І відразу всі лампочки спалахнули одночасно. Вони світилися червоним, білим, синім.
ЧБСЧБСЧБС
ЧБСЧБСЧБС
ЧБСЧБСЧБС
ЧБСЧБСЧБС
— Добре розбирається в символах, але набір кодів обмежений. Військові підключали його до аудіовізуального дисплея. — Вона витягла вузький пакетик з кишені куртки. — Чиста гидота, Джонс. Хочеш? — Він завмер у воді й відразу почав тонути. Я трохи стривожився, згадавши, що він не риба й може потонути. — Нам потрібний ключ до Джонніного банку даних, Джонс. Терміново.
Вогні спалахнули, згасли.
— Шукай, Джонс!
С
С
ССССССССС
С
С
Сині лампочки, хрестом.
Темрява.
— Чиста! Очищена. Ну давай, Джонс.
БББББББББ
БББББББББ
БББББББББ
БББББББББ
Біла матова заграва висвітила риси її обличчя; застиглий монохром, тіні перетинали її вилиці.
Ч ЧЧЧЧЧ
Ч Ч
ЧЧЧЧЧЧЧЧЧ
Ч Ч
ЧЧЧЧЧ Ч
Лабети червоної свастики спотворювалися в її дзеркальних лінзах.
— Віддай йому, — сказав я. — Ключ у нас.
Ральфі Фейс. Жодної фантазії.
Джонс перекинув половину свого броньованого тулуба через край цистерни, і я подумав, що метал може не витримати. Моллі тикнула в нього великим шприцом, вводячи голку між двох пластин. Поршень заскрипів. Візерунки світла вибухнули спалахами вздовж рами, потім згасли.
Ми залишили його дрейфувати в'яло погойдуючись у темній воді. Можливо йому снилася війна в Тихому океані, роботи-міни які він виводив з ладу, м'яко проникаючи в їхні електричні ланцюги Спрутом, тим самим, який він лишень використав для злому жалюгідного коду Ральфі в мікросхемі в моїй голові.
— Я можу зрозуміти помилку, яку вони зробили, дозволивши йому демобілізуватися із цим пристроєм, але як кібернетичний дельфін пристрастився до ліків?
— Війна, — сказала вона. — Вони всі були такі. Військові робили таке. Як ще можна було примусити їх працювати на себе?
* * *
— Я не впевнений, що мені подобається ця справа, — сказав пірат, набиваючи собі ціну. — Специфікація цілі на супутнику — це не за правилами...
— Якщо будеш даремно витрачати мій час, ти взагалі залишишся поза справою, — сказала Моллі, нахилившись над подряпаним пластиковим столом і направивши на нього свій вказівний палець.
— Хочеш спробувати купити свої мікрохвилі десь ще? — Він був крутим хлопчиком — незважаючи на свою Мао-роботу. Напевно в Нічному Місті з самого народження.
Її рука перетворилася в розмиту пляму на тлі його куртки, повністю відрізавши лацкан і навіть не розпустивши зріз тканини.
— Ну так що, домовились чи ні?
— Домовились, — сказав він, намагаючись зробити вигляд, що розглядає свій знівечений лацкан тільки із увічливого інтересу. — Домовились.
Поки я перевіряв два куплених нами записи, вона витягла з-під блискавки на зап'ясті куртки аркуш паперу, який я їй дав. Розгорнула його й мовчки прочитала ворушачи губами. Знизала плечима.
— Це воно?
— Погнали, — сказав я, одночасно вдавлюючи на двох деках кнопку "ЗАПИС".
— Крістіан Вайт, — прочитала вона, — і його Арійське Реґґі Бенд.
Відданий Ральфі, фанат до самого останнього дня.
Перехід у режим ідіот-всезнайка завжди виявляється не таким різким, як я очікую. Прикриттям для піратської радіоустановки служив офіс збанкрутілого турагентства — куб, пофарбований у пастельні тони, де були виставлені стіл, три стільці й вицвілий постер швейцарської курортної орбітальної станції. На полиці біля плеча Моллі дві іграшкові пташки з дутого скла з олов'яними лапками монотонно присьорбували зі пінопластового кухлика з водою. Коли я досяг потрібної фази вони поступово прискорилися, поки віночки їх яскравого пір'я не перетворилися в суцільні кольорові дуги. Світлодіоди в настінних пластикових годинниках стали безглуздими пульсуючими клітинками, і Моллі, і Маолиций хлопець перетворилися на плями туману, їхні руки іноді розпливалися в примарношвидких як у комах рухах. Потім все це злилося в холодний білий шум, нескінченну модульовану поему штучною мовою.
Я сидів і співав украдену небіжчиком Ральфі програму цілих три години.
* * *
Навіс простягається від краю до краю на сорок кілометрів пошарпаного часом перекриття куполів Фуллера над тим, що колись було приміською артерією. Якщо в ясний день вимкнути освітлювальні дуги, сіра апроксимація сонячного світла буде фільтруватися через шари акрилопластика: пейзаж, що нагадує тюремні ескізи Джованні Піранезі. Три найпівденніші кілометри навісу покривають Нічне Місто. Нічне Місто не платить податків і комунальних зборів. Неонові дуги не працюють, а геодезика закопчена за десятиліття вогнищами для приготування їжі. Хто ж зверне увагу в майже повній пітьмі полудня Нічного Міста на кілька дюжин божевільних дітей, які загубилися серед балок і крокв?
Протягом двох годин ми дерлися нагору бетонними щаблями і сталевими сходами з перфорованих балок; повз занедбані платформи й покриті пилом механізми. Ми вирушили з місця, яке було схоже на покинуту ремонтну базу, заставлену трикутними сегментами дахового перекриття. Там усе було покрито шаром уже обридлого пульверизаторного граффіті: назви банд, ініціали, дати приблизно від початку сторіччя. Граффіті переслідувало нас до самого верху, поступово рідіючи доти, поки не залишилось тільки одне ім'я, яке періодично повторювалося. ПРИМ ТЕХ. Стікаючими великими чорними літерами.
— Хто такий Прим Тех?
— Не ми, бос. — Вона видерлась хиткими алюмінієвими сходам і зникла в дірі, проробленій в листі гофрованого пластику. — "Примітивна техніка, примітивна технологія." — Пластик приглушував її голос. Я йшов за нею нагору, намагаючись бути обережним із хворим зап'ястям. — Прим Техи, вони б вважали бездарним твій трюк із дробовиком.
Через годину я протиснувся через ще одну дірку, цього разу недбало випиляну в перекошеному листі фанери і зустрів свого першого Прим Теха.
— Все нормально, сказала Моллі, її долоня опустилася мені на плече. — Це лише Пес. Агов, Пес.
У вузькому промені від її ліхтаря він розглядав нас своїм єдиним оком, повільно висуваючи довгий сірий язик й облизуючи величезні собачі ікла. Я здивувався, чому вони називають трансплантацію щелепної тканини добермана примітивною технологією. Іммуноподавлювачі ж на деревах не дуже ростуть.
— Молл. — Збільшені зуби заважали йому розмовляти. Слюна стікала з його скривленої нижньої губи. — Почув твоє наближення. Давно. — Йому мало б бути п'ятнадцять, але ікла і яскрава мозаїка шрамів складалися з пустою очницею в абсолютно звірячу маску. Був потрібен час і певний художній смак щоб створити таке обличчя, і його поза говорила мені, що він за ним насолоджувався життям. Він носив зотлілі джинси, чорні від бруду і блискучі на складках. Його груди й ноги були голі. Він зобразив своїм ротом щось, що мало б означати усмішку. — Йшов за вами слідом.