Поснідав Александр скромно — кинув до рота кілька крихітних шматочків хліба, вимочених у вині, пожував, не відчуваючи смаку, проковтнув, і все. Порожній шлунок, легка, стрімка хода, ясна голова, вишукана мова. Ось все це і знадобиться йому на весіллі.
Від матері примчав гонець: цариця благала сина не йти на весілля до зрадливого батька на "потіху Атталам". Застерігала, що їй приснився поганий сон... Александр пробіг очима пергамент і, ледь посміхаючись, сказав гінцеві:
— Передай цариці моє шанування і подяку за її турботу і піклування. Скажи, що мені сьогодні снився, навпаки, гарний сон.
Гамеліон — місяць весіль
В гірській Македонії завили-загули сніговії, затріщали морози. Македонці не без задоволення покректували, добрий мороз розганяє кров у молодця. А на рівнинній Македонії і ближче до моря стояли дні сонячні, теплі, з м'яким, сліпучо-осяйним снігом, коли досить було одного лише вовняного гіматія, а не овечого кожуха та кудлатої баранячої шапки, як у горах.
Надійшов гамеліон — місяць весіль.
По всій Македонії справляли весілля — від пастуших поселень в засніжених горах, де аж земля репалась від морозів, до теплих приморських рівнин, до царського палацу в столиці. Пелла з нагоди царського весілля прибралася, особливо весела та гамірно-збуджена метушня сповнювала палаци Аттала і Філіппа. Сам цар, як завжди з нагоди такої радісної події, що його чекала попереду, загуляв з гетайрами, не знаючи ні дня ні ночі. І щоранку прокидався у якоі-небудь своєї коханки. І з чужої постелі, стомлений любов'ю і п'яною ніччю, посилав своїй нареченій найніжні-ше запевнення у вірності й близькому щасті, що їх чекало, як тільки-но вони відгуляють весілля й залишаться нарешті удвох...
Коли все було готове і настала черга приносити весільні жертви, цар був тут як тут. Він і справді помолодів, і хтива посмішка не сходила з його дещо спотвореного чорною пов'язкою лиця. Александрові бридко було дивитися на батька, який, тільки-но вибравшись з чужої постелі, що не встигла ще охолонути (про нічні походеньки царя говорила вся Пелла), натхненно промовляє щось про своє велике кохання до незрівнянної, єдиної Клеопатри...
Весілля справляли за всіма звичаями предків і так, наче молодий уперше в своєму житті брав шлюб: Аполлону принесли у весільну жертву молоду і жирну теличку, яку оббілували, засмажили і з'їли в честь майбутнього подружнього союзу македонського царя. Сам цар, як завжди, пив багато й охоче і не хмелів. Потім він підніс в жертву Аполлону пасмо свого вже трохи прихопленого сивиною волосся (молода в цей час приносила пасмо свого волосся в жертву богині Артеміді), і всім гуртом, на чолі з добре підпилим молодим, веселою та гамірною юрбою рушили до будинку молодої. Філіпп уже добряче похитувався, але на ногах ще тримався і єдине його око сяяло завзяттям. Коли цар розмахував руками, на сонці спалахували сяйвом золоті його персні. Молодого супроводжували дружки, потім ішли Парменіон та Антіпатр, а вже за ними із своїми молодими друзями простував Александр. Його дратувало, що він супроводжує царя після полководців та радників, але попри все намагався веселитися, хоч веселість аж ніяк не йшла на душу.
Навстіж відчинені двері в палаці молодої (точніше, в палаці Аттала) прикрашені, як і велить'звичай, маслиновими та лавровими вінками. Біля палацу гурти цікавих, вони весело вітають молодого, вигукуючи в його честь здравиці. Молодий у хітоні, поверх якого накинуто пурпуровий, аж вогняний, плащ, взуття теж червоне, на голові вінок із золотого листя й гілок, що так і сяє в промінні не по-зимовому теплого і лагідного сонця. Молодий першим переступив поріг дому молодої, і навстріч йому з посмішкою від вуха й до вуха вже біжить щасливий "батько" молодої — її дядько, ненависний Александру Аттал.
— Чи тут живе молода? — вигукує дружба.— Чи сюди ми потрапили, чи, може, нам інший будинок шукати?
— Іншого будинку вам шукати не треба, дорогі гості,— кланяється Аттал.— Сюди ви потрапили, у нас молода. У нас.
І веде молодого та його гостей до домашнього вогнища, де приносять жертви, й урочисто заявляє:
— Не віддаю дочку чоловікові, а відриваю її від свого серця і від домашнього вогнища. О боги! Будьте свідками, що віднині молода приноситиме жертви тільки перед домашнім вогнищем свого чоловіка.
Тим часом в покоях заспівали сумної весільної пісні, що, мовляв, молода прощається з волею і йде назавжди з батькового дому. Сама ж молода, як і годиться, "гірко" плакала.
Аттал вже завів молодого та його гостей до зали, звелів трохи почекати, доки прийде молода. Цар нетерпляче тупцяє, й Александру видно, як він збуджено потирає руки. А втім, якщо царя лише відносно можна назвати молодим, то наречена й справді була молодою — такою юною, звабливою, свіжою, наче той пуп'янок, що тільки-тільки розквітнув. Вона в шафрановім хітоні — довгім, з барвистою каймою внизу, перехопленому тоненьким пояском у талії, поверх якого — пурпуровий, з малюнком, пеплос, на струнких ноженятах розкішні, оздоблені сріблом черевички. Сяють сережки, коралі та інші прикраси, на голові з пишною зачіскою — діадема із золотого листя й гілочок мирта... Клеопатра гарна молодістю своєю, ще ніким не займаною, вродою гарна і схвильована бентегою. І Філіпп, точнісінько як колись на такому ж весіллі милувався четвертою своєю нареченою, Олімпіадою, так тепер милується шостою своєю нареченою, і, як колись Олімпіада, так тепер Клеопатра здається йому єдиною у світі білому, незрівнянною і прекрасною — слава життю й любові!
Пружним і легким кроком досвідченого воїна і гультяя підходить молодий до молодої, дарує їй свою чарівну посмішку, бере під руку і веде до бенкетного ложа. Не йде, а ледь торкається ногами підлоги — вишуканий, стрімкий, елегантно-запобігливий. ІДо-що, а бути вишуканим у ставленні до жінок македонський цар уміє, і це в нього виходить і просто, і гарно (так же легко він може вдавати із себе і простого, грубого селянина). Молоді в золотих вінках обмінюються закоханими поглядами. Немає щасливіших, ніж вони, людей у світі білому. Принаймні так здається збоку. Але близькі піддані знають, що таким щасливим і схвильовано-врочистим цар був і на кожному з попередніх п'яти своїх весіль. Одружується вшосте, але ж чи надовго? Чи не доведеться їм бажати своєму владиці подружнього щастя і всьоме, увосьме?..