Містер Елтон мав відвезти малюнок до Лондона, підібрати рамку і дати вказівки, а Емма — потурбуватися про упаковку, щоби вона забезпечувала цілісність портрета і не завдавала зайвого клопоту містерові Елтону, хоча останній, здається, якраз найбільше у світі боявся мати недостатньо клопоту.
— Який дорогоцінний вантаж! — зітхнув він із ніжністю, коли отримав малюнок.
"Мені здається, цей чоловік надто галантний, аби закохатися, — подумала Емма, — хоча, мабуть, існує безліч способів виявлення любові. Він — прегарний молодик і прекрасно підійде саме для Гаррієт. За його ж словами, це буде якраз оте "саме так". Але він тільки зітхає, мліє і розсипається в компліментах. Була б я об'єктом його мрій, мені все це вже набридло б. Адже й так перепадає чимала частка як приятельці. Але компліменти на мою адресу — це його подяка за Гаррієт".
Розділ 7
Того ж дня, коли містер Елтон поїхав до Лондона, в Емми з'явилася ще одна можливість прислужитися своїй подрузі. Невдовзі після сніданку Гаррієт, як завжди, з'явилась у Гартфілді; а через деякий час пішла додому, збираючись повернутися до обіду. Вона повернулась, але швидше, ніж очікувалося: збуджена, схвильована, й оголосила, що сталося дещо надзвичайне, і їй дуже про це кортіло розповісти. Через півхвилини все з'ясувалося. Тільки-но вона повернулася до пансіону місіс Годдард, їй повідомили, що годину тому приходив містер Мартін і, з'ясувавши, що її немає й ніхто не знає точно, коли її чекати, залишив для неї невеликий пакуночок від однієї зі своїх сестер, а сам пішов. Розкривши пакунок, Гаррієт знайшла в ньому — крім двох пісень, які вона давала переписати Елізабет, — адресованого їй листа, і лист цей був від нього, від містера Мартіна, і містив він пряму пропозицію вийти за нього заміж. Хто б міг подумати! Вона була така здивована, що не знала, як учинити. Уявляєте, справжнісінька пропозиція одружитися; сам же лист — дуже гарний, принаймні їй так здалося. Із того, як він написаний, схоже, що він дійсно дуже її любить — але вона не знає цього напевне — і тому прийшла якомога швидше, щоби порадитися з міс Вудхаус, як їй вчинити. Емма відчула майже сором за свою подругу через те, що вона виглядала такою задоволеною і водночас розгубленою.
— Який зух! — вигукнула Емма. — Цей спритний молодик вирішив отримати все, не поворухнувши при цьому й пальцем. Дивись, ще й вдало одружиться!
— Будь ласка, прочитайте листа! — вигукнула Гаррієт. — Благаю вас. Я хочу, щоб ви його прочитали.
Емма не образилася на таку наполегливість. Вона прочитала і здивувалася. Стиль листа перевершив її сподівання. В ньому не тільки не було граматичних помилок, а більше того — це був твір, за який не довелося б червоніти навіть джентльмену; мова його — хоча і невигадлива — була дуже виразною і позбавленою афектації. Почуття, які він передавав, робили честь його авторові. Лист був короткий, але виражав розважливість, ніжну прихильність, широту поглядів, стриманість і навіть витонченість почуттів. Прочитавши його, Емма деякий час мовчала, а Гаррієт занепокоєно очікувала на її висновок, приказуючи: "Ну як? Ну як?", але потім не витримала і запитала:
— Ну що, гарний лист? Чи може, він закороткий?
— Це дійсно дуже гарний лист, — повагом відповіла Емма. — Настільки гарний, Гаррієт, що — коли взяти все до уваги — можна дійти висновку, що йому допомагала якась із сестер. Важко повірити, що той молодик, якого я одного дня бачила, коли він з тобою розмовляв, здатен без сторонньої допомоги так гарно висловлювати свої думки; однак стиль листа — не жіночий, ні; для цього він надто енергійний і стислий; надто лаконічний як для жінки. Не викликає сумнівів, що він — людина розсудлива і, як мені здається, не без природного таланту. Він мислить глибоко і ясно, а коли береться за перо, то знаходить для своїх думок потрібні слова. Для деяких чоловіків це є характерним. Так, я розумію подібний тип ментальності. Йому притаманні жвавість, рішучість, певною мірою — чутливість, відсутність грубості. Гаррієт, цей лист написаний краще, ніж я могла собі уявити, — мовила Емма, повертаючи листа.
— Ну? — запитала Гаррієт, все ще чекаючи на відповідь. — І… і що мені робити?
— Що тобі робити?! В якому розумінні? Ти маєш на увазі, як учинити стосовно цього листа?
— Так.
— А які тут можуть бути сумніви? Певна річ, ти мусиш на нього відповісти — і невідкладно.
— Звісно. Але що я маю написати? Люба міс Вудхаус, дайте мені пораду, благаю вас!
— Е, ні! Краще займися цим листом сама. Я певна, що ти зможеш належним чином висловити свою думку і ніскільки не сумніваюся, що твоя відповідь буде виразною і зрозумілою. Це — найголовніше. Зміст листа мусить бути недвозначним — ніяких сумнівів чи коливань. Відповідно до правил пристойності треба висловити вдячність за пропозицію і жаль із приводу болю, який спричинить твій лист; користуватися при цьому необхідно виразами, котрі — я певна — самі спадуть тобі на думку. Хто-хто, а ти не потребуєш підказки в тому, що відповідь мусить містити вираз жалю з приводу завданого розчарування.
— Значить, ви гадаєте, що мені слід відмовити йому, — мовила Гаррієт, опустивши очі.
— Слід відмовити?! Моя люба Гаррієт, що ти маєш на увазі? Невже ти відчуваєш якісь сумніви? Я гадала… але, перепрошую, може, я мала хибне уявлення. Раз ти відчуваєш сумніви щодо суті відповіді, то, значить, я завжди розуміла тебе неправильно. Мені здалося, що твої прохання про пораду стосуються лише стилю листа.
Гаррієт мовчала. Емма продовжила — дещо обережно і стримано:
— Я так розумію, що ти збираєшся дати позитивну відповідь.
— Ні, не збираюся…тобто я не знаю… Як мені вчинити? Що ви порадите мені робити? Благаю вас, люба міс Вудхаус, скажіть — як мені бути?
— Я нічого тобі не радитиму, Гаррієт. Я не матиму до цього ніякого відношення. Це саме та проблема, яку ти маєш розв'язати сама, прислухаючись до власних почуттів.
— Я і гадки не мала, що так подобаюсь йому, — сказала Гаррієт, уважно розглядаючи листа. Деякий час Емма навмисне мовчала; але коли вона збагнула, що улесливі чари цього листа можуть виявитися надто сильними, то визнала за краще мовити: