Едем

Сторінка 73 з 78

Станіслав Лем

— Хто?

— Ця їхня нібито неіснуюча влада.

— Стривайте, — здивувався Інженер, — як же це? З того часу, як перестав існувати останній анонімний володар, у них почалося щось на зразок "епохи анархії", так? Хто ж тоді впроваджував у життя цей план?

— Ти ж чув сам. Його ніхто не впроваджував — ніякого плану не було. У всякому разі, так нині повсюдно стверджують.

— Ну гаразд, але тоді, п'ятдесят чи скількись там років тому?

— Тоді стверджували щось зовсім інше.

— Ні, це неможливо збагнути!

— Чому? Ти добре знаєш, що й у нас, на Землі, існують певні явища, про які не заведено говорити прилюдно, хоча про них усім відомо. Наприклад, у сфері товариського життя, яке було б неможливе без певної дози прикидів. Те, що в нас не є визначальним, а другорядним, у них — головний фактор.

— Усе це страшенно заплутане й малоймовірне, — зітхнув Інженер. — А яке відношення до цього має той завод на півночі?

— Він повинен був виробляти якусь продукцію, пов'язану з втіленням цього плану в життя, — може, апаратуру для операцій або об'єкти, які їм самим не були потрібні, але які нібито могли знадобитися майбутнім "реконструйованим" поколінням. Та це тільки мої здогади, — з притиском мовив Кібернетик, — а що вони насправді збиралися там виробляти, нам невідомо.

— Таких заводів, мабуть, повинно було бути більше?

— Заводів, похідних біологічного плану, кількість мала— чи велика? Як багато? — запитав Кібернетик.

Дуплекс відкашлявся, і калькулятор майже зразу ж відповів:

— Невідомо. Заводи — ймовірно багато. Пауза. Інформація — жодних заводів.

— Це, однак, якесь суспільство... страхітливе! — вигукнув Інженер.

— Чому? Ти що, ніколи не чув про військову таємницю або щось подібне?

— Яка енергія рухає ці заводи? — обернувся Інженер до Кібернетика, але сказав це так близько від мікрофона, що калькулятор відразу ж переклав його запитання.

Репродуктор хвилину погув, а тоді продекламував:

— Неорган термін відсутній біо біо пауза ентропія константа біо система. — Решта слів потонула в наростаючому гудінні.

На панелі спалахнуло червоне світло.

— Прогалини в словнику, — пояснив Кібернетик.

— Давай увімкнемо його полівалентно, — запропонував Фізик.

— Навіщо? Щоб він почав базікати, як шизофренік?

— Може, вдасться більше зрозуміти.

— Про що мова? — поцікавився Лікар.

— Він хоче зменшити селективність калькулятора, — пояснив Кібернетик. — Коли спектр значень якогось слова недостатньо гострий, калькулятор відповідає, що термін відсутній. Якщо я ввімкну його полівалентно, він удасться до контамінації — створюватиме словесні гібриди, яких немає в жодній людській мові.

— В такий спосіб ми наблизимося до його мови, — наполягав на своєму Фізик.

— Будь ласка. Можемо спробувати.

Кібернетик перемкнув штекер. Координатор глянув на дуплекса, який лежав із заплющеними очима. Лікар підійшов до нього, кілька хвилин оглядав його і, не сказавши ні слова, повернувся на своє місце.

Координатор сказав у мікрофон:

— На південь від цього місця— тут — є долина. Там — великі будівлі, в будівлях скелети, довкола, в грунті — могили. Що це?

— Зачекай, могили нічого не означають. Кібернетик притягнув до себе гнучку стійку мікрофона.

— На півдні — архітектурна конструкція, біля неї — в отворах у грунті — мертві тіла. Мертві дуплекси. Що це означає?

Цього разу калькулятор трохи довше обмінювався з дуплексом скреготливими звуками. Люди помітили, що машина вперше мовби сама від себе запитувала про щось ще раз, нарешті звернений до них репродуктор монотонно повідомив:

— Дуплекс — фізична праця — ні. Пауза. Електричний орган — праця — так, але акселероінволюція — дегенерація — зловживання. Пауза. Південь — це екземпліфікація самокерованої прокрустики. Пауза. Суспільна ізоляція — не сила, не примус. Пауза. Добровільність. Пауза. Мікроадаптація групи — центросамотяг і продукція так ні. Пауза.

— Ну що, задоволений? — Кібернетик сердито глянув на Фізика. — "Центросамотяг", "антисмерть", "біосоцзамикання". Я тобі що казав? Будь ласка, маєш. Тепер роби щось із цим.

— Не гарячкуй, — сказав Фізик. — Це має щось спільне з примусовою працею.

— Неправда. Він сказав "не сила, не примус", "добровільність".

— Ну, тоді запитаємо ще раз. — Фізик підтягнув до себе мікрофон. — Незрозуміло, — сказав він. — Скажи — дуже просто — що на півдні в долині? Колонія? Група засуджених? Ізоляція? Виробництво? Яке виробництво? Хто виробляє? Що? І навіщо? З якою метою?

Калькулятор знову перемовлявся з дуплексом хвилин із п'ять, а тоді заговорив:

— Ізоломікрогрупа — добровільність — інтерзчеплення — примус — ні. Пауза. Кожен дуплекс — протигра — ізоломікрогрупа. Пауза. Головний зв'язок — центральний самотяг. Пауза. Зв'язок — гнівисть. Пауза. Хто вина — той покарання. Пауза. Хто покарання — той ізоломікрогрупа — добровільність. Пауза. Що таке ізоломікрогрупа? Пауза. Інтерзв'язки зворотні; напівіндивідуальні — зчеплення — гнівисть — самоціль — гнівисть — самоціль. Пауза. Соціопсихоциркуляція — внутрішня антисмерть. Пауза.

— Стійте! — крикнув Кібернетик, бачачи, що інші неспокійно заворушилися. — Що це означає — "самоціль?" Яка ціль?

— Самоці...ління, — пробуркотів калькулятор, який цього разу взагалі не звернувся до дуплекса.

— Ага! Інстинкт самозбереження! — вигукнув Фізик, а калькулятор квапливо пояснив:

— Інстинкт самозбереження. Так. Так.

— Ти хочеш сказати, що розумієш, про що вій говорить?! — підхопився з місця Інженер.

— Не знаю, чи розумію, але здогадуюся, — мова йде про якийсь різновид їхньої системи покарань. Очевидно, це якісь мікросуспільства, автономні групи, котрі, так би мовити, навзаєм тримають одні одних у постійному страху.

— Тобто як? Без охорони? Без наглядачів?

— Так. Адже він сказав цілком виразно, що ніякого примусу не існує.

— Це неможливо!

— Чому ж? Уяви собі двох людей: в одного є сірники, а в другого коробка. Вони можуть ненавидіти один одного, але вогонь викрешуть тільки разом. Гнівисть — це гнів і ненависть чи щось близьке до цього. Тому кооперація в групі виникає завдяки зворотним зв'язкам, як у моєму прикладі, але, звісна річ, не так просто! Примус народжується якось сам собою — його створює внутрішнє становище групи.