— Ей! — привітала їх повна молода людина, якій явно пішла б на користь стрижка. — Для нас є якісь новини, професор Метьюен?
— Боюся, що ні, Брюс, — відгукнувся Метьюен, — якщо тільки не враховувати гігантську мишу у Форда.
— Що? Яка ще гігантська миша?
— Доктор Форд методом ортогональної мутації вивів трьохсотфунтову мишу. Правда, йому довелося змінити її морфологічні характеристики...
— Її ЩО?
— Простіше кажучи, зовнішність. Довелося переробити її так, щоб миша змогла жити...
— Де? Де вона?
— У лабораторіях Осборна. Якщо... — Але Брюс Інглхарт вже мчався до пагорба, де стояли будинки наукового містечка. — Оскільки війни нема, — продовжив Метьюен, — а Нью-Хевен продовжує залишатися таким же нудним містом, яким він був завжди, то їм, як мені здається, доводиться приходити за новинами до нас. Підемо, Джоні. З віком я став балакучий.
Собака, що пробігав повз, вгледівши Джоні, ледь не збожеволів від гавкоту і виття. Джоні не звернув на нього уваги. Вони ввійшли у Вудбрідж Хол.
Доктор Уендел Кук, президент Єльського університету, прийняв Метьюена відразу. Не допущений у святу святих Джоні підійшов до секретарки президента. Він встав і поклав лапи їй на стіл. Потім "зробив" до неї оченята — ви повинні самі побачити ведмедя, що "робить оченята", щоб зрозуміти, як це відбувається — і запитав: — Як щодо того шамого, милошка?
Міс Прескот, у якій з першого погляду можна було розпізнати стару діву з Бостона, посміхнулася йому у відповідь. Звичайно, Джоні. Почекай трохи. — Вона закінчила друкувати лист, висунула шухляду столу і дістала томик Хехта "Фантазіус Маларе", який простягнула Джоні. Той влігся на підлогу, поправив окуляри і почав читати.
Через якийсь час він подивився на неї і сказав: — Мішш Прешкот, я прошитав вше половину, але до ших пірр не шбагну, шому шю рріш ввашають непрристойною. Чи могли б ви дати мені СПРРАВШНЮ книгу?
— Але справді, Джоні, ти ж знаєш, що в мене тут не порнографічна крамничка. Багато людей вважають і це досить сильним.
Джоні зітхнув. — Людей шбудшують такі шмішні рреші...
x x x
Тим часом Метьюен усамітнився разом з Куком і Далрімплом на одній з нескінченних конференцій, які не вирішують будь-чого. Р. Хенсом Далрімпл, який збирався зробити університету пожертвування, був схожий на статую, яку скульптор так і не спромігся остаточно обробити. Єдиною емоцією, яку допускав на своє обличчя "сталевий голова", була єхидна і таємнича посмішка. У Кука і Метьюена було таке почуття, що він водить їх як риб, пійманих на повідець з банкнот Федерального Резерву США. Справа була зовсім не в небажанні розлучатися зі знехтуваними грошима, а в тому, що він насолоджувався відчуттям влади над університетськими розумниками. Сучасні ж реалісти не повинні виходити із себе і радити Крезу, як йому чинити з його багатством. Треба говорити: "Так, містер Далрімпл. Звичайно, це ДІЙСНО чудова пропозиція, містер Далрімпл! І як це ми самі до неї не додумалися?". Кук і Метьюен вже давно й вміло грали в подібні ігри. Метьюен, хоча і вважав Уендела Кука бундючним віслюком, але захоплювався його здібностями в царині витягування пожертвувань. Зрештою, хіба не був Єльський університет названий ім'ям купця, який відійшов від справ і пожертвував на його заснування 562 фунти і 12 шилінгів?
— Послухайте, доктор Кук, — запропонував Далрімпл, — а чому б вам для зміни оточення не сходити зі мною на ленч до "Тафта"? І вам теж, професор Метьюен.
Академіки промурмотали про свою вдячність за запрошення і натягнули калоші. Виходячи з приймальні, Далрімпл зупинився і почухав Джоні за вухами. Джоні відклав книгу так, щоб не було видно назву на обкладинці, і ледве втримався, щоб не хапнути сталеву людину за руку. Далрімпл був просто в гарному настрої, але Джоні не любив людей, які дозволяли собі стосовно нього подібні вільності.
Трохи пізніше три людини і ведмідь йшли вниз по Коледж Стріт. Час від часу Кук зупинявся, і не звертаючи уваги на дощик, який продовжував мрячити, заученими жестами вказував на один з елементів надзвичайного суфле з георґіанської і псевдоготичної архітектури і щось розповідав і пояснював. Далрімпл лише злегка посміхався посмішкою, яка, власне, не виражала будь-чого.
Джоні, що дріботів позаду, першим помітив, що студенти, які проходять повз, завмирають на місці і дивляться на ноги президента. Слово "ноги" тепер слід було розуміти буквально, тому що калоші Кука швидко перетворювалися в пару величезних голих рожевих стоп.
Сам Кук не підозрював про це, поки не зібралася досить велика юрба, від якої долинали ті звуки, які видає людина, що марно намагається не розсміятися. На той час, коли Кук прослідкував за їх поглядами і подивився вниз, метаморфоза завершилась. Те, що він виявився вражений, було природно — ноги дійсно виглядали приголомшливо. Поступово його обличчя стало суперничати у забарвленні з калошами, вносячи мальовничий мазок у сумовитий сірий ландшафт.
Р. Хенсом Далрімпл на мить втратив свою незворушність, а крики, які почалися за цим, зовсім не зменшили небезпеку наближення апоплексичного удару. Кук нарешті отямився і стяг з ніг калоші. Огляд показав, що ступні на них були намальовані і замазані зверху сажею, яку поступово змив дощ.
Уендел Кук продовжив свій шлях до готелю "Тафт" в похмурому мовчанні. Зрадницькі калоші він тримав кінчиками пальців, як щось брудне й огидне і розмірковував про те, хто міг підкласти йому таку свиню. Вже кілька днів навіть однісінький студент не заходив у його офіс, але їхню пролазливість будь-коли не слід недооцінювати. Він помітив, що Айра Метьюен носить калоші того ж розміру і фасону, але відкинув виниклу підозру раніше, ніж вона сформувалася. Безсумнівно, Метьюен не став би витинати такі жарти в присутності Далрімпла, оскільки саме він має очолити факультет біофізики, коли, чи якщо, Далрімпл розродиться своїм пожертвуванням.
Наступною людиною, яка почала підозрювати, що в кампусі стали відбуватися непояснені дивини, виявився Джон Д'юган, один із двох поліцейських університетського містечка — той самий, що високий і худий. Він проходив повз церкву, прямуючи в свою кімнатку у Фелпс Тауері, і отут у його вусі почувся впевнений тонкий голосок, який пропищав: "Бережися, Джон Д'юган! Незабаром тебе осягне кара за твої гріхи!".