіра набереться сорома —
Білети будуть визнані всіма,
І у твоїй державі, безумовно,
І золота, й паперу буде повно.
Цісар
Це щастя край завдячує лиш вам,
І я за те винагороду дам.
Ви будете обидва з цеї миті
Охороняти надра скарбовиті.
Ви знаєте й місця, і слушний час —
Усі розкопки йтимуть через вас.
З'єднайте ж ревно ви свої зусилля,
Нехай навкруг розіллється довілля,
Нехай земний і попідземний світ
Вщасливлюють у спілці людський рід.