Галочка відняла долоні від лиця й стежила за ним. На обличчі не було вільготи, вона не плакала, як я й думав, а тепер вона спрокволу приймала вираз деякої насмішкуватости, хоч і приречености.
— Галочка знає ... (Божок поглянув на свій перстень, що тихо — тихо мерехтів). Я — спекулянт. Професійний спекулянт. Я не поет (він кивнув у мій бік), не науковець, не воїн, не герой ... (Він посміхнувся). Я — сіра людина. Я будую свою екзистенцію. Може це теж патріотизм. Ми мусимо мати багатих людей. Я даю безліч грошей на різні акції, ви того не знаєте. Але справа не в тому. Я проста людина. Але я знаю свою мету. Я заглядаю в очі смерти. Часто, дуже часто. Я тільки нікому не говорю. Навіщо. Я маю страшенну витривалість, витримку й впертість ... Галочка знає, яким я прибув сюди... Злидарем. А знов став на ноги. Я мільйонер сьогодні. . .
— Це не цікаво, озвалась Галочка й її вії злосливо загнулись; до речі Божок...
— Прошу — тихо сказав Божок — прошу вас, Галочко ... Ви ніколи не цінили мене, я це знаю ... Ви не цінили в мені людину чину й волі, чи не таку? ... А я вам скажу, що це неоцінена річ: вміти не скоритись життю . .. Отже, до речі: я купив через людей пашпорти й візи до Швайцарії. Так, прошу не сміятись. Для себе, для comtesse і Галочки. Можна виїхати хоч завтра. З цього сумного краю, з цих руїн, з цієї нудьги ... Але, звичайно ...
Галочка його перебила.
— Звичайно, коли я стану дружиною... (Божок кивнув головою). Я це знаю, бо я це чула вже, декілька разів ( — тільки раз, сказав Божок), хочби й раз ... добре. Я нічого не кажу. Може я й буду вашою дружиною ... Але тепер мовчіть. Ваше втручання було надаремне.
— Але я хочу знати відповідь...
Божок тихо сів на окраєць крісла й обтер хусткою чоло. В ньому чулась невгнутість, настирливість крамаря. Галочка зморщилась.
— Я вам дам відповідь пізніше . .. Ще сьогодні. Так, так ... при свідках...
— Треба, щоб ти прочитала телеграму, Галочко... Але голос Ганни Олексіївни знітився в кремовій косині, що текла від лямпи.
— J'аі dit: apres — Галочка звернулась до мене, — je vous ecoute, continuez, mon cousin ... Я хочу слухати про Ірина.
В цьому була така безапеляційність, що ніхто не наважився протестувати. Ганна Олексіївна тихенько хлипнула й, відсунувши оксамитного ведмедика, посунулась глибше в куток канапи. Професор скинув окуляри й нишком взявся до риби, яку до речі всі в розхвилюванні покинули.
— Primum, edere, deinde philosophare — він сміявся прищуленими очицями, кліпав ними — він бачив тільки туманні зариси нас, нас, сповитих у волохаті, сіряві сувої короткозо-рости. Божок підійшов до фортепіяна й розглядав ноти. Я гадаю, сьогоднішня його маніфестація належала до найприкріших спогадів його життя. Це був публічний виступ, з речами, що належать до сокровенних плянів, виступ, що до речі, на мою думку, заповідав тотальне фіяско. Це була людина, що найбільшим лихом у світі вважала бути або видатись "ridicule", смішним. І я бачив, як він ховав корч, що пробігав його обличчям, жилястим карком. Його патос став рідікюльністю; це його гнівало й ображало. Я гадаю, що професор поділяв моє спостереження; взагалі, ця креатурка хотіла завжди видаватись наївнішою, ніж була в дійсності. Може ця істота (як і ми всі) складалась з двох істот. Одну ми знали зі статтів, публікацій, доповідей, гумористичної зовнішности, зумисне утрованої (він наприклад носив штани, що сильно звисали ззаду й волочив тороки по землі, інколи відкриваючи задники черевиків і продерту п'яту). Але він теж неуклінно ховав таємницю своєї другої істоти. Галочка чекала, я збагнув, що вона хотіла, вона прагнула слухати ще й ще про Ірина. Нехай лихе, нехай неприємне, нехай болісне, але слухати вона мусіла, як наркотик, як опій.
