Еміль і троє близнюків

Сторінка 14 з 29

Еріх Кестнер

6 Привіт, друже! Ми бачили. Це найбільше враження в моєму житті, клянуся! Ти зрозумів? (Англ.)

Густав сердито згорнув словника.

— Треба ж такої мороки! А я гадав, ти англієць.

— Та звідки? Це просто ми взяли таке прізвище для естради. Іноземні імена людям більше до вподоби. А ви краще відгадайте, як насправді мене звати.

Хлопці замислились.

— Та ні, скажи сам,— порадив Професор,— а то доведеться всі прізвища з адресної книги перелічити.

Джеккі приклав пальці до вуст:

— Тільки нікому не кажіть! Мене звати... Ні, мабуть, не варто казати.

— Моє прізвище Тішбайн,— зауважив Еміль.— Навряд, щоб у тебе було гірше прізвище.

— Гаразд,— погодився Джеккі.— Мене звати Пауль Пахульке7, я з Берліна, з Тельтова.

— Пауль Пахульке,— прошепотів Густав.— Із Тельтова.— Він був украй здивований.— Та то все пусте. Мене звати Густав. Ми хотіли тобі сказати, що ми в страшенному захваті. Ваш виступ, старий,— це ж екстраклас!

Джеккі зрадів.

— Дуже приємно,— сказав він.— Ви прийдете завтра на пляж?

Хлопці дружно закивали головами.

— Тоді до завтра! — крикнув Джеккі й побіг у кімнату, де сховався його брат.

Троє приятелів ще постояли в коридорі, подивились один на одного і врешті зареготали.

Густав недбало засунув словник у кишеню, узяв Еміля і Професора під руки і сказав:

— Отакої! І навіщо люди вчать чужі мови!

Розділ восьмий

З'ЯВЛЯЄТЬСЯ ТРЕТІЙ БЛИЗНЮК

Наступного дня з самого ранку почався дощ. Тож хлопці зосталися вдома, писали листи, грали в лото і в шахи та раз у раз поглядали у вікно. їм здавалося, що вони як ті жаби у скляній банці. На щастя, прийшов у гості

7 Бовдур (нім.).

малий Вівторок. Розкривши батькову парасольку, він стояв у садку, наче гриб.

Хлопці впустили Вівторка всередину і зразу ж із запалом взялися розповідати про трьох Байронів та їхні акробатичні трюки. Розповідали також про те, що Поні Капелюшок назвали вчора "шановною панною".

— Так, так,— сказав Вівторок.— Ми старіємо.

Поні була на кухні, де вчилася в Клотільди куховарити, тож вони побігли гуртом туди, рвонули двері й крикнули:

— Шановна панно, ваш партнер стоїть надворі. Звичайно, Поні глянула в вікно.

Хлопці зареготали й побігли назад на веранду. А там Професор сказав:

— Чи ви вже придумали, який твір писатимете в школі про літні канікули?

— Авжеж,— озвався Густав.— Щороку всі пишуть те саме: найкращі літні враження, найдивовижніші літні враження і найцікавіші літні враження. Після цього взагалі не хочеться ніяких вражень.

— За такої нудної погоди можна було б, власне, вже сьогодні написати твір,— запропонував Професор.— І тоді це не висіло б над нами.

Еміль був за. Але Густав і Вівторок були проти. Професор спробував узяти на себе роль посередника.

— Можна було б принаймні дещо підготувати,— він узяв із батькового стола книжку і став її гортати.— Треба знайти якийсь матеріал, ну, хоча б підходящу цитату.

— Наш учитель німецької мови ненавидить цитати,— оголосив Густав.— Він вважає, що ми повинні самі придумувати, а не переписувати з книжок. Це, мовляв, так само негідно, як списувати в сусідів.— Густав засміявся.— Щодо мене, то я волію списувати в сусідів.

Еміль спитав Професора, яку книжку той читає.

— Не скажу, самі відгадайте. Ось слухайте! — Він неквапом сів до столу, витер хустинкою чоло і заходився читати: — "Спів у нас — перший щабель розвитку, все інше пов'язане з ним і передається через нього. Найперша насолода, як і найперше навчання, оживають і втілюються в ньому. Ба навіть те, що ми залишаємо по собі в наших звичаях і вірі,— все це передає спів".— Професор подивився на хлопців.— То хто це написав?

— Мабуть, диригент якоїсь капели,— вихопився Густав.

Професор засміявся:

— Аякже!.. Попав пальцем у небо, нещасний! Ці слова належать Гете.

На веранду вийшов Професорів батько.

— Що ви читаєте? — спитав він. Його син показав книжку.

— А, "Літа мандрів Вільгельма Майстера"! Це написав дуже старий і дуже великий поет. Згодом ви зрозумієте цю книжку краще.

— Вона й тепер не така вже й важка для нас,— заперечив Професор і став читати далі, кинувши хлопцям: — Ну ж бо, слухайте. "Нормальні, здорові діти з'являються на світ уже збагачені природою. Вона дає кожному все, що йому необхідно в житті. Розвивати ці дарунки природи — наш обов'язок, та здебільшого вони краще розвиваються самі по собі".— Професор відклав книжку і глянув на друзів.— Ось маєте.

— Що саме? — здивувався Густав.— Усі ми нормальні, здорові діти. Ну й що?

— Гете хоче сказати, що при народженні ми дістаємо від природи все необхідне для життя. І все, що в нас закладено природою, може розвиватися само по собі. Ніхто не повинен нас опікати. Усякими прописами, перевірками й заборонами.— Професор глянув на батька.— Ти знаєш, що я не тебе маю на увазі, але багато батьків і вчителів зовсім неправильно поводяться з дітьми.

— До біса важко виховувати дітей,— сказав радник юстиції,— якщо приділяти їм уваги не забагато й не замало. І з різними дітьми — по-різному. В одного природні здібності розвиваються легко, з іншого їх треба витягати обценьками, а то вони не з'являться на світ.— Він сів.— Ви зрозумієте все це згодом, коли самі станете батьками.

— Я й тепер уже це розумію,— сказав Еміль.

— Ой, часом від того сивіє голова,— зітхнув радник юстиції і глянув на сина.— Але ти знаєш, що я не тебе маю на увазі, синку.

— А розвиватися самому мені до вподоби,— оголосив Густав.— Без примусу, контролю й покарань я став би таким самим автогонщиком. Ні, кращим, набагато кращим, бо мав би більше часу на тренування.

— Шановне товариство! — сказав, усміхаючись, радник юстиції.— То, може, ви хочете кілька днів розвиватися самостійно, щоб ніхто вам не заважав? Це можна влаштувати. Я нещодавно проходив повз бюро подорожей і прочитав, що післязавтра починається кількаденна екскурсія до Копенгагена. А я вже давно не був у Копенгагені та й в інших датських містах. Мені дуже хочеться в • Данію, і я пропоную своїй дружині, Емілевій бабусі, нашій Клотільді й Поні Капелюшку вирушити післязавтра поромом з Варнемюнде на північ.

— А ми? — спитав Професор.

— А ви, хлопці, зостанетесь у Корлсбютелі. Обідати можете в їдальні. Гроші я вам залишу, якщо ви не побачите в цьому зазіхання на вашу самостійність.