Пан Бонді спускається в підрал, трошечки радий, що на хвилину спекався цього божевільного (адже нема сумніву, що Марек збожеволів), а трошечки заклопотаний тим, як же йому чимшвидше викрутитись і втекти... О, ти диви: в підвалі грубезні двері, герметизовані, ніби в броньованих підземеллях банку. Гаразд, засвітимо. Вимикач зразу біля дверей. Посеред склепистого, бетонованого, чистого, мов монастирська келія, підвалу лежить на бетонній підставці здоровезний мідний циліндр. Закритий з усіх боків, тільки нагорі ґратчасте віконце, запечатане сургучними печатками. Всередині машини темно й тихо. З циліндра розміреним плавним рухом висовується шток, що повільно обертає важкий маховик. І це все. Тільки вентилятор гурчить у підвальному вікні, не змовкаючи ні на хвилину.
Мабуть, це протяг від вентилятора, чи що... Пан Бонді відчуває на чолі якийсь дивний повів, йому здається, наче в нього волосся піднімається дибом; а потім — наче він пливе в безкрайому просторі, летить, не чуючи власної ваги. Г. X. Бонді падає навколішки й застигає в якомусь неймовірному, ясному блаженстві, йому хочеться співати й кричати, йому вчувається шелест незмірних, незліченних крил. І раптом хтось міцно хапає його за руку й тягне геть з підвалу. Це інженер Марек; у нього на голові щось схоже на шолом від водолазного скафандра. Він тягне Бонді сходами нагору. В вестибюлі скидає металевий шолом і втирає піт, що виступив йому на чолі.
— Насилу встиг, — задихано, в жахливому хвилюванні, вимовляє він.
РОЗДІЛ III
Пантеїзм
У пана Бонді якесь таке почуття, ніби все це йому сниться. Марек з материнською турботою садовить його в крісло і біжить по коньяк.
— На, випий хутчіше, — мурмоче він, тремтячою рукою подаючи йому чарочку. — Що, й тобі довелося кепсько?
— Навпаки, — ледве повертає язиком Бонді. — Мені було так... так гарно! Так любо! Немовби я літав, чи що.
— Атож, атож, — квапливо мовить Марек. — Я про це й кажу. Неначе літаєш або взагалі якось так підносишся вгору, еге?
— Страшенно приємне почуття, — сказав пан Бонді. — По-моєму, це називається захват. Неначе там є щось...
— Щось божественне? — спитав Марек нерішуче.
— Мабуть. Так, напевне, напевне! Я ніколи не ходжу до церкви, Рудо, ну ніколи, але в тому підвалі мені було так, наче в церкві. А скажи, будь ласка, що я робив там?
— Стояв на колінах, — пробурчав Марек похмуро й почав ходити по кімнаті.
Пан Бонді розгублено провів рукою по лисині.
— Дивно. Та невже справді... я стояв на колінах? А скажи, будь ласка, що це... в тому Підвалі... що там, власне... так дивно діє на людину?
— Карбюратор, — буркнув Марек, кусаючи губи. Обличчя його наче ще дужче змарніло, аж посіріло.
— Отакої! — здивувався Бонді. — А чим же?
Марек тільки здвигнув плечима і далі ходив по кімнаті, понуривши голову.
Г. X. Бонді водив за ним очима в дитинному подиві. Марек божевільний, казав він собі; але ж, хай йому біс, що охоплює людину в тому підвалі? Таке болісне блаженство, така непохитна певність, захват, якась приголомшлива побожність, чи що...
Пан Бонді встав і налив собі ще чарочку коньяку.
— Слухай, Рудо, — сказав він. — Я вже знаю.
— Що ти знаєш? — вигукнув Марек і зупинився.
— Що там у підвалі. Отой чудний душевний стан. Це якась отрута, правда? "
— А певно, що отрута, — злісно засміявся Марек.
— Я так зразу й подумав, — умить заспокоївшись, сказав Бонді. — Той твій апарат виділяє... м-м... ніби озон, так? Або, скорше, якийсь отруйний газ. І коли його надихатись, воно тебе трошечки... дурманить... Чи збуджує, так? Ну, напевне, Рудо, це не що інше як отруйний газ; мабуть, він якимсь чином утворюється під час спалювання вугілля в тому... в тому твоєму карбюраторі. Якийсь світильний газ, чи веселящий газ, чи фосген, чи щось таке. Через це ти й поставив там вентилятор. І ходиш до того підвалу в протигазі, еге? Бо там якісь бісові гази.
— Якби ж то були тільки гази! — вибухнув Марек, стрясаючи кулаками. — Розумієш, Бонді, через це ж я й мушу продати той карбюратор! Бо я просто не можу цього знести, не можу, не можу! — вигукував він, мало не плачучи. — Я не передбачав, що мій карбюратор таке вироблятиме! Таке... страшне... паскудство! Подумай лишень, він це робить із самого початку! І кожен відчуває це, хто підійде до нього. Ти ще нічого не знаєш, Бонді! А на моєму двірникові воно окошилося!
— Бідолаха, — промовив пан голова правління здивованим і співчутливим тоном. — Невже помер?
— Та ні, не помер, але навернувся! — розпачливо вигукнув Марек. — Тобі я скажу правду, Бонді: мій винахід, мій карбюратор має одну жахливу ваду. Ти однаково купиш його або приймеш від мене як подарунок; ти, Бонді, від нього не відмовишся, хоч би з нього чорти сипались. Тобі, Бонді, це байдуже, аби тільки ти міг вичавити з нього мільярди. І ти їх таки вичавиш. Це грандіозне діло, але я вже не хочу мати з ним нічого спільного. А в тебе сумління не таке вразливе, чуєш, Бонді? Це діло дасть тобі мільярди, тисячі мільярдів; але тобі доведеться взяти на свою душу страхітливе зло. Наважуйся!
— Ет, дай спокій, — відмахнувся Бонді. — Коли воно виділяє отруйні гази, то влада заборонить його, і квит. Хіба ти не знаєш наших умов, наших жалюгідних умов? От якби в Америці...
— Які там отруйні гази! — вигукнув Марек. — Це щось у тисячу разів гірше! Слухай уважно, Бонді, що я тобі скажу; це перевищує людський розум, але брехні тут нема й крихти. Отож мій карбюратор справді спалює матерію, спалює до останку, так, що не лишається й порошинки; або, краще сказати, розщеплює, розпорошує, розкладає на електрони, споживає, розмелює, не знаю, як це назвати; одне слово, використовує її до кінця. Ти й уявлення не маєш, яка незмірна енергія міститься в атомах. З півцентнером вугілля в казані можна обпливти на пароплаві довкола світу, можна освітлювати електрикою всю Прагу, приводити в рух весь завод Рустона , або що завгодно; а одним вугільним брикетиком можна опалювати дім і варити їжу для цілої родини. Та врешті й вугілля не буде потрібне: можна топити першим-ліпшим камінцем або жменькою землі, взятою на вулиці. Кожна грудочка матерії має в собі більше енергії, ніж величезний паровий казан; тільки видобудь її! Тільки навчись до кінця спалювати ту матерію! Я це вмію, Бонді; мій карбюратор це вміє. Погодься, Бонді, що заради цього варт було працювати двадцять років.