— Галочко, сказав я тихо; ви вмовляєте в себе, що він вас вивіз з Беоґраду так, не відмовляйтесь: ви хотіли їхати: ви кинули maman, ви поїхали до Хусту, ви жили цим напруженим хустівським повітрям здибленого, схвильованого закапелка, в цьому була шалена оригінальність, нечувана для вас сенсаційність ( — так, так, вона посміхалась, хитаючи головою). Ця атмосфера нервовости, я знаю, у деяких жінок вона переходила в гістерію, ах, не говоріть, що це була любов. І любови не було, а зов далеких козацьких політь, що знечев'я озвалися, і до того ця загальна нервова атмосфера, очікування катастрофи. .. Ціла Европа була схвильована, схоплена, піднята на ноги. Я був тоді в Парижі, в Лондоні, це був сезон, що зветься по-французьки dro1e ... і потім постріли в "Січовій Гостинниці", атакування танків .. Ні, Ні..
( — Вона спалахнула: плечем до плеча ми стояли, набоїв дуже мало, ця героїчна групка людей, дехто не міг справлятись з кулеметом, і гірський, березневий вітер, так, так ...)
Ось бачите. Ні, це мусіло прийти. Чи Ірин, чи другий, чи навіть — покірний ваш слуга, хтонебудь мусів вас схопити, бо я знаю цю жагу неофітів ...
(Професор пристрасно кивав головою, вибирав кістки, пив вино; ця бестія знала багато людських речей, але вона чомусь воліла завжди говорити тільки про абстрактне)...
І далі, далі... я ж простежив усю біографію вашу, я був з вами всюди, хоч ви того й не знали. І інших, я маю на увазі галицькі панянки, емігрантські студентки, цю всю масу органічного, ви мене розумієте, безкрилу, яка тільки інерцією котилася за подіями. А ви інша річ. Ви могли б бути Аспазією, коли б Ірин був Періклом. Але Ірин — це назагал мірнота. Ірин це тільки виконна сила, урядовець, бюрократ революції. Нехай може наше століття взагалі доба мірнот, пересічностей. Я не обнижую його вартости, він — незвичайний, саме в своїй пересічності... Passons, passons. Ці роки, ці непевні роки сподівання, надій і розчарувань, і ви вже не могли відірватись, ви може й хотіли, але не могли. Холм, Львів, Краків, Стрий, Рівне, Київ, Вінниця, Полтава, Запоріжжя — ні, ви не скажете мені, що це тільки Ірин. Коли б Ірин сказав одного разу, я не можу більше, я повертаюсь ... чи ви не пішли б і без нього? ...
(Професор: excusez, cher ami, ви погано знаєте жінок. Жінки не здатні об'єктивізувати ні ідей ні доктрин ...) Я не розважаюсь діялектикою, професоре, я беру життя як життя. Галочка не є пересічний тип жінки. А втім ще, що її пробудило, це не ідея й не доктрина. Це щось більше — це міт. (Переходимо до метафізики — глумливо стріпонувся професорів вус); Зараз. (Я не реаґую на репліки, йдеться про живу людину.) 0тже, комплекс міту. Я ніколи не вірив у ваші конспіративно-організаційні здібності, Галочко. Але це стихія, й ви з неї вийшли, як з океану на берег. З піни, з накипу чорторию. Комплекс Енґерслебена. Ваш єдиний арґумент, як міг, Ірин, вас люблячи, послати вас на цю акцію? ... Відповідь проста. Калькулятор і психолог, він знав, що Енґерслебен — з зовсім іншого прошарку. Це ваш стан, Галочко. Февдалізм. Февдал не терпить насильства над жінками. Февдал здобуває жінок, але не зневолює їх. Погляньте на Дон-Жуана ...