Коли йому вперше про це сповістили, він зробився таким нещасним, що Емма та містер Найтлі майже втратили надію. Однак повторне нагадування було менш болісним. Він почав звикатися з думкою про неминучість одруження і неможливість для нього цьому запобігти — це стало багатообіцяючим кроком на його шляху до повної згоди. Однак його настрій не можна було назвати радісним. Ба, навпаки — він був таким безрадісним, що його дочка підупала духом. Для неї нестерпним було бачити його страждання, їй нестерпним було знати, що він почувається погордженим і хоча розумом вона майже погодилась із запевненнями містера Найтлі, що коли подія минеться, то минеться і батьків смуток, все ж вона вагалась — і не могла наважитися.
І ось у цьому стані невизначеності їм прийшло на допомогу — ні, не раптове прояснення розуму містера Вудхауса чи якась чудесна переміна у його нервовій системі, а те, що ця система спрацювала у зворотному напрямку. Якось уночі з пташника місіс Вестон щезли всі її індики — не інакше як до цього приклав руки якийсь спритний волоцюга. Постраждали також інші пташники в окрузі. Для лякливого містера Вудхауса дрібні крадіжки були рівнозначні розбою з проникненням у житло. Він не на жарт стривожився, і якби не відчуття надійного захисту, забезпечуване його зятем, то трястися б йому кожної ночі від страху до кінця своїх днів. Сила, рішучість і присутність духу братів Найтлі вселили спокій і впевненість у його душу. Доки на захисті його самого і його майна стояв хтось із них, Гартфілду нічого не загрожувало. Але містер Джон Найтлі мусив повернутися до Лондона під кінець першого тижня листопада…
Наслідком цієї пригоди стало те, що Емма, отримавши згоду таку охочу і радісну, на яку вона й не сподівалася, змогла, нарешті, призначити день свого вінчання; і через місяць після одруження Мартінів містер Елтон виконав свій обов'язок і поєднав серця і руки містера Найтлі та міс Вудхаус.
Їхнє вінчання було схожим на всі ті, де жоден із подружжя не надто цікавиться нарядами і пишністю, тож місіс Елтон на підставі сповіщених її чоловіком подробиць дійшла висновку, що це був захід украй убогий — куди там йому до її власного вінчання!
"І білого атласу було дуже мало, і фата якась не та… одним словом — жалюгідне видовище! Коли про це дізнається Селіна, то в неї очі на лоба вилізуть од здивування". Але — незважаючи на такі жахливі вади — побажання, сподівання і передбачення невеличкої компанії істинних друзів, котрі споглядали церемонію, повністю справдилися — це був дійсно щасливий шлюб.
Примітки
1
caro sposo — дорогий чоловік (італ.)