Едем

Сторінка 11 з 78

Станіслав Лем

Стіна, що раптом постала перед людьми, утворена із цівок чи ниток сіро-жовтого кольору, коливалася перистальтичними рухами — зліва праворуч по ній перебігали в рівномірних інтервалах хвилясті випуклості. Вона була схожа на виготовлену з незвичного матеріалу завісу, за якою на рівній відстані одна від одної проходять, торкаючись її боками, тварини, набагато більші від слонів. Коли вузька, поросла оксамитним мохом доріжка вперлася в самісіньку стіну, гіркий запах став нестерпним.

Кібернетик зайшовся кашлем.

— Можливо, це якісь отруйні випари, — сказав він.

Люди стояли й дивилися на хвилі, які рівномірно перебігали по стіні. Від їхніх постатей падали куці безформні тіні. Коли вони рушили знову і від "завіси" їх відділяло вже всього кілька кроків, вона видалася їм однорідною, мовби сплетеною з товстих матових волокон. Лікар підняв з-під ніг камінець і кинув ним у стіну. Всі бачили, як камінець летів — і раптом зник, наче розтанув чи випарувався, так і не торкнувшись рухливої поверхні.

— Впав туди, усередину? — засумнівався Кібернетик.

— Ну що ти! — вигукнув Хімік. — Він навіть не торкнувся цього... цього...

Лікар підняв цілу жменю камінців та грудок грунту й почав кидати ними в "завісу", і камінці, і грудки зникали, не долітаючи до неї за кілька сантиметрів, Інженер зняв з маленького кільця ключ і шпурнув ним у поверхню стіни, що саме видала якийсь металевий звук. Ключ дзенькнув, моїзби вдарившись об бляху, і теж зник.

— Що тепер? — запитав Кібернетик, дивлячись на Координатора.

Той не відповів. Лікар скинув з пліч рюкзак, вийняв з нього бляшанку консервів, вирізав ножем кубик заливного м'яса і кинув ним у "завісу". Кубик желе прилип до матової поверхні, якусь хвилину повисів на ній,, а потім почав зникати, немовби танув.

— Знаєте що? — озвався Лікар, й очі його заблищали. — Це якийсь фільтр — вибірна діафрагма, щось у цьому роді...

Хімік знайшов у кільці на ремені свого рюкзака висохлий уламок пагона "павучої" рослини, який, мабуть, зачепився там, коли вони продиралися крізь зарості, й, не довго думаючи, шпурнув ним у хвилясту завісу — крихка гілочка, відскочивши, впала біля йоуо ніг.

— Селектор... — невпевнено промимрив він.

— Атож! Напевне, що так! — Лікар наблизився до "завіси", — його тінь упала на її нижній край, — навів на неї свою чорну зброю й натиснув спуск.

Тільки-но тонка, мов голка, цівка торкнулася хвилястої стіни, як у ній відразу :к виник отвір веретенистої форми, відкривши величезний, похмурий, розсвічений на всій його висоті іскорками; углибині літало безліч білястих і рожевих вогнів. Лікар різко відскочив, кашляючи й задихаючись, — ніздрі й горло йому обпік гіркий запах; усі трохи відійшли й знову зупинилися.

Випуклий отвір почав звужуватися. Хвилі, що перебігали по "завісі", сповільнювали свій рух, наближаючись до нього, обминали його згори й внизу і швидко пливли далі. Отвір дедалі затягувався. Зненацька зсередини висунулося щось чорне, що закінчувалося пальцеподібним відростком, блискавично оббігло край отвору, і він миттю закрився; люди знову стояли перед завісою, що розмірено западалася й видималася.

Інженер запропонував провести нараду. За словами Лікаря, вона була демонстрацією їхньої безпорадності. Кінець кінцем вирішили йти далі, вздовж величезної споруди. Піднявши рюкзаки, рушили вперед і пройшли так кілометрів зо три. Дорогою перетнули кільканадцять вузьких "моріжків", які вливалися в рівнину. Якийсь час розмірковували, що воно таке — гіпотеза, що вони мають хоча б якесь відношення до обробітку грунту, була зразу відкинута як неправдоподібна. Лікар навіть спробував дослідити кілька лишайників, вирваних із темно-зеленої смуги; вони трохи нагадували мох, проте на корінцях мали схожі на перлини потовщення, в яких ховалися маленькі тверді чорні зеренця.

Вже давно минув полудень; усі відчували голод, отож зупинилися на привал; їли під пекучим сонцем, бо ніде не було й клаптика тіні, а до гаю, що тягнувся метрів зі вісімсот позаду, ніхто не хотів повертатися — "павучі" зарості залишили про себе неприємне враження.

— Коли б усе йшло, як у книжках, що їх малим хлопцем я читав, — мовив Лікар, — то в цій проклятій завісі зараз утворилася б вогнедишна діра й звідти виліз би тил з трьома руками і тільки однією, зате товстелезною ногою. Під пахвою він тримав би інтерпланетарний телекомунікатор або сам був би зоряним телепатом і дав би нам на здогад, що він — представник неймовірно розвиненої цивілізації, яка...

— Перестань верзти нісенітниці, — урвав його Координатор, наливаючи з термоса-фляги води в кухлик, який відразу ж запітнів. — Краще давайте подумаємо, що нам робити.

— Я вважаю, — сказав Лікар, — що треба ввійти туди. — І підвівся, ніби вирішив негайно здійснити свій намір.

— Цікаво, як? — нехотя запитав Фізик.

— Ти що, збожеволів? — високим голосом вигукнув Кібернетик.

— Зовсім ні. Звичайно, ми можемо мандрувати так і далі, але за умови, що типи на одній нозі підкинуть нам якісь харчі.

— Ти що, серйозно? — видивився на нього Інженер.

— Ну звичайно! І знаєш чому? Бо мені все це вже просто набридло. — І Лікар крутнувся на п'ятці.

— Стій! — крикнув Координатор.

Лікар ішов просто на стіну, не звертаючи ніякісінької уваги на їхні крики. Він був .уже за метр від завіси, коли всі підхопилися й кинулися за ним. Почувши позаду тупіт ніг товаришів, він випростав руку й торкнувся завіси.

Рука щезла. Лікар непорушно постояв, може, якусь секунду, а потім ступнув крок уперед і... перестав існувати. П'ятеро людей, затамувавши віддих і тремтячи всім тілом, зупинилися на тому місці, де відбився слід його лівого черевика. Зненацька в повітрі над завісою з'явилася Лікарева голова. У нього була рівно, мов ножем, відрізана шия, з очей текли сльози; він гучно раз по раз чхав.

— Тут трохи душно всередині, — мовив він, — і в носі страшенно свербить, але кілька хвилин, мабуть, можна буде витримати. Якийсь лакриматор, чи що. Лізьте за мною, це не боляче — взагалі нічого не відчуваєш.

І на висоті, де мало бути його плече, з повітря висунулася рука.

— А щоб тобі! — вигукнув чи то з переляку, чи то від захвату Інженер і схопив Лікареву долоню; вона смикнула його до себе, і він щез за завісою.