Тарсир важкими кроками змірив всі три з половиною метри столу. Всі були занадто зайняті тим, щоб виявитися від нього подалі, і всі не помітили, що він не б'є келихи і не перевертає попільниці, а найголовніше — того, що він трошки прозорий. Добравшись до протилежного краю столу, він зник.
Цікавість боролась в душі Джоні Блека з кращими спонуканнями його ведмежої вдачі. Цікавість підказувала, що всі ці дивні події відбувалися в присутності Айри Метьюена. Отже, Метьюен був щонайменше багатообіцяючим підозрюваним. "То і що? — відповідали його кращі спонукання. Він єдина людина, до якої ти по-справжньому прихильний. Навіть якщо ти дізнаєшся, що він головний винуватець, то не станеш його видавати, так же ж? Не сунь-но краще свою морду в чужу справу і не втручайся".
Але зрештою цікавість, як і було зазвичай, перемогла. Дивним було лише те, що кращі спонукання продовжували його відмовляти.
Він відшукав Брюса Інглхарта. Юнак мав репутацію розсудливої людини.
Джоні пояснив: — Він ввів собі пррепаррат Метьюена: жробиф шобі ін'єкшію в шпинний можок — хотіф подивитиша, як він діє на людину. Це було тиждень тому. Повинно фжже шпрашуфати. Але він шкажаф, шшо ефекту нема. Можже й так. Але як рраз шерреж день пошшалишь ті дифні решші. Дужже шкладні жарти. Справа ррук геніального пшиха. Якшшо це фін, я повинен його жупинити, поки фін не наламаф дрроф. Допоможжеш мені?
— Звичайно, Джоні. Тримай п'ять. Джоні протягнув йому лапу.
x x x
"Дарфі Хол" зайнявся через дві ночі. От вже сорок років в університеті йшли дискусії, чи варто зносити цей одночасно і потворний, і марний будинок. Якийсь час він був пустий, тільки в підвалі розташовувалася контора скарбника.
Біля десяти годин вечора хтось зі студентів помітив танцюючі по даху язички полум'я. Не слід звинувачувати Нью-Хевенську пожежну команду в тому, що полум'я поширювалося з такою швидкістю, немов будинок був просочений гасом. Коли вони прибули, супроводжувані приблизно тисячею глядачів, весь центр будинку вже горів, видаючи ревіння і тріск. Якийсь асистент хоробро кинувся всередину і повернувся з оберемком паперів, які, як потім з'ясувалося, виявилися купою не потрібних будь-кому екзаменаційних бланків. Пожежні залили палаюче крило такою кількістю води, що її з лишком вистачило б погасити Везувій. Деякі з них піднялись по пожежних сходах на дах і почали пробивати в ньому діри.
Здавалося, що вода не може впоратись з вогнем, і пожежні викликали підкріплення, розвили нові шланги і пустили ще більше води. Юрба студентів почала скандувати:
— Раз, два — за пожежних! Три, чотири — за вогонь! Давай, лий, хлопці! Тримайся, пожежа!
Джоні Блек наткнувся на Брюса Інглхарта, який блукав в юрбі з блокнотом і олівцем, намагаючись роздобути матеріал для Нью-Хевенського "Кур'єра". Інглхарт поцікавився в Джоні, чи відомо йому що-небудь.
— Я жнаю лише одне, — відповів Джоні. — Будь-коли рранішше не бачив холодної пожжежжі.
Інглхарт подивився на Джоні, потім на палаючий будинок. Побий мене грім! — вигукнув він. — Ми ж навіть тут повинні відчувати жар. Чортівня, це холодна пожежа! Думаєш, ще один супернауковий жарт?
— Давай попорпаємося навколо, — запропонував Джоні. Вони повернулися до пожежі спиною і почали заглядати за кущі й огорожі на Елм Стріт.
— Агов! — крикнув Джоні. — Давай шуди, Бррюш!
В острівці тіні за кущем стояв професор Айра Метьюен, а поряд з ним — триніжок з кінопроектором. Джоні миттєво збагнув, що до чого.
Захоплений зненацька професор ледь не рвонув навтьоки.
— А, привіт, Джоні, ти чому не спиш? Я отут щойно знайшов цей... е-е... цей проектор...
Джоні, недовго думаючи, пхнув проектор лапою. Метьюен піймав його на льоту, і гудіння мотора змовкло. У ту ж мить зникло і полум'я. З місця пожежі все ще лунали ревіння і тріск, але вогню вже не було. Більше того, на даху, з якого продовжували стікати галони води, не виявилося навіть єдиної підпалини. Пожежні озиралися по боках з дурним виглядом.
Поки зіниці в Джоні і Інглхарта ще розширювалися, звикаючи до темряви, яка раптово настала, Метьюен зник разом із проектором. Вони встигли помітити, як він, із триніжком на плечі, промчався галопом по Коледж Стріт і зник за кутом. Вони кинулися вслід, за ними побігли кілька студентів, ваблені тим самим інстинктом, який змушує собак переслідувати автомобілі.
Вони побачили попереду Метьюена, втратили його з очей, потом знову помітили. Інглхарт був товстуватий для швидкого бігу, а Джоні погано бачив в темряві. Джоні рвонувся вперед, коли стало зрозуміло, що Метьюен прямує до старого особняка Фелпса, в якому жили кілька неодружених викладачів і сам Джоні. Всі пішли з дому подивитися на пожежу. Метьюен випередив Джоні на три стрибки і ляснув дверима в нього перед носом.
Джоні потоптався на ґанку, міркуючи над тим, чи вдасться пролізти через вікно. Поки він думав, щось сталося зі сходинками, і вони стали слизькими, як дзеркальний лід. Джоні покотився вниз, відзначаючи кожну сходинку гучним ляпанцем.
Джоні ображено піднявся. Так от як обходиться з ним єдина людина, яку він... Але, спало йому на думку, якщо Метьюен дійсно схибнувся, то у нього нема права на звинувачення.
x x x
Слідом за ними до особняка прибуло кілька студентів. Вони юрбилися перед будинком — доти, доки земля не заковзала під їх ногами, немов на них раптом виявилися невидимі роликові ковзани. Студенти намагалися піднятися, падали знову і зісковзували все нижче, тому що вулиця мала невеликий ухил. Поступово внизу утворилася купа-мала, і їм залишилося лише відповзти карачки подалі і зайнятися ремонтом порваного одягу.
Незабаром під'їхала поліцейська машина і спробувала зупинитися, але як гальма, так і вимкнений мотор їй не допомогли. Машину занесло, стукнуло об бордюр і по інерції протягло по вулиці за межі слизької зони, де вона завмерла. Поліцейський — і не який-небудь рядовий, а капітан — вискочив і атакував особняк.
Він теж впав і спробував рухатися рачки, але як тільки він відштовхувався рукою чи ногою, як вони відразу прослизали. Це видовище нагадало Джоні ті зусилля, з якими черв'яки намагаються повзти по гладкій цементній підлозі мавпятника в зоопарку Централу-Парку.