— Між містером Френком Черчіллем і міс Ферфакс? О, так, чудово розумію. А що змушує вас сумніватися?
— Невже ви зовсім ніколи не мали підстав гадати, що він у захваті від неї чи вона — від нього?
— Та що ви, ніколи! — скрикнула вона жваво з надзвичайною щирістю в голосі. — Ніколи, ні на мить ця ідея не спадала мені на думку. Господи, а звідки вона могла взятись у вас?
— Останнім часом мені здавалося, що я був свідком ознак того, що між ними існує симпатія — певні значущі погляди, котрі, як мені здається, не призначалися для сторонніх очей.
— О, ви мене вельми дивуєте! Я просто в захваті від того, що ви нарешті зболили попустити свою уяву, — тут воно ні до чого. Дуже не хочеться обривати вас на першій же спробі, — але тут ваша уява зовсім ні до чого. Вони не в захваті одне від одного, я запевняю вас; і ті погляди, котрі вам начебто вдалося перехопити, були викликані якимись конкретними обставинами — почуттями абсолютно іншої природи, які зараз неможливо з певністю пояснити; в усьому цьому багато несуттєвого і дріб'язкового, але аспект, що піддається поясненню, тобто сенс, полягає в тому, що немає на світі людей більш далеких од взаємної прихильності, ніж вони. Іншими словами, я припускаю, що таке почуття у неї відсутнє, а у відсутності в нього такого почуття я просто впевнена. За байдужість до неї цього джентльмена я ручаюся особисто.
Вона говорила з такою впевненістю і з таким задоволенням, що, змушений засумніватись у своїй впевненості, містер Найтлі замовк. Вона була в гарному настрої й хотіла продовження розмови, бажаючи почути подробиці його підозр, описання кожного погляду, усі "де" і "коли" тих обставин, що викликали в неї підвищений інтерес; але ж його настрій був далеко не таким гарним, як її. Містер Найтлі поставив під сумнів, що зможе сказати їй щось цікаве про це, а почувався він надто роздратованим для подальшої розмови. Щоб у своєму роздратуванні не розпалитися ще більше біля каміна, котрий з огляду на слабке здоров'я містера Вудхауса розпалювали щовечора майже цілий рік, він незабаром похапливо попрощався й подався додому до прохолоди і самотності Донвелл-Еббі.
Розділ 6
Мешканці Гайбері, яких довго годували обіцянками скорого прибуття містера і місіс Саклінґ, зі скорботою дізналися, що до осені це подружжя ніяк не зможе приїхати. Наразі ж їхні інтелектуальні запаси ніякими новинками збагатитися не могли. В своєму щоденному кругообігу новин їм знову довелося обмежитись іншими темами (до яких колись певний час входив і приїзд Саклінґів), наприклад, відомостями про місіс Черчілль, стан здоров'я якої мінявся з кожним повідомленням, а також станом справ у місіс Вестон, чия радість од приїзду сина мала зрости, як можна було сподіватися, тією ж мірою, що і радість всіх її сусідів від наближення цієї події.
Місіс Елтон була вкрай розчарована. Відстрочка приїзду означала відстрочку можливості повеселитись і похизуватися. Тепер усі її намічені знайомства та рекомендації мусили зачекати, а про кожний запланований прийом залишилося поки що тільки говорити. Так вона гадала спочатку; але, трохи подумавши, переконалася, що нічого відкладати не потрібно. Чому вони мають утриматися від вилазки до Бокс-хілла тільки через те, що Саклінґи не приїхали? З ними можна побувати там і восени. Тож вони вирішили поїхати до Бокс-хілла без Саклінґів. Про те, що така поїздка має відбутися, вже було всім і давно відомо; виникла навіть ідея ще однієї такої поїздки. Емма ніколи в Бокс-хіллі не була; вона хотіла побачити те, на що всі вважали вартим подивитися, тож вона і місіс Вестон зійшлися на тому, що потрібно вибрати погожу днину і поїхати туди. Вирішено було взяти з собою лише ще двох-трьох обраних осіб і зробити все спокійно, без претензій, елегантно і на рівні безмірно вищому за ті товкотнечу, шумливі приготування, пікнікову показуху з обов'язковою обжерливістю і пиятикою, котрі обов'язково супроводжуватимуть пікніки в Елтонів і Саклінґів.
Це було для них двох настільки зрозуміло і природно, що Емма не без певного здивування і не без певного роздратування почула від містера Вестона, що він запропонував місіс Елтон — оскільки зять та сестра підвели її — об'єднати дві компанії і поїхати разом і що місіс Елтон з готовністю надзвичайною на це пристала; тож якщо Емма не має заперечень, нехай воно так і буде. Оскільки єдиним запереченням була її велика нелюбов до місіс Елтон, що про неї місіс Вестон була добре поінформована, то про це не варто було зайвий раз нагадувати: бо обов'язково довелося б докоряти містеру Вестону, а значить завдавати прикрощів його дружині; тому Емма просто змушена була пристати на цей план, уникнути якого вона так хотіла, — план, котрий може навіть спричинитися до її приниження, бо люди думатимуть, що це місіс Елтон милостиво запросила її до своєї компанії! Вона почувалась ображеною у всіх своїх почуттях; а те велике внутрішнє зусилля, якого коштувала їй чисто зовнішня згода, залишило в душі важкий осад роздратування та неприємних думок про безмірну поблажливість вдачі містера Вестона.
— Я радий, що ви схвально ставитеся до мого вчинку, — сказав він, мов нічого особливого не трапилося. — Я знав, що ви зі мною погодитеся. Такі плани нічого не варті, коли немає достатньої кількості учасників. Надто багатолюдних компаній не буває. Велика кількість народу вже сама по собі є запорукою веселощів. Зрештою, жінка вона добросерда, і не треба її ігнорувати.
Емма вголос не заперечила сказаного, але подумки ні з чим не погодилася.
Була вже середина червня, і погода стояла прекрасна. Місіс Елтон кортіло якомога швидше призначити день виїзду і вирішити з місіс Вестон питання про пиріжки з голуб'ятиною і холодною бараниною, але тут якраз скульгавів кінь із каретної упряжки, і над усіма приготуваннями нависла неприємна невизначеність. На одужання коня може піти кілька тижнів, а може — всього лише декілька днів, приготування слід було припинити, і все поринуло в меланхолійний застій. Місіс Елтон явно не вистачило внутрішніх ресурсів, щоб пережити такий удар долі.
— Який кошмар, Найтлі! — вигукнула вона. — А погода ж якраз підходяща для виїзду! Оці відстрочки, розчарування — це така гидота! Що ж нам тепер робити? Отак і рік закінчиться, а нічого ще не зроблено. Кажу вам, у цей самий час минулого року ми влаштували чудову вилазку з Кленового Гаю до Кінґсвестона.