"А й справді, доки мені бути вдовою? — подумала Клеопатра майже весело.— Пора б уже знайти нового чоловіка, бо так і постарію самотньою, життя ж не стоїть на місці..."
І ще подумала: "А що, коли мені вийти заміж... вийти, скажімо, не за кого-небудь, а за одного з прославлених полководців її покійного брата? А з допомогою його війська захопити верховну владу. Хто з полководців не захоче породичатися з сестрою покійного імператора?"
Клеопатра збуджено заходила по залі і завжди, коли вона хвилювалася, терла долонями скроні. Справді, це ідея. І як вона не прийшла їй раніше? Знайти чоловіка з військом — і македонський трон її.
— Спасибі, синку, що підказав, як треба діяти,— прошепотіла збуджено.— Я неодмінно знайду тобі нового тата... Ой знайду... Цариця Клеопатра... Звучить. Македонська цариця Клеопатра — звучить!
Перебравши ворогуючих між собою полководців, Клеопатра свій вибір зупинила на колишньому охоронці брата Леоннаті. Був він вдатний з себе, не в міру самолюбивий, рішучий та відважний, хоча й хвастун. Взагалі, скромністю не страждав. Давній друг всесильного нині Пердікки (це добре) і навіть якийсь його родич — обидва служили ще в охороні Філіппа. І хоч Леоннат як чоловік був легковажний, непостійний, не байдужий до жіночих зваб, Клеопатра вирішила ризикнути. За розподілом сатрапій у Ва-вилоні Леоннат отримав (не без допомоги Пердікки) Малу Фрігію, мав сильне військо. Що ще треба Клеопатрі, щоб оружною рукою пробитися до македонського трону? До того ж Леоннат разом з Пердіккою був призначений регентом при малолітньому царевичу. Щоправда, під час чвар у македонському війську був позбавлений регентства, але це навіть добре. Леоннат злий на своїх колишніх товаришів по зброї, тож забагне їм відомстити.
Зваживши все, Клеопатра написала ділового листа і сама запропонувала Леоннату руку і серце. Це було нечува-но для македонських жінок, але Клеопатра не мала іншого виходу, тому й махнула рукою на різні там умовності. Відкинувши делікатність, вона писала, що коли він одружиться на ній, то удвох вони захоплять Македонію і він стане царем, а вона — царицею.
Честолюбивий Леоннат, який тільки й чекав пропозиції захопити владу (яким шляхом, то не мало для нього аніякого значення), відгукнувся охоче. Збуджено писав Клео-патрі, що тільки вони — він і вона — достойні стати повелителями і неодмінно ними стануть. І висловив ряд слушних пропозицій, з чого та як починати свій спільний похід до македонського трону. А про те, чи подобається вона йому як жінка, про свій майбутній шлюбний союз і життя — ні слова. Та, зрештою, це не мало суттєвого значення.
Повагавшись, Клеопатра змушена була написати про свої наміри матері в Епір. Бо все одно рано чи пізно, а цариця дізнається і може нашкодити дочці, адже переконана, що трон належить тільки їй. З обережності Клеопатра писала, що її майбутній шлюб допоможе їхньому царському дому прийти до влади. Що вона особисто хоче стати царицею —: не прохопилася й словом, аби приспати материну пильність.
Та Олімпіаду обвести круг пальця було непросто. Справжні наміри дочки вона розгадала швидко, але — теж з обережності — вдавала, що їй вірить. Принаймні з допомогою Леонната вона покінчить з ненависним їй Антіпатром, а вже потім прибере владу до своїх рук. Клеопат-рі — хоч вона й рідна дочка — влади не бачити довіку...
Але дочці відповіла, приховуючи свої справжні наміри, що схвалює вибір і чекає її весілля з Леоннатом, щоб повернутися в Македонію і тихо дожити свого віку на батьківщині дорогих її серцю чоловіка і сина, пам'ять про яких вона збереже до скону своїх літ.
Зі свого боку і Клеопатра розгадала справжні наміри матері, але теж вдала, що вірить їй. Та й чим Олімпіада зможе зашкодити їм з Леоннатом? Захопивши владу, вони нею з Олімпіадою не поділяться, влади ледве вистачить їм обом.
Перемагаючи, Афіни програли
У ті дні Антіпатру було не до Олімпіади, хоч він і чув, що мати-цариця листується то з Євменом, то з Полісперхон-том, прохаючи того і того посприяти їй у поверненні в Македонію. Намісник і регент готувався придушити повстання Афін та їхніх спільників — де вже тут набридлій цариці увагу приділяти!
Дізнавшись про раптову смерть Александра у Вавило-ні та про розподіл сатрапій, Антіпатр вирішив поки що не втручатися у боротьбу діадохів — еллінські повстання не давали йому й дихнути вільно. Та й підкоривши Елладу, він більше виграє, аніж у гризні за сатрапії. А той, хто володіє грецькими полісами, зможе диктувати свою волю іншим. І тому Антіпатр, не звернувши уваги на чвари діадохів, велів Кратеру негайно надіслати йому допомогу військами — своїх для придушення грецьких заворушень у нього було не досить. Збираючи сили, звернувся також за допомогою до сатрапа геллеспонтської Фрігії, пообіцявши йому за допомогу руку однієї із своїх дочок.
Зібравши достатнє військо, Антіпатр швидко проник у Фессалію. Але греків виявилося більше. Обережний Антіпатр, дізнавшись про це, хотів було ухилитися від бою, доки не шдоспіне допомога з Азії, та битва йому була силоміць нав'язана. Намісник зазнав поразки. Відступаючи, він сховався за надійними фортечними стінами Ламії, що стояла неподалік Маліакської затоки. Там в літо 323 намісник зібрав усі свої сили, зброю, катапульти, харч і став очікувати допомоги з Азії. В морі неподалік затоки у нього було 110 кораблів, щоправда, їх заблокували 240 трієр афінян. Хоч кораблі й не могли прорвати блокади, але все ж захищали місто з боку моря, і це вже добре. Але події погіршувалися для Антіпатра з кожним днем. Перемога еллінів над македонським намісником викликала нову хвилю повстань. Одне за одним виступали проти Македонії грецькі міста, і здавалося, що македонцям вже не вибратися з Еллади.
Невдовзі до Ламії підійшов Леосфен, став табором і велів його оточити глибоким ровом, на валах рову виставив дозорців. На мурах спалахували на сонці блискучими об-ладунками македонці. Леосфен велів своєму глашатаю підійти ближче до стін і від його імені запропонувати македонцям битву.
Глашатай прокричав те македонцям, але зі стін відповіли, що їхній полководець зараз відпочиває і просив його не турбувати.