— Але ж вам, із вашою любов'ю до музики, це не загрожує, так?
— Сподіваюсь, що мені — не загрожує, але коли я погляну на своїх подруг, то мене просто острах бере. Селіна зовсім полишила музику — і навіть не торкається інструмента, а грала ж так добре! Це ж саме можна сказати і про Клару Партрідж, тобто місіс Джефріз, і про двох сестер Мілменз, що стали місіс Берд і місіс Джеймс Купер, — усіх і не згадаєш. І дійсно, це на мене просто жах наганяє! Я часто сердилася на Селіну, але тільки тепер починаю розуміти, що існують багато речей, які відволікають увагу заміжньої жінки. Сьогодні вранці, наприклад, я півтори години проморочилася зі своєю економкою.
— Але ж усе таке, — мовила Емма, — незабаром стане регулярним явищем…
— Що ж, — розсміялася місіс Елтон, — поживемо — побачимо.
Емма, зрозумівши, що її співрозмовниця твердо налаштована припинити розмови про музику, не мала що сказати; тож після невеличкої паузи місіс Елтон обрала іншу тему.
— Ми заїжджали до Рендоллза, — сказала вона, — і застали їх обох удома; схоже, що Вестони — дуже приємні люди. Вони мені подобаються. Містер Вестон — так просто особистість приємна до надзвичайності, він — мій найперший фаворит, клянусь вам. А вона — як втілення добра, в ній є щось настільки материнське і добросерде, що відразу ж викликає прихильність. Здається, це колишня ваша гувернантка?
Емма була надто спантеличеною, щоб відповісти, але місіс Елтон, не чекаючи на ствердну відповідь, продовжила:
— Коли я про це дізналася, була просто вражена — вона поводилась, як справжня пані! Вона дійсно має вигляд жінки дуже шляхетної.
— Манери місіс Вестон, — сказала Емма, — завжди були бездоганними. Їх стриманість, простота і витонченість могли б слугувати надійним зразком для будь-якої дівчини.
– І хто б ви думали зайшов, коли ми були там?
Емма розгубилася. Тон вказував на якогось давнього знайомого, але звідкіля вона могла знати?
— Найтлі! — продовжила місіс Елтон. — Сам Найтлі! От поталанило, правда ж? Бо коли він якось заходив, мене не було вдома, тож я раніше ніколи його не бачила; він викликав мій великий інтерес як близький друг містера Е. Я так часто чула "мій друг містер Найтлі", що мені дуже кортіло його побачити. Мушу віддати належне моєму caro sposo[1] — йому дійсно не слід соромитися свого друга. Найтлі — справжній джентльмен. Він, безперечно, справляє враження істинного джентльмена.
На щастя, вже час було йти, і вони попрощались. Емма нарешті змогла перевести подих.
— Яка нестерпна жінка! — відразу ж вирвалося в неї. — Вона навіть гірша, ніж я гадала. Абсолютно нестерпна! "Найтлі"! Не вірю власним вухам! "Найтлі"! Ніколи в житті його не бачила і називає "Найтлі"! Ти диви — ще й виявила, що він джентльмен! Нікчемна вискочка, вульгарна істота — зі своїм містером Е., своїм caro sposo, багатим внутрішнім світом і з усіма своїми манерами, від яких відгонить нахабною претензійністю та позбавленим смаку вбранням! Навіть спромоглася виявити, що містер Найтлі — джентльмен! Сумніваюся, що він зможе відповісти їй тим же компліментом і виявити, що вона — справжня леді. Це щось неймовірне! Ще й мала нахабство запропонувати нам разом відкрити музичний клуб! Можна подумати, що ми — найщиріші подруги! А що вона казала про місіс Вестон! їй, бачите, дивно, що людина, яка мене виростила й виховала, є шляхетною пані! Гірше вже нікуди. Такого я ще не бачила! Вона перевершила всі мої побоювання. Та її просто соромно порівнювати з Гаррієт. А що сказав би їй Френк Черчілль, коли б тут був? Ото б він розлютився, ото б потішився! Ой! Знову я про нього думаю. Завжди перший, хто спадає мені на думку! Сама себе спіймала! Я так часто думаю про Френка Черчілля, що…
Усе це промайнуло в її думках так швидко, що на той час, коли її батько встиг заспокоїтися після сум'яття, викликаного від'їздом подружжя Елтонів, вона знову могла слухати більш-менш уважно.
— Ну що, серденько, — обережно почав він, — зважаючи на те, що ми ніколи раніше її не бачили, вона видається мені дівчиною дуже гарною; і мені здалося також, що ти їй дуже сподобалася. Щоправда, говорить вона надто швидко. Трохи швидше, ніж треба, і це неприємно на слух. Та може, я прискіпуюся: незнайомі голоси дратують мене; а говорити так, як ти і сердешна міс Тейлор, не вміє ніхто. Однак виглядає вона дівчиною дуже ввічливою та гарно вихованою, тож можна не сумніватися, що буде містеру Елтону доброю дружиною. Однак гадаю, що краще б він не одружувався. Я вибачився, як умів, за те, що не спромігся нанести візит йому і місіс Елтон із приводу цієї щасливої нагоди. Сказав, що сподіваюся це зробити протягом літа. Але все ж таки треба було раніше. Негоже, коли забувають засвідчити пошану молодій. Гай-гай! От і видно, що я стара і хвора людина! Але так боюся отого повороту на Церковний провулок!
– І ваші вибачення, сер, звичайно ж, було прийнято. Містер Елтон знає вас.
— Так, але ж дівчина… молода дружина… Мені слід було, по можливості, засвідчити їй свою пошану. А то вийшло дуже некрасиво.
— Але, любий тату, ти ж не прихильник шлюбу; тож чи слід тобі так турбуватися про засвідчення своєї пошани молодій? Хіба це може бути обов'язком для тебе? Якщо ти надаватимеш цьому такої уваги, то лише сприятимеш одруженням.
— Та ні, моя люба, я ніколи нікого не заохочую одружуватись, але завжди вважав за необхідне приділяти належну увагу дамі — а особливо непростимо забувати про молодих дружин. За загальним визнанням, основна увага має припадати саме їм. Як тобі відомо, моя люба, молода завжди є першою особою в будь-якому товаристві, інші ж можуть бути ким завгодно.
— Але, тату, що це, як не спонука до одруження? Ніколи б не подумала, що ти будеш заохочувати подібні марнославні приманки для горопашних молодих дівиць.
— Серденько, ти мене не розумієш. Це — справа звичайної ввічливості й доброго виховання, що нічого спільного не має зі спонуканням людей до одруження.
Емма припинила розмову. Її батько починав нервуватись і нездатен був зрозуміти її. Вона подумки повернулася до провинностей місіс Елтон і довго, дуже довго зайнята була тільки ними.
Розділ 15