— Раджу тобі самій розпорядитися своїм життям, бо коли я це зроблю — ти перед смертю жахнешся і навіки на тім світі збожеволієш.
Злякавшись мук, яких мстива Олімпіада їй завдасть, . Клеопатра у відчаї повісилась. На її смерть ніхто й уваги не звернув — не до того було в ті дні, коли винищувалися цілі сім'ї й навіть роди.
Після вбивства Філіппа характер Олімпіади різко змінився — аж до невпізнанності. Вона стала безжалісною до безміру, неймовірно жорстокою і вся клекотіла й згорала від бажання мстити, мстити, мстити...І цариця люто мстила всім македонцям, яких ненавиділа, піддавала їх тортурам, і ніякими, бодай і найвишуканішими і найвинахід-ливішими тортурами не могла наситити свою жорстокість. За життя Філіппа вона все ж таки стримувала свої почуття, таїлася, тепер же, коли царем став її син, вже нікого не боялася і нікого не остерігалася. Мстити македонцям за всі ті приниження, яких вона зазнала, коли Філіпп відвернувся од неї, стало метою її тогочасного життя.
Не відставав від матері й син. Страти і вбивства, що почалися відразу ж по загибелі Філіппа, не припинялися навіть до того дня, коли новий цар вирушить з військами у перський похід.
Страх охопив Пеллу, особливо македонську знать, близьку до покійного Філіппа. Нікому не було порятунку. Якщо на яке знатне сімейство падала підозра, переслідувалися і фізично знищувалися всі представники того роду по чоловічій лінії. Ніхто й гадки не мав, що молодий цар виявиться таким неймовірно жорстоким і безжалісним, що в багатьох від усвідомлення цього волосся на голові ставало сторч. Ще ніхто з роду Аргеадів, до якого по батьковій лінії належав Александр, не знищував усіх своїх родичів. Невдовзі в Македонії не залишилося жодного чоловіка, котрий би хоч якесь відношення мав до роду Аргеадів і міг якось претендувати на верховну владу — Александр хотів царювати сам. Ще не ставши царем, він уже боявся змови і тому винищив усю царську родину — серед живих залишив тільки жінок. Свою матір і сестер по батькові він залишив серед живих тільки тому, що був упевнений: жінки нездатні конкурувати з ним у боротьбі за владу. За це він навіть любив жінок із свого роду. А матір, царицю Олімпіаду, любив навіть щиро, хоча влади, на яку вона розраховувала після загибелі Філіппа, не дав — цього Олімпіада, як покаже час, не змогла пробачити синові до кінця днів своїх. Та Александр ніколи не забував, що саме його мати звільнила йому македонський трон. Ось це його гнітило, адже він вважав себе сином богів, посланим на землю самими богами, а виходило, що батько посварився з матір'ю, мстива мати чужими руками прибрала батька і посадила на звільнений трон свого дорогого синочка... Не вельми... Тому Александр і не давав справі про вбивство батька ніякого ходу, а велів її пошвидше закрити і забути назавжди. Жаль батька, але його вже не повернеш.
Прадавня столиця Македонії, преславна Едесса, відома в пізніші часи як Егі, прощалася з царем Філіппом, котрий назавжди залишав цей суєтний і підступний білий світ. Було приготовлено величезне поховальне вогнище, і тіло царя, перш ніж віддати його на поталу вогню, виставили на мармуровому постаменті для прощання.
Другий день не мілів людський потік. Лице Філіппа, бліде в перший день, на другий почало чорніти, наче покривалося засмагою, але тим, хто проходив біля постаменту, цар здавався живим. Ось-ось він встане, потягнеться, покрекче, хапаючись за голову: "Ох і перебрали ж учора!..", і всіх позгукує на нове гульбище.
Цар і справді згукав гостей своїх на небачені досі гульки, на весілля своєї дочки, що мало перерости у вседер-жавне, всенародне свято, а переросло воно у вседержавну трагедію. Гості їхали на свято весілля, а потрапили на похорони того, хто їх запросив.
Представники македонських, грецьких, іллірійських та інших міст, попрощавшись з покійним царем, підходили до нового владики, щоб висловити співчуття з приводу тяжкої втрати і засвідчити йому своє шанування та покірливість. Александр стояв рівно, наче струнко, тонкий, аж худий, і дуже блідий, і здавався на вигляд значно молодшим своїх двадцяти років. Він дякував гостям, що вони відвідали Македонію у такий тяжкий для неї, такий сумний і гіркий час, і запевняв їх, а в їхніх особах народи, що він, Александр, будучи законним спадкоємцем македонського трону, у всьому продовжуватиме батькову політику і підтримуватиме ті зв'язки, які підтримував цар Філіпп. І гості, зокрема грецькі, зрозуміли, що новий цар себе вважає гегемоном еллінів, а отже, незалежності грекам і далі не бачити. Але ходити в македонському ярмі греки не бажали і невдовзі після похорону до Александра почали надходити тривожні вісті: грецькі міста, з таким трудом завойовані й підкорені царем Філіппом, скориставшись з його смерті, одні за одним виходили з покори. І Александр зрозумів: треба негайно кинути македонське військо в Елладу і будь-якими засобами і жертвами завдати грецьким містам такого удару, щоб вони і думати забули про якусь там незалежність!..
Найщасливіший день Демосфена
За тиждень до вбивства Філіппа у Демосфена померла дочка. З малих років скаржилась дівчинка на біль у грудях та кволість у всьому тілі. І за чиї гріхи так покарали її боги?! Своїх же вона не мала — пташеня, та й годі. Демосфен не шкодував витрат, запрошував до доньки найкращих лікарів, вони були уважними й чуйними, днями гостювали в оратора, допомагаючи дівчині і ліками, і порадами, і взагалі лагідним словом, що теж лікує.
Надія мовби й була. А втім, надія вмирає останньою. Все, здається, зробили лікарі, тільки врятувати дівчинку не могли. Хоча кілька зайвих років життя — і на тім спасибі ескулапам! — все ж їй додали. Але боги, видно, не сприяли лікарям. Хоча бували роки, коли дівчина і взагалі добре почувалася. Але потім хвороба своє брала і на місяці вкладала хвору в ліжко. Вона тяжко тоді дихала, личко аж синіло... Задихалася та все скаржилася, що мало повітря навколо неї. Ліки вже не допомагали. Лікарі теж. Щоправда, вони запевняли, що треба набратися святого терпіння — боги бувають милостивими. І заодно бути готовим до всього. І — до найгіршого. Що має бути, того, мовляв, не минути.