— Ти знаєш, Рудо, — почав пан голова правління повільно, — це все дуже дивне; але я чогось вірю тобі, їй же богу, вірю. Знаєш, коли я стояв педед тим твоїм карбюратором, то відчував, що тут є щось неймовірно велике, щось таке, що просто приголомшує людину. Нічого не вдію з собою; я тобі вірю. Там унизу, в підвалі, у тебе якась таємниця. Така, що переверне догори дном весь світ.
— Ох, Бонді, — тривожно прошепотів Марек, — у тому ж то й усе лихо. Стривай, я все тобі поясню. Ти читав коли Спінозу?
— Ні, не читав.
— Я теж не читав; але тепер... розумієш, тепер я починаю читати такі речі. Нічого в них не розумію, для нас, техніків, це надзвичайно складне, але щось там є. Ти ж, мабуть, віриш у бога?
Г. X. Бонді замислився.
— Їй же богу, не знаю. Мабуть, бог є, але на якійсь іншій зірці. У нас його нема. Де там! Та до наших часів таке б і не пасувало. Ну скажи, будь ласка, що йому тут робити?
— Я не вірю, — твердо відказав Марек. — Я не хочу вірити. Я завжди був атеїстом. Я вірю в матерію і в поступ, а більш ні в що. Я науковець; а наука, Бонді, не може припускати існування бога.
— З погляду комерції, — заявив Бонді, — це річ байдужісінька. Коли він хоче бути, то хай собі буде, бог з ним. Ми одне одного не виключаємо.
— Але з погляду науки, Бонді, — сказав інженер суворо, — це абсолютно неприпущенна річ. Або він, або наука. Я не тверджу, що бога немає; я тільки тверджу, що його не повинно бути — або, принаймні, він не повинен виявляти себе. І я вірю, що наука крок за кроком витісняє його або принаймні обмежує його прояви. І вірю, що це її найвища місія.
— Може, й так, — спокійно погодився пан голова правління. — Ну, а далі що?
— А тепер, Бонді, уяви собі, що... Або стривай, я скажу інакше: ти знаєш, що таке пантеїзм? Це віра, ніби в усьому, що існує на світі, виявляється єдиний бог, чи Абсолют, як хочеш. У людині, в камені, в траві, у воді — всюди. А знаєш, що твердить Спіноза? Що матеріальність — це тільки вияв або ж один бік божественної субстанції, а другий бік — дух. А знаєш, що твердить Фехнер ?
— Не знаю, — щиро признався пан Бонді.
— Фехнер твердить, що все, буквально все одухотворене, що бог одухотворює собою всю матерію, яка є на світі. А ти знаєш Лейбніца? Лейбніц твердить, що матерія складена з духовних часточок, із монад, які є божественними сутностями. Що ти на це скажеш?
— Не знаю, — розгублено відповів Г. X. Бонді. — Я на цьому не розуміюсь.
— Я теж ні; воно страшенно складне. Але уяви собі, як припущення, ніби справді в усякій матерії є бог, що він якось ув'язнений в ній. А коли цю матерію розщепити до кінця, він вилітає з неї, мов із чарівної скриньки. Його раптом ніби вивільнили. Він виділяється з матерії, як світильний газ із вугілля. Спалиш один атом — і маєш раптом повний підвал Абсолюту. Просто диво, як він зразу розпросторюється.
— Стривай, — озвався пан Бонді. — Поясни ще раз, тільки поволі.
— Отже, — знову почав Марек, — уяви собі, як припущення, що в кожній матерії міститься Абсолют у зв'язаному стані, скажімо, як зв'язана, інертна енергія, або, простіше кажучи, що бог всюдисущий, тобто присутній у будь-якій матерії і в кожній часточці матерії. А тепер уяви, що якийсь шматочок матерії ти знищив до кінця — здавалось би, без останку. Та оскільки будь-яка матерія це, власне, матерія плюс Абсолют, ти знищив тільки матерію, і в тебе зостався незнищенний залишок: чистий, вивільнений, активний Абсолют. Зосталися хімічно нерозкладні, нематеріальні рештки, які не дають спектральних ліній, не мають ні атомної ваги, ні хімічної спорідненості, не підкоряються законові Бойля-Маріотта, одне слово, не мають ніяких, аніякісіньких властивостей матерії. Зостався чистий бог, Хімічне "ніщо", яке діє з величезною енергією. А оскільки це "ніщо" не матеріальне, то закони матерії не сковують його. А з самого цього випливає, що воно має виявлятися протиприродним чином — у вигляді чудес. Усе це випливає з припущення, що в матерії міститься бог. Ти можеш уявити собі, як припущення, що він є в ній?
— Можу, — відповів Бонді. — А далі?
— Гаразд, — сказав Марек і підвівся. — То він таки справді в ній є.
РОЗДІЛ IV
Божественний підвал
Пан Бонді неквапно посмоктав сигару.
— А як же ти довідався про це?
— По собі самому, — відповів інженер Марек, що вже знову ходив по кімнаті. — Мій карбюратор, розкладаючи матерію, виробляє побічний продукт: чистий, незв'язаний Абсолют; бога в хімічно чистій формі. Так би мовити, з одного кінця він вивергає механічну енергію, а з другого — божественну сутність. Достоту як тоді, коли розкладаєш воду на кисень і водень, тільки незрівнянно більшою мірою.
— Гм... — гмукнув пан Банді. — А далі?
— Я гадаю, — обережно провадив Марек, — що деякі виняткові особистості здатні в своєму організмі розділяти матеріальну й божественну субстанції; розумієш, якось екстрагувати чи видавлювати Абсолют із своєї власної матерії. Приміром, Христос, чудотворці, факіри, медіуми, пророки вміли це робити якоюсь психічною силою. А мій карбюратор робить це чисто технічним шляхом. Це щось ніби фабрика Абсолюту.
— Факти, — сказав пан Бонді. — Держися фактів.
— Ось тобі факти. Я спершу сконструював свій Perfect Carburator чисто теоретично. А потім зробив невеличку модель — ще не дійову. Аж четверта модель почала по-справжньому крутитись. Вона була всього отакенька, але діяла дуже гарно. І коли я працював з нею в таких невеличких масштабах, то вже й тоді відчував якийсь дивний вплив на психіку. Якусь таку чудну веселість чи зачарування. Але'я гадав, що то просто радість від успіху або, може, перевтома. А потім я почав пророкувати й творити чудеса.
— Що, що? — вигукнув пан Бонді.
— Пророкувати й творити чудеса, — засмучено повторив Марек. — Бували в мене хвилини такого дивного прозріння. Я знав, наприклад, із цілковитою певністю, що станеться в майбутньому. І те, що ти прийдеш, передбачив наперед. А то якось, працюючи на токарному верстаті, ніготь собі зірвав. Подивився на поранений палець, і зразу на ньому наріс новий ніготь. Очевидно, я цього хотів, але ж це дуже дивна річ. І... страшна. Або уяви собі, що я ходив у повітрі. Знаєш, це називається левітація. Я ніколи не вірив у такі нісенітниці. Знаєш сам, як я перелякався.