Альтмаєр
Чим ваша хіть. Лиш не томіть!
Всі дірки попровірчувано й позатулювано.
Мефістофель (з химерними вихилясами)
Грона є на лозі,
Роги є на козі,
Вино — це сік, лоза — деревина,
З дерева стіл, в нім скриті вина.
В природу глибше заглядай.
Вір в чудо й чуда дожидай!
Виймайте затички і пийте!
Всі
(повиймали затички; кожному ллється в склянку замовлене вино)
О пречудовий водограй!
Мефістофель
Та цур, ні краплі не розлийте!
(П'ють по другій).
Всі
(співають)
Прелюдожерно гарно нам,
Мов всім на світі кабанам!
Мефістофель
Поглянь, народ на волю вирвавсь наче.
Фауст
Вони мені уже обридли всі.
Мефістофель
Стривай лиш, ще в усій красі
Побачиш їх нутро скотяче.
Зібель
(необережно якось п є; вино хлюпнуло додолу і взялося полум'ям)
Огонь! У пеклі я горю!
Мефістофель
(замовляє огонь)
Вгамуйся, приязна стихіє.
(До товариства).
Це тільки бризочка з чистилища вогню!
Зібель
Це що ж таке? Та як він сміє?
Та ми за цюю чортівню…
Фрош
Щоб ти такого більш не коїв!
Альтмаєр
А може, попросить на виступці панка?
Зібель
Чи бач, нахаба отака!
Яких ти фіглів тут наброїв?
Мефістофель
Заткнись, барило!
Зібель
Ах ти ж помело!
Так ти ще будеш нам грубити?!
Брандер
Ну, начувайся, будеш битий!
Альтмаєр
(відтикає пробку зі стола; в лице йому жбухає вогонь)
Горю! Горю!
Зібель
Це ж чародій!
Поза законом! Хлопці, бий!
Повихоплювали ножі і обступають Мефістофеля.
Мефістофель
(прибравши урочисто-таємничої постави)
Місце й час, схитнись,
Слово й вид, змінись,
Око й ум, змутнись.
Всі поставали остовпіло, витріщившись один на одного.
Альтмаєр
Та де ж це я? Чи не в раю?
Фрош
Сад-виноград, чи що?
Зібель
І я в лозі стою.
Брандер
У ярім листі ягід повно:
Буйні, круглисті — гроно в гроно…
(Хапає Зібеля за носа. Інші роблять те ж одне одному, попіднімавши ножі).
Мефістофель
(як і перше)
Спади з очей, мани полудо!
І знайте, як жартує біс!
(Щезає з Фаустом. Приятелі випускають одне одного).
Зібель
Це що ж?
Альтмаєр
Це ж як?
Фрош
То це твій ніс?
Брандер
А я схопив твого… От чудо!
Альтмаєр
Оце удар! Аж жах шибає мною!
Стільця сюди, бо на ногах не встою!
Фрош
Що трапилось — ніяк не розберем.
Зібель
А де ж той ланець? Ну, спіймаю,
То з рук не випущу живцем!
Альтмаєр
Я бачив сам — він сів на бочку скраю
І полетів з тим другим молодцем.
В ногах мов олово, здається…
(Обертаючись до столу).
А може, там вино ще ллється?
Зібель
Та це ж усе була мана!
Фрош
А я хіба не пив вина?
Брандер
А як же грона ті на вітті?
Альтмаєр
От і кажіть, що див нема на світі!
Відьмина кухня
На низенькому припічку кипить на вогні великий казан.
Угору клубочиться пара, і в ній манячать різноманітні постаті.
Мавпа сидить край казана, мішає в ньому і доглядає, щоб не перекипіло через край. Мавпій із мавпенятами сидять навколо, гріються. Стеля й стіни пообвішувані чудернацьким відьомським начинням.
Фауст і Мефістофель.
Фауст
Не по мені цей чар несамовитий;
Коли б то зміг мене уздоровити
Безглуздих нісенітниць спліт?
Привів мене до баби, до чаклунки…
Хіба ж її паскудні трунки
З плечей ізнімуть тридцять літ?
Оце твій лік мені на безголов'я!
Вогонь надії вже в мені потух.
Невже ж природа й благородний дух
Не здужають ніяк вернуть здоров'я?
Мефістофель
Розумно кажеш, далебі!
Тебе одмолодить є і природний засіб.
Та не про нас ця річ, вона тобі
Іще дикішою здалася б.
Фауст
Я хочу знать.
Мефістофель
Та засіб не який —
Без ліків, чар і без оплати.
У поле йди собі мерщій
Та й ну копати чи сапати;
Замкни себе, і розум свій
Держи в обмеженому колі,
І їж хоч просто, та доволі;
Живи з скотом, як скот, і не погребуй сам
Ту ниву, де ти жнеш, порядно угноїти;
Оце найкращий спосіб нам
Хоч на сто літ помолодіти!
Фауст
До того я не звик, і краще не чіпати
Мені ні сапи, ні лопати;
Не по мені вузьке життя.
Мефістофель
Що ж! Жди відьомського пиття!
Фауст
І знать яги я б не хотів!
Хіба ж ти сам не звариш зілля?
Мефістофель
На те нема мені дозвілля,
Скорій змощу я тисячу мостів.
Тут треба, крім знання і вміння,
Диявольського ще терпіння.
Тут звільна діє дух не рік, не два,
Поки як слід те вариво вшумує;
Яких приправ не потребує
Він для чаклунського питва!
Хоч чорт навчив його варити,
А сам не вміє сотворити.
(Зирнувши на мавп).
Які ж гарнесенькі звірки!
Оце такі в яги служки.
(До звірів).
Немає дома господині?
Звірі
В гостині!
Крізь димар
Пішла аж до хмар!
Мефістофель
Чи довго ж буде там баритись?
Звірі
Та поки будемо тут грітись.
Мефістофель
(до Фауста)
Ну, як тобі оці звірята?
Фауст
Чи де ще є подібна бридь?!
Мефістофель
Е, ні, із ними говорить,
То це мені з відрад відрада!
(До звірів).
Скажіть же, кляті потерчата,
Що вам тут дідько заварив?
Звірі
Нізчимну юшку для старців.
Мефістофель
Тоді в вас публіки багато!
Мавпій
(підліз і лащиться до Мефістофеля)
Зіграймо у кість
Мені на користь —
Дай виграти грошей!
Я дурень в біді,
А стану тоді
Розумний, хороший.
Мефістофель
Була б щаслива мавпа, як ніхто,
Коли б уміла грати у лото.
Тим часом мавпенята грають великою кулею і викочують її вперед.
Мавпій
Оце земля:
Летить, кружля,
Не знає впину;
Бряжчить, як скло,
Бо в ній дупло
На всю нутрину;
Блищить, мигтить,
Кругом ряхтить, —
Гляди, мій сину,
За рухом стеж,
Бо розіб'єш
її до решти
І сам за те ж
Тоді помреш ти.