— Бо після заходу сонця чаші втягуються під грунт.
— Але ж глини все одно було скрізь більш, ніж досить, а він вибрав акурат ту, що в ракеті.
— Може, тому, що вона була розпушена, а він — голодний. Ми не говорили про це з нашим... астрономом. Можливо, той дуплекс і справді втік з долини на півдні...
— Любі мої, йдіть уже спати, — обернувся Координатор до Фізика й Кібернетика, — а ми займемося ділом. Скоро дванадцять.
— Дванадцять ночі?
— Ну звичайно. Я бачу, ти вже зовсім згубив лік часові?
— Ну, за таких умов...
Позаду залунали чиїсь кроки. З бібліотеки вийшов Лікар. Усі запитливо глянули на нього.
— Спить, — сказав він. — Але справи його кепські. Коли ви вийшли, я вже був навіть подумав... — Він не докінчив.
— Ти з ним більше не розмовляв?
— Розмовляв. Тобто... розумієте, мені здалося, що це вже кінець, і я запитав його, чи не змогли б ми для них щось зробити. Для всіх.
— Ну й що ж він тобі відповів?
— Нуль, — повільно повторив Лікар, і всім раптом здалося, що вони чують мертвий голос калькулятора.
— Ідіть уже спати, — сказав Координатор після невеликої паузи. — Але я ще хочу скористатися тим, що ми тут усі разом, і запитати вас: будемо стартувати чи ні?
— Так, — шдповів Інженер.
— Так, — майже водночас вимовили Фізик і Хімік.
— Так, — приєднався до них Кібернетик.
— А ти? Мовчиш? У таку хвилину? — обернувся Координатор до Лікаря.
— Я розмірковую. Розумієте, мені ще ніколи не було так цікаво...
— Розумію, тебе цікавило, як їм можна допомогти. Але тепер ти вже знаєш, що...
— Ні. Не знаю, — тихо сказав Лікар.
14
Через годину по відкинутій кришці вантажного люка з'їхав Захисник. Інженер зупинив його за двісті метрів від склянистої стіни, яка сходилася вгорі, наче недобудоване склепіння, і взявся до роботи. Пітьма гігантськими стрибками тікала в глиб пустелі. Яскравіші за сонце, гримучі батоги розтинали дзеркальну стіну, плити, які сочилися жаром, падали на грунт, білий дим клубочився над піском. Інженер залишав шматки будівельного матеріалу, щоб вони охолонули, й далі шмагав анігілятором, вирубуючи у склепінні вікна, з яких стікали вогненні цівки. В каламутній, напівпрозорій оболонці виникали низки чотирикутних дірок, і в них блискали криниці зоряного неба. Дим клубами стелився по піску, в жилах склянистого колоса щось постогнувало, тріщало, уламки затягувало темним жаром; нарешті Захисник під'їхав задом до ракети. Інженер з відстані вимірював радіоактивність уламків. Лічильники застережливо гули.
— Нам довелося б чекати щонайменше чотири доби, — констатував Координатор, — але ми пустимо туди Чорного й очищувачів.
— Так, радіоактивність велика тільки на поверхні. Сильний струмінь піску під тиском дасть їй ради. А уламки треба зібрати в одному місці й закопати.
— Можна б повантажити їх у відстійник на кормі. — Координатор замислено дивився на вишневий відблиск руїн, охоплених вогнем.
— Ти так гадаєш? Навіщо? — здивувався Інженер. — Нам це нічого не дасть, тільки зайвий баласт.
— Я волів би не залишати тут своїх радіоактивних слідів... Вони не знають атомної енергії, й краще, щоб вони її й не знали.
— Може, ти й маєш рацію, — буркнув Інженер. — Едем... — додав він за хвилину, — Знаєш, переді мною починає вимальовуватися якась картина. Після того, що розповів дуплекс, цей астроном, точніше... калькулятор... Вона жахлива...
— Так, — повільно кивнув головою Координатор. — Якесь граничне, послідовне зловживання теорією інформації, аж волосся диба стає. Виявляється, вона може бути знаряддям тортур, набагато страхітливіших, ніж усі фізичні муки, ти це розумієш? Селекція, гальмування, блокування інформації — в такий спосіб і справді можна культивувати якусь геометрично точну, жахливу "прокрустику", як сказав калькулятор.
— Як ти гадаєш, вони... він це розуміє?
— Тобто як? А, ти маєш на увазі, чи вважає він такий стан нормальним? Ну, в певному розумінні, мабуть, так, бо нічого іншого він не знає. Хоча він посилався на їхню давню історію — тиранів, спершу звичайних, потім "анонімних", — отже, він володіє масштабом для порівняй, ня. Так, без сумніву, бо якби йому не було з чим порівнювати, то він не зумів би нам про все це розповісти.
— Якщо апелювання до тиранії дає йому змогу згадати про "кращі часи", то... дякую...
— І все ж таки. Це до певної міри логічний шлях розвитку. Якомусь черговому тиранові, видно, сяйнула думка, що особиста анонімність при існуючій системі управління буде вигіднішою. Суспільство, не маючи змоги сконцентрувати опір, спрямувати свої ворожі почуття на конкретну особу, стає якоюсь мірою морально роззброєним.
— Ах, он як ти це розумієш? Безликий тиран, так?
— Можливо, це хибна аналогія, але по якомусь часі, коли склалися теоретичні основи цієї їхньої "прокрустики", хтось із його наступників пішов іще далі, ліквідував — не насправді, звичайно — навіть своє "інкогніто", скасував самого себе, саму систему правління. Певна річ, тільки в сфері понять, слів, публічних висловлювань...
— Але чому тут немає ніяких визвольних рухів? Цього я не можу зрозуміти! Навіть якщо вони карають своїх "злочинців", поміщаючи їх в автономні, ізольовані групи, то при відсутності будь-якої охорони, нагляду, зовнішнього насильства можливі індивідуальні втечі, ба навіть організований опір.
— Щоб могла виникнути організація, для цього повинні існувати засоби взаєморозуміння. — Координатор висунув через лаз башточки вічко лічильника Гейгера, тріск якого, здавалося, потроху втихав. — Зверни увагу: певні явища у них взагалі не позбавлені назви чи зв'язку з іншими, але і назви, і зв'язки, які видаються за справжні, — це маски. Спотворення, викликані мутаціями, називаються епідемією якоїсь хвороби; те ж саме, мабуть, відбувається й з усім іншим. Щоб підкорити світ, його спочатку треба назвати. Без знання, без зброї, без організації, відрізані від інших едемців, вони небагато можуть зробити.
— Так, — погодився з ним Інженер, — але... та сцена на кладовищі, той рів під містом свідчать, можливо, про те, що порядок тут усе ж таки не такий досконалий, як цього хотілося б невідомому володареві. А те, як злякався наш дуплекс склянистої стіни, пам'ятаєш? Видно, не все тут іще йде гладенько.