Але коли випив горілки і закусив огірком, то не розгулявся, а спохмурнів ще дужче. Ліза не пила. Вимушеність не зникла. А тут іще до столика підійшов чоловік і, ласкаво поглядаючи на Лізу, запропонував купити квітів.
Іполит Матвійович удав, ніби він не бачить усатого квіткаря, але той не відходив. Говорити при ньому компліменти було аж ніяк не можна.
На якийсь час виручила концертна програма. На естраду вийшов дебелий мужчина у візитці і лакових туфлях.
— Ну, от ми знов зустрілися з вами, — розв'язно сказав він у публіку. — Наступним номером нашої концертної програми виступить всесвітня виконавиця російських народних пісень, широко відома в Мар'їній Рощі, Варвара Іванівна Годлевська. Варваро Іванівно! Будь ласка!
Іполит Матвійович пив горілку і мовчав. А що Ліза не пила і весь час поривалася додому, треба було поспішати, щоб випити весь графин.
Коли на сцену на зміну співачці, відомій у Мар'їній Рощі, вийшов куплетист у рубчастій оксамитній толстовці і заспівав:
Никаєте,
Сюди-туди блукаєте,
Немовби ваш апендицит
Нагуляє апетит.
Никаєте,
Тара-ра-ра,–
Іполит Матвійович уже добре-таки захмелів і, разом з усіма відвідувачами зразкової їдальні, яких він ще півгодини тому мав за грубіянів і скнарих радянських бандитів, заляскав у такт долонями і почав підспівувати:
Никаєте,
Сюди-туди блукаєте,
Тара-ра-ра…
Він часто зривався на ноги і, не пробачившись, прямував до вбиральні. Сусідні столики вже називали його дядею і принаджували до себе на кухоль пива. Але він не йшов. Він став раптом гордий і підозріливий. Ліза рішуче встала з-за столу:
— Я піду. А ви залишайтесь. Я сама дійду.
— Ні, як же так? Як дворянин, не можу допустити! Сеньйор! Рахунок! Ха-ми!..
На рахунок Іполит Матвійович дивився довго, похитуючись на стільці…
— Дев'ять карбованців двадцять копійок? — бурмотів він. — Може, вам ще дати ключ од квартири, де гроші лежать?
Кінчилося тим, що Іполита Матвійовича звели вниз, обережно взявши під руки. Ліза не могла втекти, бо номерок від гардероба був у великосвітського лева.
У першому ж провулку Іполит Матвійович навалився на Лізу плечем і почав хапати її руками. Ліза мовчки одбивалась.
— Слухайте! — говорила вона. — Слухайте! Слухайте!
— Поїдьмо в номери! — переконував Вороб'янінов.
Ліза ледве звільнилась і, не примірявшись, ударила покорителя жінок кулачком у ніс. Одразу ж упало пенсне із золотою дужкою і, потрапивши під квадратний носок баронських чобіт, розкрошилося з хруском.
Нічний зефір
Струмить ефір…
Ліза, захлинаючись од сліз, побігла Срібним провулком до себе додому.
Шумить,
Біжить
Гвадалквівір.
Засліплений Іполит Матвійович дрібно потрюхикав у протилежний бік з криком:
— Держи злодія!
Потім він довго плакав і, ще плачучи, купив у бабусі всі її бублики разом з кошиком. Він вийшов на Смоленський ринок, порожній і темний, і довго походжав там то туди, то сюди, розкидаючи бублики, як сіяч кидає зерно. При цьому він немузикально кричав:
Никаєте,
Сюди-туди блукаєте,
Тара-ра-ра…
Потім Іполит Матвійович подружив з козир-візником, розкрив перед ним усю душу і плутано розповів про діаманти.
— Веселий ви, пане! — вигукнув візник.
Іполит Матвійович справді розвеселився. Як видно, його веселощі мали до певної міри недозволений характер, бо годині об одинадцятій ранку він прокинувся у відділенні міліції. З двохсот карбованців, якими він так ганебно почав ніч насолоди й утіх, при ньому залишилось тільки дванадцять.
Йому здавалося, що він умирає. Болів поперек, нила печінка, а на голову, він почував, йому наділи свинцевий казанок. Але найжахливіше було те, що він зовсім не пам'ятав, де і як він міг витратити такі великі гроші. По дорозі додому довелось зайти до оптика і вставити в оправу пенсне нові скельця.
Довго, здивовано розглядав Остап змордовану постать Іполита Матвійовича, але нічого не сказав. Він був холодний і готовий до боротьби.
Розділ XXI
Екзекуція
Аукціонний торг розпочинався о п'ятій годині. Оглядати речі дозволялося громадянам з четвертої. Друзі прибули о третій і цілу годину розглядали машинобудівну виставку, що містилася тут же поряд.
— Схоже на те, — сказав Остап, — що уже завтра ми зможемо, коли захочемо, купити цей паровозик. Шкода, що ціни не прописано. Приємно все-таки мати власний паровоз.
Іполит Матвійович нудився. Тільки стільці могли його потішити.
Од них він одійшов тільки тоді, коли на кафедру піднявся аукціоніст в картатих штанах "століття" і бороді, що падала на толстовку російського коверкоту.
Концесіонери сіли на місця в четвертім ряду праворуч. Іполит Матвійович почав дуже хвилюватись. Йому здавалось, що стільці продаватимуть зараз же. Але вони стояли сорок третім номером, і в продаж пішов спочатку звичайний аукціонний дріб'язок і непотріб: розрізнені гербові сервізи, соусник, срібний підсклянник, пейзаж художника Петуніна, бісерний ридикюль, зовсім новий пальник від примуса, бюстик Наполеона, полотняні бюстгальтери, гобелен "Мисливець стріляє диких качок" та інші дурниці.
Доводилося терпіти і ждати. Ждати було дуже, важко: всі стільці перед очима; мета була близька, її можна було дістати рукою.
"А великий тут знявся б шухер, — подумав Остап, оглядаючи аукціонну публіку, — коли б довідались, який огірочок будуть сьогодні продавати в образі цих стільців".
— Фігура "Правосуддя"! — проголосив аукціоніст. — Бронзова. Зовсім ціла. П'ять карбованців. Хто більше? Шість з половиною, праворуч, в кінці — сім. Вісім карбованців, в першім ряду, прямо. Другий раз, вісім карбованців, прямо. Третій раз, в першім ряду, прямо.
До громадянина з першого ряду одразу ж помчала панночка з квитанцією на одержання грошей.
Стукав молоточок аукціоніста. Продавались попільнички з палацу, скло баккара, пудрениця фарфорова.
Час тягся до болю повільно.
— Бронзовий бюстик Олександра Третього. Може правити за прес-пап'є. Більше, здається, ні на що не придатний. Іде із запропонованої ціни бюстик Олександра Третього.
Серед публіки засміялись.
— Купіть, предводителю, — ущипливо кинув Остап, — ви, здається, любите.
Іполит Матвійович не зводив очей із стільців і мовчав.
— Нема охочих? Знімається з торгу бронзовий бюстик Олександра Третього. Фігура "Правосуддя". Здається, париста до щойно купленої. Василю, покажіть публіці "Правосуддя". П'ять карбованців. Хто більше?